2.17. Визначення заземлення. Захисне, робоче заземлення. Пуэ 1.7.6. – 1.7.8.

Заземленням електроустановки називається навмисне електричне з’єднання цієї установки, (чи її частин) із заземлюючим пристроєм. ПУЭ 1.7.6.

Захисним заземленням називається заземлення частин електроустановки з метою забезпечення електробезпеки. ПУЭ 1.7.7.

Робочим заземленням називається заземлення любої точки струмовідних частин електроустановки, необхідне для забезпечення роботи електроустановки. ПУЭ 1.7.8.

3.17. Як повинен поступити електротехнічний персонал при виявленні порушень ПБЕЕС і ПТЕЕС(ПТЕЕС 5.1.7.).

2.1.7.Кожний працівник особисто відповідає за свої дії в частині дотримання вимог ПБЕЕС. У випадку, якщо працівник самостійно неспроможний вжити дійових заходів з усунення виявлених ним порушень Правил, він зобов’язаний негайно повідомити про це безпосереднього керівника, а у випадку його відсутності – керівника вищого рівня.

2.2.12.У випадку неправильних дій оперативних працівників під час ліквідації аварії старший в зміні оперативний працівник зобов’яний прийняти на себе керівництво і відповідальність за подальший перебіг ліквідації аварії.

3.2.7.Керівник робіт повинен здійснювати постійний нагляд за членами бригади і усувати від роботи членів бригади, які порушують ці Правила.

3.6.5.Працівник, який видав наряд, і оперативні працівники повинні періодично перевіряти дотримання членами бригади правил безпеки. В разі виявлення порушень правил безпеки, або виявленні інших обставин, що загрожують безпеці працівників, у керівника робіт вилучається наряд і бригада виводиться з місця роботи, наряд закривається.

6.10.10.В разі порушення цих Правил відрядженими працівниками посадові особи експлуатувальної організації зобов’язані заборонити подальше виконання робіт відрядженими працівниками.

5.1.7.Працівник,який виявив порушення правил технічної експлуатації або помітив несправність електроустановки, колективного або індивідуального засобу засобу захисту, зобов’язаний повідомити про це свого безпосереднього керівника, а за його відсутності – керівника вищого рівня.

У тих випадках, коли несправність в електроустановці становить явну небезпеку для людей, чи для самої установки, а усунути цю несправність може працівник, який її виявив, він повинен зробити це негайно, за умови дотримання вимог правил безпеки, а потім повідомити про цей випадок безпосереднього керівника.

4.17. Вимоги до штепсельних розеток та вимикачів в громадських і житлових будинках. (ПБЕ 2.6.6.-2.6.9.)

Використовують 3-х провідні штепсельні розетки на струм не менше 10 А із захисним контактом. Розетки встановлювані в квартирах, житлових кімнатах гуртожитків а також в дитячих установах (садки, ясли, школи) повинні мати захисне пристосування, що автоматично закриває гніздо штепсельної розетки. Не допускається встановлення штепсельних розеток у ванних кімнатах, душових, бань, саун а також в пральнях, за винятком ванних кімнат квартир і номерів в готелі, але тільки в зоні 3 підключених через розподільчий трансформатор або до мережі через ПЗВ 30 мА. Вимикачі і штепсельні розетки повинні бути розташовані на відстань від газопроводу до розетки, не меншу 0,5 м. Вимикачі на стіні з боку дверної ручки на висоті 1 м, в приміщеннях для перебування дітей (садках, яслах, школах) на висоті 1.8 м

5.17. Штучне дихання. („Зовнішній масаж серця.” „Електробезпека на виробництві” Гажаман В.І)

