1.2.Поняття підсудності господарських справ та його відмінність від підвідомчості.

Останнім часом проблеми підвідомчості та підсудності справ господарським судам все частіше стали підійматися на сторінках наукових видань. З появою адміністративних судів та Кодексу адміністративного судочинства України проблема розмежування кола справ між господарськими та адміністративними судами є найактуальнішою. І хоча «більше проблем» виникає з підвідомчістю, але і питання підсудності виявляється колізійним та недостатньо вивченим на теоретичному рівні.

Деякі аспекти порушеної проблеми аналізували М.О.Абрамов, С.В.Васильєв, Д.М.Притика, М.І.Тітов, В.С.Щербина. Глибоко аналізуються вказані інститути також в кандидатській дисертації М.І.Черленяка «Підвідомчість справ господарським судам України» (Донецьк, 2008).

Правильне розуміння та розмежування понять «підвідомчість» і «підсудність» має велике практичне значення, тому використовуючи порівняльно-правовий, системний та логічний методи, спробуємо визначитись з даними поняттями та надати їм порівняльну характеристику.

У широкому значенні, підвідомчість – це певне коло питань, розгляд і вирішення яких віднесене законодавством до компетенції тих чи інших органів держави. Правове значення підвідомчості полягає в тому, що вона дозволяє розмежувати компетенції різних органів і встановити характер та межі розв’язання відповідних справ (спорів)⁸.

Більш вузьке тлумачення даного поняття міститься у постанові пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» від 24.11.2011 №10.

Підвідомчість – це визначена законом сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції (ст.12 ГПК)⁹. Таке розуміння підвідомчості дозволяє врахову вати характер спірних правовідносин і відносити вирішення однохарактерних (однотипових) спорів до ведення того чи іншого органу. Це дозволяє не виходити лише з того, що вже встановлено в законодавстві, а вдосконалювати норми інституту підвідомчості. Таким чином, інститут підвідомчості використовується для визначення кола справ, віднесених саме до ведення господарського суду, і дозволяє відмежувати їх від справ, віднесених до ведення інших органів. На думку Л.А. Грось, критеріями, що визначають підвідомчість справ господарському суду, є суб’єктивний склад і характер діяльності суб’єкта (підприємницька діяльність)¹⁰ .Цей підхід поширений і в українській юридичній літературі. В основу визначення підвідомчості покладено два критерії – суб’єктивний (суб’єктивний склад) і об’єктивний (характер спірних матеріальних правовідносин).

Відповідно до першого критерію господарським судам підвідомчі всі господарські спори, що виникають між юридичними особами, між громадянами — суб'єктами підприємницької діяльності, а також між юридичними особами і громадянами — суб'єктами підприємницької діяльності; у випадках, передбачених чинним законодавством, господарські суди мають право вирішувати спори і розглядати справи за участю державних та інших органів, а також громадян, що не є суб'єктами підприємницької діяльності¹¹.

Суб’єктивний та об’єктивний критерії дозволяють розмежовувати підвідомчість спорів між судами загальної юрисдикції та спеціалізованими судами. Отже, підвідомчість господарських спорів господарським судам і відмежування їх від підвідомчості іншим юрисдикційним органам проводиться на підставі правових ознак, а саме: характеру спірних правовідносин та суб’єктивного складу учасників спору.

Господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам ст. 1 ГПК України, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер. У вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір – господарським, слід виходити з визначень, наведених у ст. 3 Господарського процесуального кодексу України.76 Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов:

а) участь у спорі суб’єкта господарювання;

б) наявність між сторонами, поперше, господарських відносин, урегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, подруге, спору про право, що виникає з відповідних відносин;

в) відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Проаналізувавши поняття підвідомчості перейдемо до тлумачення терміну підсудність, адже цей термін має бути чітко визначеним для правильного застосування його судами.

