2.15. Визначення заземлення. Захисне, робоче заземлення. Пуэ 1.7.6. – 1.7.8.

Заземленням електроустановки називається навмисне електричне з’єднання цієї установки, (чи її частин) із заземлюючим пристроєм. ПУЭ 1.7.6.

Захисним заземленням називається заземлення частин електроустановки з метою забезпечення електробезпеки. ПУЭ 1.7.7.

Робочим заземленням називається заземлення любої точки струмовідних частин електроустановки, необхідне для забезпечення роботи електроустановки. ПУЭ 1.7.8.

3.15. При яких умовах дозволяється установлювати кислотні та лужні акумулятори в одному приміщенні? (6.10.2)

Установлювати кислотні та лужні АБ в одному приміщенні забороняється.

IV. Правила безпечної експлуатації електроустановок споживачів.

4.15. Вимоги до електрообладнання в приміщеннях, де розташовані акумуляторні батареї. ПБЕЕС 6.6.

Для освітлення приміщень АБ необхідно застосовувати лампи розжарювання, встановлені у вибухозахищеній арматурі. Один із світильників повинен бути приєднаний до мережі аварійного освітлення. Вимикачі, штепсельні розетки, запобіжники й автоматичні вимикачі потрібно розташовувати поза акумуляторним приміщенням. Освітлювальна електропроводка повинна бути виконана проводом з кислотостійкою (лугостійкою) оболонкою. Рівень освітленості приміщень АБ повинен відповідати вимогам будівельних норм і правил.

5.15. Штучне дихання. („Зовнішній масаж серця.” „Електробезпека на виробництві” Гажаман В.І)

Штучне дихання здійснюється в тих випадках, коли по­терпілий не дихає, або дихає дуже погано (рідко, ніби зі схлипуванням), а також, якщо його дихання постійно погір­шується незалежно від того, чим це викликано; ураженням електричним струмом, отруєнням, утопленням тощо. Найбільш ефективним способом штучного дихання є спо­сіб «з рота в ніс», бо при цьому забезпечується приплив достатньої кількості повітря в легені потерпілого. Способи «з рота в рот» або «з рота в ніс» відносяться до способів штучного дихання за методом вдування, при якому повітря, що видихається тим, хто надає допомогу, з силою подається у дихальні шляхи потерпілого. Встановлено, що повітря, яке видихає людина, фізіологічне придатне для дихання по­терпілого протягом тривалого часу. Вдування повітря можна проводити через марлю, хустку, спеціальне пристосування «повітровід». Цей спосіб штучного дихання дає змогу легко контролю­вати приплив повітря в легені потерпілого за розширенням грудної клітки після вдування і подальшим опусканням її в результаті пасивного видиху. Для проведення штучного дихання потерпілого слід по­класти на спину, розстебнути одяг, що заважає диханню. Перед тим, як розпочати штучне дихання, необхідно в першу чергу забезпечити прохідність верхніх дихальних шляхів, які у непритомного потерпілого, що лежить на спині, завжди закриті запалим язиком. Крім того, в порожнині рота може знаходитись сторонній вміст (блювотні маси, зсунуті зубні протези, пісок, мул, трава, якщо людина тонула, тощо), який необхідно видалити пальцем, обгорнутим носовою хустинкою (тканиною) або бинтом. Після цього той, хто надає допомогу, розташовується збоку від голови потерпілого, одну руку підсовує під його шию, а долонею другої руки надавлює на його лоб, максимально закидаючи голову назад. При цьому корінь язика піднімається і звільняє вхід в гортань, а рот потерпілого відкривається. Той, хто надає допомогу, нахиляється до обличчя потерпілого, робить гли­бокий вдих відкритим ротом, щільно охоплює губами від­критий рот потерпілого і робить енергійний видих, з деяким зусиллям вдуваючи повітря в його рот; одночасно він закри­ває ніс потерпілого щокою або пальцями руки, яка знахо­диться на лобі. При цьому обов'язково треба спостерігати за грудною кліткою потерпілого, яка повинна підніматися. Як тільки грудна клітка піднялася, вдування повітря призупиняють, той, хто надає допомогу, повертає своє обличчя вбік, при цьому відбувається пасивний видих потерпілого. Якщо у потерпілого добре визначається пульс і необхідне тільки штучне дихання, то інтервал між штучними вдихами повинен складати 5 с (12 дихальних циклів на хвилину). Крім розширення грудної клітки, добрим показником ефективності штучного дихання може служити порожевіння шкіри та слизових оболонок, а також вихід потерпілого із стану непритомності і поява у нього самостійного дихання.При проведенні штучного дихання той, хто надає допомо­гу, повинен слідкувати за тим, щоб повітря не потрапляло в шлунок потерпілого. Якщо повітря потрапило у шлунок, про що може свідчити здуття живота “під ложечкою”, треба обережно натиснути долонею на живіт потерпілого між гру­диною і пупком. При цьому може виникнути блювання. Тоді необхідно повернути голову і плечі потерпілого набік, щоб очистити його рот і горло.Якщо після вдування повітря грудна клітка не розши­рюється, необхідно висунути нижню щелепу потерпілого вперед. Для цього чотирма пальцями обох рук захоплюють нижню щелепу потерпілого ззаду за кути і, впираючись вели­кими пальцями в її край нижче рота, відтягають і висувають щелепу вперед так, щоб нижні зуби стояли спереду верхніх. Якщо щелепи потерпілого міцно стиснуті і відкрити рот не вдається, треба проводити штучне дихання способом «з рота в ніс».При відсутності самостійного дихання, але за наявності пульсу, штучне дихання можна виконувати і в положенні «сидячи» або вертикальному, якщо нещасний випадок стався в корзині телескопічної вишки (колисці), на опорі або на щоглі. При цьому якомога більше закидають голову потерпілого назад або висувають вперед нижню щелепу. Подальші прийоми ті ж самі.Маленьким дітям повітря вдувають одночасно в рот і в ніс, охоплюючи своїм ротом рот і ніс дитини. Чим менша дитина, тим менше їй потрібно повітря для дихання. Вдування маленьким дітям, порівняно з дорослою людиною, треба проводити частіше (до 15-18 разів на хвилину). Вду­вання повинно бути неповним і менш різким, щоб не по­шкодити легені і дихальні шляхи потерпілої дитини.Припиняють штучне дихання після відновлення у потерпі­лого достатньо глибокого і ритмічного самостійного дихання. У разі відсутності не тільки дихання, але й пульсу на сонній артерії роблять підряд два штучних вдихи і приступають до зовнішнього масажу серця..