Штучне дихання здійснюється в тих випадках, коли по­терпілий не дихає, або дихає дуже погано (рідко, ніби зі схлипуванням), а також, якщо його дихання постійно погір­шується незалежно від того, чим це викликано; ураженням електричним струмом, отруєнням, утопленням тощо. Найбільш ефективним способом штучного дихання є спо­сіб «з рота в ніс», бо при цьому забезпечується приплив достатньої кількості повітря в легені потерпілого. Способи «з рота в рот» або «з рота в ніс» відносяться до способів штучного дихання за методом вдування, при якому повітря, що видихається тим, хто надає допомогу, з силою подається у дихальні шляхи потерпілого. Встановлено, що повітря, яке видихає людина, фізіологічне придатне для дихання по­терпілого протягом тривалого часу. Вдування повітря можна проводити через марлю, хустку, спеціальне пристосування «повітровід». Цей спосіб штучного дихання дає змогу легко контролю­вати приплив повітря в легені потерпілого за розширенням грудної клітки після вдування і подальшим опусканням її в результаті пасивного видиху. Для проведення штучного дихання потерпілого слід по­класти на спину, розстебнути одяг, що заважає диханню. Перед тим, як розпочати штучне дихання, необхідно в першу чергу забезпечити прохідність верхніх дихальних шляхів, які у непритомного потерпілого, що лежить на спині, завжди закриті запалим язиком. Крім того, в порожнині рота може знаходитись сторонній вміст (блювотні маси, зсунуті зубні протези, пісок, мул, трава, якщо людина тонула, тощо), який необхідно видалити пальцем, обгорнутим носовою хустинкою (тканиною) або бинтом. Після цього той, хто надає допомогу, розташовується збоку від голови потерпілого, одну руку підсовує під його шию, а долонею другої руки надавлює на його лоб, максимально закидаючи голову назад. При цьому корінь язика піднімається і звільняє вхід в гортань, а рот потерпілого відкривається. Той, хто надає допомогу, нахиляється до обличчя потерпілого, робить гли­бокий вдих відкритим ротом, щільно охоплює губами від­критий рот потерпілого і робить енергійний видих, з деяким зусиллям вдуваючи повітря в його рот; одночасно він закри­ває ніс потерпілого щокою або пальцями руки, яка знахо­диться на лобі. При цьому обов'язково треба спостерігати за грудною кліткою потерпілого, яка повинна підніматися. Як тільки грудна клітка піднялася, вдування повітря призупиняють, той, хто надає допомогу, повертає своє обличчя вбік, при цьому відбувається пасивний видих потерпілого. Якщо у потерпілого добре визначається пульс і необхідне тільки штучне дихання, то інтервал між штучними вдихами повинен складати 5 с (12 дихальних циклів на хвилину). Крім розширення грудної клітки, добрим показником ефективності штучного дихання може служити порожевіння шкіри та слизових оболонок, а також вихід потерпілого із стану непритомності і поява у нього самостійного дихання.При проведенні штучного дихання той, хто надає допомо­гу, повинен слідкувати за тим, щоб повітря не потрапляло в шлунок потерпілого. Якщо повітря потрапило у шлунок, про що може свідчити здуття живота “під ложечкою”, треба обережно натиснути долонею на живіт потерпілого між гру­диною і пупком. При цьому може виникнути блювання. Тоді необхідно повернути голову і плечі потерпілого набік, щоб очистити його рот і горло.Якщо після вдування повітря грудна клітка не розши­рюється, необхідно висунути нижню щелепу потерпілого вперед. Для цього чотирма пальцями обох рук захоплюють нижню щелепу потерпілого ззаду за кути і, впираючись вели­кими пальцями в її край нижче рота, відтягають і висувають щелепу вперед так, щоб нижні зуби стояли спереду верхніх. Якщо щелепи потерпілого міцно стиснуті і відкрити рот не вдається, треба проводити штучне дихання способом «з рота в ніс».При відсутності самостійного дихання, але за наявності пульсу, штучне дихання можна виконувати і в положенні «сидячи» або вертикальному, якщо нещасний випадок стався в корзині телескопічної вишки (колисці), на опорі або на щоглі. При цьому якомога більше закидають голову потерпілого назад або висувають вперед нижню щелепу. Подальші прийоми ті ж самі.Маленьким дітям повітря вдувають одночасно в рот і в ніс, охоплюючи своїм ротом рот і ніс дитини. Чим менша дитина, тим менше їй потрібно повітря для дихання. Вдування маленьким дітям, порівняно з дорослою людиною, треба проводити частіше (до 15-18 разів на хвилину). Вду­вання повинно бути неповним і менш різким, щоб не по­шкодити легені і дихальні шляхи потерпілої дитини.Припиняють штучне дихання після відновлення у потерпі­лого достатньо глибокого і ритмічного самостійного дихання. У разі відсутності не тільки дихання, але й пульсу на сонній артерії роблять підряд два штучних вдихи і приступають до зовнішнього масажу серця..

