Шокоусунені серцеві ритми (фж чи жт без пульсу)

При таких ритмах повинен використовуватися наступний алгоритм дій:

• проведення СЛР (30 компресій: 2 вдихи) до готовності використання дефібриллятора.

• переконавшись в тому, що має місце ФШ/ШТ, провести розряд дефібриллятором і без визначення змін серцевого ритму продовжувати СЛР ще упродовж 2 хвилин.

• швидко перевірити характер серцевого ритму і за наявності персистуючої ФШ/ШТ провести другий розряд.

• негайно продовжити СЛР ще на 2 хвилини, після чого перевірити характер серцевого ритму.

• якщо спостерігається ФШ/ШТ, необхідно зробити третій розряд. Продовжувати СЛР ще 2 хвилини. Необхідно мінімізувати паузи між компресіями грудної клітки і дефібрилляціями.

• перевірити характер серцевого ритму. Якщо він не змінився, негайно внутрішньовенно вводиться 300 міліграм кордарона і 1 міліграм адреналіну та робиться четвертий розряд, потім триває СЛР.

• в подальшому адреналін вводиться в дозі 1 міліграма кожні 3-5 хвилин (через одну дефібриляцію) а кордарон в дозі 150 мг перед кожною наступною дефібріляцією. Реанімаційні заходи проходять в такому режимі до відновлення ефективного серцевого ритму або до конвертації ФШ/ШТ в шоконеусунений ритм.

• в якості альтернативи за відсутності аміодарона - лідокаїн початкова доза 100 міліграм (1-1,5 міліграм/кг), при необхідності додатково болюсно по 50 міліграм (при цьому загальна доза не повинна перевищувати 3 міліграм/кг впродовж 1 години. Лідокаїн не повинен використовуватися у якості доповнення до кардорону.

• початкова енергія дефібрилятора – 150 Дж з поступовим зростанням напруги до 360 Дж при наступних розрядах.

Шоконеусунені серцеві ритми (електрична активністю серця без пульсу (еабп) чи асистолія).

• реанімаційні заходи розпочинаються з комплексу СЛР (30:2) упродовж 2 хвилин і введення 1 мг. адреналіну відразу після здійснення внутрішньовенного доступу. Далі необхідно продовжувати СЛР з перевіркою серцевого ритму кожних 2 хвилини і введенням 1 міліграма адреналіну кожні 3-5 хвилин реанімації.

Зупинка кровообігу завжди супроводжується абсолютною чи відносною гіповолемією, тому потрібна внутрішньовенна інфузія кристалоїдів або колоїдів. Введення симпатоміметиків обґрунтовано у після реанімаційному періоді.

Шляхи введення ліків

Основний:

• внутрівенний - периферичний катетер

Альтернативні:

• внутрикістковий

• центральна вена – при неможливості периферійного доступу (для спеціалізованих бригад Е(Ш)МД)

Припинення реанімаційних заходів

• СЛР потрібно проводити так довго, як довго зберігається на ЕКГ ФЖ оскільки при цьому зберігається мінімальний метаболізм у міокарді і є потенціальна можливість відновлення спонтанного кровообігу.

• уразі зупинки кровообігу по механізму асистолії/ЕАБП СЛР проводиться на протязі 30 хвилин і при ії неефективності припиняється.

• СЛР довше 30 хвилин проводиться у разі гіпотермії, утопленні у крижаній воді і передозуванні медичних препаратів.

• час припинення реанімаційних заходів фіксується як час смерті пацієнта.

Госпіталізація

Необхідні дії керівника бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги

Обов’язкові:

1. Всі пацієнти після успішної реанімації підлягають терміновій госпіталізації.

2. Транспортування здійснюється на ношах після стабілізації стану пацієнта у відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги багатопрофільної лікарні, або безпосередньо у відділення інтенсивної терапії і реанімації.

3. Лікувальний заклад заздалегідь попереджається про транспортування хворого з після реанімаційною хворобою.

4. Під час транспортування необхідно забезпечити моніторування стану пацієнта, проведення лікувальних заходів направлених на підтримку вітальних функцій організму та готовність до поновлення реанімаційних заходів.