При аналізі наукової літератури вбачається, що термін «підсудність» вживається в декількох значеннях. Так, одні вчені вважають, що підсудність – це віднесення підвідомчої господарським судам юридичної справи відповідному господарському суду. Є.В.Васьковський надає подібне вказаному визначення: «підсудністю у вузькому розумінні змісту цього слова є просторова компетенція однорідних судів¹²». З першого погляду ця дефініція є цілком вірною. Але викликає зауваження словосполучення «просторова компетенція». Автор фактично звужує поняття підсудності та розуміє під нею лише так звану «територіальну підсудність», у той час, як це є лише одним із видів підсудності.

Д.М. Притика визначає підсудність як розмежування компетенції між окремими ланками судової системи і між судами однієї ланки щодо розгляду і вирішення підвідомчих їм справ¹³. З вказаною позицією не можна погодитися, оскільки розмежування компетенції між окремими ланками судової системи є підвідомчістю.

Ці два терміни, а саме «підвідомчість» та «підсудність», необхідно розрізняти. Інститут підвідомчості дозволяє розмежувати повноваження судів та інших органів, а також повноваження судів усієї судової системи, а підсудність дозволяє визначити, який саме суд (у нашому випадку – господарський) буде розглядати конкретний спір.

Більш коректною уявляється дефініція В.І.Тертишнікова: «підсудність – це сукупність справ, що підлягають розгляду та вирішенню по суті в даній ланці судової системи і в даному конкретному суді цієї ланки»¹⁴.

Таким чином, слід погодитись, що підсудність є засобом конкретизації підвідомчості справ, віднесених до відання суду.

Правильне розуміння та розмежування цих двох понять має велике практичне значення. Якщо підвідомчість дозволяє виявити, який з державних органів є компетентним у конкретній справі, у тому числі з загальних судів, то підсудність дозволяє розмежувати компетенцію між судами однієї ланки. Встановлення підвідомчості спору є першим кроком у реалізації особою права на звернення до суду з позовною заявою. Наступним кроком буде визначення підсудності справи, тобто встановлення, яким саме судом певної ланки буде вирішуватися справа по суті. Таким чином, інститут підсудності виконує функцію розподілу справ між судами однієї спеціалізації в залежності від закріплених в чинному законодавстві правил. Саме тому норми даного інституту повинні бути вкрай чіткими та зрозумілими, а термінологія – одноманітною у всьому процесуальному законодавстві¹⁵.

Інститут підсудності також має безпосереднє відношення до правових гарантій у господарському процесі. Зміст цього положення полягає в тому, що підсудність має бути чітко визначена в законодавстві і суди не мають право вільно змінювати її¹⁶. Але це твердження, на думку автора, потребує конкретизації. Жоден закон або інший нормативно-правовий акт не може встановлювати або змінювати правила підсудності, окрім процесуального. Так, Рішенням Конституційного Суду України у справі щодо відповідності Конституції (конституційності) положення ч. 2 ст. 16 Дисциплінарного статуту прокуратури України від 22 червня 2004 р. № 13-рп/2004 встановлено, що відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 92 Конституції судочинство визначається виключно законом. За своїм змістом судочинство включає в себе, зокрема, підсудність, тобто встановлення повноважень судів системи загальної юрисдикції та процесуальних строків, строків звернення, оскарження до суду рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Отже, підсудність справ, а також строки звернення до суду повинні визначатися виключно законом і не можуть встановлюватися іншими актами, у тому числі постановами Верховної Ради України.

Із визначенням підсудності, наведеним Конституційним Судом України, взагалі не можна погодитися. На думку Петренко Н.О, в Рішенні відображена загальна норма Конституції України, яка закріплює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, які виникають у державі. Натомість, норми про підсудність визначають повноваження конкретних судів (загальних або спеціалізованих – господарських, адміністративних та ін.), а не взагалі системи судів загальної юрисдикції.

Отже, правильне розуміння та розмежування понять «підвідомчість» і «підсудність» має велике практичне значення. Якщо підвідомчість дозволяє виявити, який з державних органів є компетентним у конкретній справі (адміністративні, господарські, військові, третейські суди, суди загальної юрисдикції), то підсудність дозволяє розмежувати компетенцію між судами однієї ланки. Деякі автори навіть вказують, що підсудність є засобом конкретизації підвідомчості справ, віднесених до відання суду¹⁷.

Розділ 2. Види підсудності господарських справ та наслідки порушення правил підсудності.