Зовнішній масаж серця.При ураженні електричним струмом може наступити не тільки зупинка дихання, але й припинитись кровообіг, коли серце не забезпечує циркуляції крові по судинах. В цьому разі одного штучного дихання при наданні допомоги недо­статньо, тому що кисень з легень не переноситься кров'ю до інших органів і тканин. Тому необхідно відновити кровообіг штучним шляхом.Серце у людини розташоване у грудній клітці між груди­ною і хребтом. Грудина - це рухлива плоска кістка. В поло­женні людини на спині (на твердій поверхні) хребет є жор­сткою нерухомою основою. Якщо натискати на грудину, то серце буде стискатися між грудиною і хребтом, і з його порожнин кров буде виштовхуватися в судини. Якщо натискати на грудину поштовхами, то кров буде виштовхуватись з поро­жнин серця майже так, як це відбувається в умовах природних скорочень. Це називається зовнішнім (непрямим, закритим) масажем серця, внаслідок чого штучно відновлюється крово­обіг. Таким чином, при поєднанні штучного дихання та зов­нішнього масажу серця імітуються функції дихання і крово­обігу.Комплекс цих заходів називається реанімацією (тобто оживленням), а заходи - реанімаційними. Показанням для проведення реанімаційних заходів є зу­пинка серцевої діяльності, для якої характерна сукупність таких ознак; поява блідості або синюшності шкіри, втрата свідомості, відсутність пульсу на сонних артеріях, припи­нення дихання або судомні, неправильні зітхання.У разі зупинки серця, не гаючи ні секунди, потерпілого треба укласти на рівну жорстку основу: лавку, підлогу, в крайньому випадку підкласти під спину дошку (ніяких вали­ків під плечі і шию підкладати не можна), якщо допомогу надає одна особа, вона розташовується на колінах збоку від потерпілого (поряд з ним) і, нахилившись, робить два швидких енергійних вдування (способом «з рота в рот» або «з рота в ніс»), потім відхиляється назад, залишаючись з того ж боку від потерпілого, долоню однієї руки кладе на нижню половину грудини (відступивши на два пальці вище від її нижнього краю), а пальці піднімає. Долоню другої руки треба покласти зверху першої поперек або вздовж і натискати, допомагаючи нахилом свого тулуба. Руки при натисканні повинні бути випростані у ліктьових суглобах. Натискання треба проводити різкими поштовхами так, щоб зміщати грудину щораз на 4-5 см, тривалість натискан­ня не більше 0,5 с, інтервал між двома натисканнями 0,5 с. В паузах руки з грудини не знімають, пальці залишаються прямими, руки повністю випростані у ліктьових суглобах. Якщо оживлення проводить одна особа, то на кожні два вдування вона робить 15 натискань на грудину. За 1 хв. необхідно зробити не менше 60 натискань і 12 вдувань, тобто виконати 72 маніпуляції, тому темп реанімаційних заходів повинен бути високим. Досвід свідчить, що найбільша кількість часу втрачається при виконанні штучного дихання. Не можна затягувати вдування: як тільки грудна клітка потерпілого розширилась, вдування припиняють. Якщо участь у реанімації беруть дві особи спів­відношення «дихання-масаж» становить 1:5. Під час штуч­ного вдиху потерпілого той, хто робить масаж серця, на­тискання не проводить, тому що зусилля, які розвиваються при натисканні, значно більші, ніж при вдуванні (натискання при вдуванні зводить нанівець результат штучного дихання, а отже і реанімаційних заходів). Якщо реанімаційні заходи проводяться правильно, шкіра потерпілого рожевіє, зіниці його очей звужуються, самостійне дихання відновлюється. Пульс на сонних артеріях під час масажу серця повинен добре прощупуватись (його визначає той, хто не робить масаж серця).