Зовнішній масаж серця.При ураженні електричним струмом може наступити не тільки зупинка дихання, але й припинитись кровообіг, коли серце не забезпечує циркуляції крові по судинах. В цьому разі одного штучного дихання при наданні допомоги недо­статньо, тому що кисень з легень не переноситься кров'ю до інших органів і тканин. Тому необхідно відновити кровообіг штучним шляхом.Серце у людини розташоване у грудній клітці між груди­ною і хребтом. Грудина - це рухлива плоска кістка. В поло­женні людини на спині (на твердій поверхні) хребет є жор­сткою нерухомою основою. Якщо натискати на грудину, то серце буде стискатися між грудиною і хребтом, і з його порожнин кров буде виштовхуватися в судини. Якщо натискати на грудину поштовхами, то кров буде виштовхуватись з поро­жнин серця майже так, як це відбувається в умовах природних скорочень. Це називається зовнішнім (непрямим, закритим) масажем серця, внаслідок чого штучно відновлюється крово­обіг. Таким чином, при поєднанні штучного дихання та зов­нішнього масажу серця імітуються функції дихання і крово­обігу.Комплекс цих заходів називається реанімацією (тобто оживленням), а заходи - реанімаційними. Показанням для проведення реанімаційних заходів є зу­пинка серцевої діяльності, для якої характерна сукупність таких ознак; поява блідості або синюшності шкіри, втрата свідомості, відсутність пульсу на сонних артеріях, припи­нення дихання або судомні, неправильні зітхання.У разі зупинки серця, не гаючи ні секунди, потерпілого треба укласти на рівну жорстку основу: лавку, підлогу, в крайньому випадку підкласти під спину дошку (ніяких вали­ків під плечі і шию підкладати не можна), якщо допомогу надає одна особа, вона розташовується на колінах збоку від потерпілого (поряд з ним) і, нахилившись, робить два швидких енергійних вдування (способом «з рота в рот» або «з рота в ніс»), потім відхиляється назад, залишаючись з того ж боку від потерпілого, долоню однієї руки кладе на нижню половину грудини (відступивши на два пальці вище від її нижнього краю), а пальці піднімає. Долоню другої руки треба покласти зверху першої поперек або вздовж і натискати, допомагаючи нахилом свого тулуба. Руки при натисканні повинні бути випростані у ліктьових суглобах. Натискання треба проводити різкими поштовхами так, щоб зміщати грудину щораз на 4-5 см, тривалість натискан­ня не більше 0,5 с, інтервал між двома натисканнями 0,5 с. В паузах руки з грудини не знімають, пальці залишаються прямими, руки повністю випростані у ліктьових суглобах. Якщо оживлення проводить одна особа, то на кожні два вдування вона робить 15 натискань на грудину. За 1 хв. необхідно зробити не менше 60 натискань і 12 вдувань, тобто виконати 72 маніпуляції, тому темп реанімаційних заходів повинен бути високим. Досвід свідчить, що найбільша кількість часу втрачається при виконанні штучного дихання. Не можна затягувати вдування: як тільки грудна клітка потерпілого розширилась, вдування припиняють. Якщо участь у реанімації беруть дві особи спів­відношення «дихання-масаж» становить 1:5. Під час штуч­ного вдиху потерпілого той, хто робить масаж серця, на­тискання не проводить, тому що зусилля, які розвиваються при натисканні, значно більші, ніж при вдуванні (натискання при вдуванні зводить нанівець результат штучного дихання, а отже і реанімаційних заходів). Якщо реанімаційні заходи проводяться правильно, шкіра потерпілого рожевіє, зіниці його очей звужуються, самостійне дихання відновлюється. Пульс на сонних артеріях під час масажу серця повинен добре прощупуватись (його визначає той, хто не робить масаж серця).

