Лабораторна робота №8 "Робота з електрокардіографом»

Мета роботи: вивчити фізичні основи електрокардіографії, набути навичок роботи з електрокардіографом.

Контрольні запитання до лабораторної роботи

1. Поняття про електрограму (ЕГ). Види ЕГ.

2. Серце як електричний диполь та інтегральний електричний вектор серця (ІЕВ). Електричне поле диполя. Теорія Ейнтховена. Стандартна система відведень.

3. Поняття про вектор-електрокардіографію.

4. Серце як струмовий диполь. Потенціал поля струмового диполя.

5. Спрощена блок-схема електрокардіографа. Поняття про диференційний підсилювач. Принцип зниження шумів. Електроди для зняття ЕГ.

Практичні навички:

• Вміти підключати відведення електрокардіографа до відповідних точок тіла людини.

• Трактувати електрокардіограми на підставі аналізу основних концепцій електрокардіографії.

Додаткові теоретичні відомості

Органи, тканини, окремі клітини та їхні частини є електрично активними, тобто процес їхнього функціонування супроводжується появою в навколишньому середовищі змінного електричного поля, характеристики якого (різницю потенціалів, електричний струм тощо) можна зареєструвати. Отриману інформацію використовують з діагностичною метою та з метою вивчення природи електричних явищ у біологічних тканинах. Реєстрація різниці потенціалів між точками середовища, яке оточує електрично активні тканини, називається електрографією, а результат цієї реєстрації - електрограмою (ЕГ).

Основні положення теорії Ейнтховена

1. С ерце являє собою генератор струму. Збуджена ділянка міокарда має негативний потенціал по відношенню до незбудженої ділянки (рис. 4.19). Просторовий розподіл потенціалів на поверхні тканин, що оточують серце, аналогічний до просторового розподілу потенціалів поля, створеного електричним диполем.

2. Генератор струму розміщений в однорідному провіднику нескінченно великих розмірів.

3. Електричне поле, що створене серцем, можна характеризувати інтегральним електричним вектором серця Е = , де D=Il, I - сила струму у колі генератора, l - відстань між полюсами генератора.

4. Величина потенціалу в кожній достатньо віддаленій від інтегрального електричного вектора точці середовища (г » l) дорівнює: , де ρ- питомий опір середовища.

5. В ибір стандартної системи відведень. Ейнтховен запропонував знімати різницю потенціалів між вершинами рівностороннього трикутника, у центрі якого знаходиться вектор Е (рис. 4.20). Можна показати, що в цьому випадку різниці потенціалів між вершинами трикутника пропорційні до відповідних проекцій вектора Е на сторони трикутника: ∆φ_I: ∆φ_IІ: ∆φ_IІІ=E_ab: Е_ас: Е_bс, де E_ab = Ecosα; E_ac = Еcosβ, E_bc = Ecosγ.

Кожна з цих проекцій відповідає одному з стандартних відведень, прийнятих в електрокардіографії (в цьому випадку це - І, II, III стандартні відведення, для яких положення точки "а" відповідає положенню електрода на правій руці, "b" - на лівій, "с" - на лівій нозі). Використання інших електродів (нейтрального - на правій нозі і грудного, який накладається у відповідній точці грудної клітини) дозволяє використовувати також інші типи стандартних відведень, їх є в кардіології понад два десятки.