Після того, як відновиться серцева діяльність і буде добре прощупуватися пульс, масаж серця негайно припиняють. У разі слабкого дихання потерпілого штучне дихання продовжу­ють, намагаючись, щоб природні і штучні вдихи співпадали. При відновленні повноцінного самостійного дихання потерпілого штучне дихання також припиняють. Якщо серцева діяльність або самостійне дихання не відновились, але реанімаційні за­ходи ефективні, то їх можна припинити тільки після передачі потерпілого медичним працівникам. У разі неефективності штуч­ного дихання і закритого масажу серця (шкіра синюшно-фіоле­това, зіниці широкі, пульс на артеріях під час масажу не визначається) реанімацію припиняють через 30 хв. Реанімаційні заходи дітей до 12 років мають особливості. Дітям віком від одного до 12 років масаж серця проводять однією рукою і на хвилину роблять від 70 до 100 натискань залежно від віку, дітям до року - від 100 до 120 натискань на хвилину двома пальцями (другим і третім) на середину грудини. При проведенні штучного ди­хання дітям одночасно охоплюють рот і ніс. Об'єм вдиху необхідно визначити, враховуючи вік дитини. Для новона­родженого достатньо об'єму повітря, що знаходиться в ро­товій порожнині дорослого.

6.17.Основні завдання добровільної пожежної дружини (команди)?

Згідно ст.28. Закону України "Про пожежну безпеку"; п.3.14 .ППБУ; Положення про добровільні пожежні дружини (команди) (ДПД), затверджені наказом МНС України від 11.02.2004 р.№ 70 зареєстровані Мінюстом України 19.02.2004.р. за №-221/8820.

На ДПД покладається:

- здійснювати контроль за виконанням (дотриманням) у встановлених на підприємстві правил пожежної безпеки (протипожежного режиму);

- проводити роз'яснювальну роботу серед працівників підприємства щодо дотримання вимог правил пожежної безпеки, оформлення стендів тощо;

- здійснювати щоденний нагляд за утриманням у справному стані засобів протипожежного захисту, зв'язку, пожежної техніки, обладнання та інвентарю;

- вжиття у разі виникнення пожежі невідкладних заходів до виклику пожежно-рятувальних підрозділів, рятувати людей, майна та її ліквідації наявними засобами.

7.17.Яким органам необхідно повідомляти про нещасні випадки, що підлягають спеціальному розслідуванню(п.41).

Про груповий нещасний випадок, нещасний випадок із смертельним наслідком, нещасний випадок з тяжким наслідком, випадок смерті працівника на підприємстві, а також випадок зникнення працівника під час виконання ним трудових (посадових) обов'язків роботодавець зобов'язаний негайно передати з використанням засобів зв'язку повідомлення за встановленою формою :

1)територіальному органу Держгірпромнагляду за місцезнаходженням підприємства;

2)органу прокуратури за місцем настання нещасного випадку,

3)робочому органу виконавчої дирекції Фонду за місцезнаходженням підприємства;

4)органу, до сфери управління якого належить підприємство (у разі його відсутності - місцевій держадміністрації);

5)первинній організації профспілки, членом якої є потерпілий;

6)установі державної санітарно-епідеміологічної служби, яка обслуговує підприємство, - у разі гострих професійних захворювань (отруєнь);

7)органу з питань захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій за місцем настання нещасного випадку та іншим органам (у разі потреби).