Після того, як відновиться серцева діяльність і буде добре прощупуватися пульс, масаж серця негайно припиняють. У разі слабкого дихання потерпілого штучне дихання продовжу­ють, намагаючись, щоб природні і штучні вдихи співпадали. При відновленні повноцінного самостійного дихання потерпілого штучне дихання також припиняють. Якщо серцева діяльність або самостійне дихання не відновились, але реанімаційні за­ходи ефективні, то їх можна припинити тільки після передачі потерпілого медичним працівникам. У разі неефективності штуч­ного дихання і закритого масажу серця (шкіра синюшно-фіоле­това, зіниці широкі, пульс на артеріях під час масажу не визначається) реанімацію припиняють через 30 хв. Реанімаційні заходи дітей до 12 років мають особливості. Дітям віком від одного до 12 років масаж серця проводять однією рукою і на хвилину роблять від 70 до 100 натискань залежно від віку, дітям до року - від 100 до 120 натискань на хвилину двома пальцями (другим і третім) на середину грудини. При проведенні штучного ди­хання дітям одночасно охоплюють рот і ніс. Об'єм вдиху необхідно визначити, враховуючи вік дитини. Для новона­родженого достатньо об'єму повітря, що знаходиться в ро­товій порожнині дорослого.

6.15.Порядок створення добровільних пожежних дружин (команд)?

Згідно ст.28 Закону України „Про пожежну безпеку”; п.3.14 ППБУ; Положення про добровільні пожежні дружини (команди) (ДПД), затверджені наказом МНС України від 11.02.2004 р. № 70 зареєстровані Мінюстом України 19.02.2004 р. за № 221/8820. ДПД створюються відповідно до Закону України „Про пожежну безпеку” на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності (далі-підприємств) та наявності підрозділів державної чи відомчої пожежної охорони з кількістю працюючих від 25 осіб і більше, а на об'єктах підвищеної небезпеки - незалежно від кількості працюючих. ДПД створюється на добровільних засадах з числа працівників підприємства, які досягли 18 років та здатні за своїми здібностями, станом здоров'я виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які вступають до ДПД подають на ім'я керівника підприємства письмову заяву. Зарахування у члени ДПД та подальші зміни її складу оголошуються наказом керівника підприємства. Начальник ДПД призначається з інженерно-технічних працівників і підпорядковується керівникові підприємства. Начальник ДПД, водії (мотористи) пожежних автомобілів (мотопомп) повинні пройти спеціальне навчання у навчальних центрах, пунктах МНС або іншому навчальному закладі, що має відповідну ліцензію, та отримати посвідчення.

7.15.Як вирішуються розбіжності, що виникають між роботодавцем і потерпілим за результатаим розслідування нещасного випадку(п.59).

У разі:

• відмови роботодавця скласти або затвердити акти за формами Н-5, Н-1 (або НПВ) чи незгоди потерпілого або особи, яка представляє його інтереси, із змістом цих актів,

• надходження скарги або незгоди з висновками розслідування про обставини та причини нещасного випадку, приховання нещасного випадку, посадова особа Держгірпромнагляд має право видавати обов'язкові для виконання роботодавцем приписи за встановленою формою про:

- необхідність проведення розслідування (повторного розслідування) нещасного випадку,

- затвердження чи перегляду затверджених актів за формами Н-5, Н-1 (або НПВ),

- визнання чи невизнання нещасного випадку пов'язаним з виробництвом і складення акта за формою Н-1 (або НПВ).

Роботодавець зобов'язаний у п'ятиденний термін, після одержання припису, видати наказ про виконання запропонованих у приписі заходів, а також притягнути до відповідальності працівників, які допустили порушення законодавства про охорону праці. Про виконання цих заходів роботодавець повідомляє письмово орган Держгірпромнагляд, посадова особа якого видала припис, в установлений ним термін. Рішення посадової особи органу Держгірпромнагляд може бути оскаржено у судовому порядку. На час розгляду справи у суді дія припису припиняється.

Билет№16

1.7.Понижуючі трансформатори. Мала напруга.

Небезпека ураження ел струмом при роботі за допомогою пересувних ел. машин, переносного ел. інструменту і переносних світильників усувається застосуванням понижуючого трансформатора з напругою на вторинній обмотці не більше 42 В. В цьому випадку напруга ел. уст. не перевищує тривало допустимої напруги дотику і контакт .людини з струмоведучими частинами буде безпечним. Але в приміщеннях з підвищеною небезпекою, особливо небезпечних за таких умов, рекомендується застосування захисних засобів. Щоб виключити небезпеку ураження ел. струмом у разі замикання на корпус або переході вищої напруги на обмотку нижчої напруги, корпус трансформатора а також один з виводів, нейтраль або середню точку вторинної обмотки необхідно заземлити. (Гажаман В.І. „Електробезпека на виробництві”).

2.16.Що називається електроустановкою. На які категорії поділяться електричні установки за умовами електробезпеки (ПУЕ 1.1.3., ПУЭ 1.7.2. – 1.7.5.)?

Електроустановками називається сукупність машин, апаратів, і допоміжного обладнання ( разом із спорудами і приміщеннями де вони знаходяться), призначених для вироблення, перетворення, трансформації, передачі, розподілення електричної енергії і перетворення її в інший вид енергії.

Електроустановки за умовами електробезпеки (за діючим значення напруги) поділяються на:

- електроустановки понад 1кВ в мережах з ефективно заземленою нейтраллю (великий струм замикання на землю к.з.з. ≤1,4);

- електроустановки понад 1кВ в мережах з ізольованою нейтраллю (малий струм замикання на землю);

- електроустановки до 1кВ з глухозаземленою нейтраллю;

- електроустановки до 1кВ з ізольованою нейтраллю.

Глухо заземлена – нейтраль трансформатора або генератора приєднана до заземлюючого пристрою безпосередньо.

Ізольована – нейтраль трансформатора або генератора приєднана через прилади сигналізації, захисту і т.п. через великий опір.

3.16. При яких умовах дозволяється установлювати кислотні та лужні акумулятори в одному приміщенні? (6.10.2)

Установлювати кислотні та лужні АБ в одному приміщенні забороняється.

IV. Правила безпечної експлуатації електроустановок споживачів.

4.16. Правила безпеки при користуванні електроінструментом (ПБЕЕС 6.7.2-5; 6.7.8-11; 6.7.14-19; 6.7.22; 6.7.23; 6.7.37.).

6.7.2. Електроінструмент, який живиться від електромережі, слід обладнувати незнімним гнучким кабелем (шнуром) зі штепсельною вилкою. Незнімний гнучкий кабель електроінструмента класу I повинен мати жилу, яка з'єднує заземлювальний затискач електроінструмента із заземлювальним контактом штепсельної вилки. Кабель в місці введення до електроінструмента класу і слід захищати від стирань і перегинів еластичною трубкою з ізоляційного матеріалу. Трубку слід закріплювати в корпусних деталях електроінструмента, вона повинна виступати з них на довжину не менше п'яти діаметрів кабелю. Закріплення трубки на кабелі поза інструментом забороняється.

6.7.3. Для приєднання однофазного електроінструмента шланговий кабель повинен мати три жили: дві - для живлення, одну - для заземлення. Для приєднання трифазного електроінструмента застосовується чотирижильний кабель, одна жила якого слугує для заземлення. Ці вимоги стосуються тільки електроінструмента із таким корпусом, який слід заземлювати.

6.7.4. Доступні для доторкання металеві деталі електроінструмента класу I, які можуть опинитись під напругою, у випадку пошкодження ізоляції, повинні бути з'єднані із заземлювальним затискачем. Електроінструмент класів II і III не заземлюють. Заземлення корпусу електроінструмента слід здійснювати спеціальною жилою живильного кабелю, яка не може одночасно бути провідником робочого струму. Використовувати з цією метою нульовий робочий провід забороняється. Штепсельна вилка повинна мати відповідну кількість робочих і один заземлювальний контакт. Конструкція вилки повинна забезпечувати випереджальне замикання заземлювального контакту під час ввімкнення та більш запізнене розмикання його під час вимикання.

6.7.5. Конструкція штепсельних вилок електроінструмента класу III повинна унеможливлювати з'єднання їх з розетками на напругу понад 42 В.

6.7.8. Безпосередньо перед початком роботи необхідно перевіряти:

- відповідність напруги і частоти струму електричної мережі до напруги і частоти струму електродвигуна електроінструмента, зазначених в таблиці (паспортних даних);

- надійність закріплення робочого виконувального інструменту (свердел, абразивних кругів, дискових пил, ключів-насадок т.і.).

6.7.9. Під час роботи електроінструментом класу I застосування засобів індивідуального захисту (діелектричних рукавичок, калош, килимів т.і.) обов'язкове, за такими винятками:

- якщо тільки один електроінструмент одержує живлення від розподільчого трансформатора безпеки;

- якщо електроінструмент одержує живлення від перетворювача частоти з окремими обмотками;

- якщо електроінструмент одержує живлення через захисно - вимикальний пристрій.

У приміщеннях без підвищеної небезпеки ураження працівників електричним струмом достатньо застосувати діелектричні рукавиці, а в приміщеннях зі струмовідними підлогами - також і діелектричні калоші або килими.

6.7.10. Електроінструментом класів II і III дозволяється працювати без застосування індивідуальних засобів захисту в приміщеннях без підвищеної небезпеки ураження працівників електричним струмом.

6.7.11. У посудинах, апаратах та інших металевих спорудах в умовах обмеженої можливості переміщення і виходу з них дозволяється працювати електроінструментом класів I і II за умови,

якщо тільки один електроінструмент одержує живлення від автономної двигун-генераторної установки, розподільчого трансформатора безпеки або перетворювача частоти із роздільними обмотками, а також електроінструментом класу III. В цьому разі джерело живлення (трансформатор, перетворювач тощо) слід розміщувати поза вказаними посудинами, а вторинне коло джерела не слід заземлювати. Забороняється підключати електроінструмент напругою до 12 В до електричної мережі загального користування через автотрансформатор, резистор або потенціометр. Забороняється натягати, перекручувати та перегинати кабель, ставити на нього вантаж, а також допускати перетинання кабелю живлення електроінструменту з тросами, кабелями та рукавами

газозварювального обладнання.

6.7.14. Забороняється вставляти робочу частину електроінструменту в патрон і виймати її із патрона, а також регулювати інструмент без відключення його від електромережі штепсельною вилкою та повної зупинки обертальних частин.

6.7.15. Забороняється працівникам, що працюють з електроінструментом, розбирати і ремонтувати інструмент, кабель, штепсельні з'єднання та інші частини самочинно, якщо ці роботи не входять до їх службових обов'язків.

6.7.16. Забороняється вилучати стружку або тирсу під час роботи електроінструмента. Стружку слід видаляти спеціальними крючками або щітками, після повної зупинки електроінструмента.

6.7.17.Забороняється працювати електроінструментом з приставних драбин. Під час роботи електродреллю предмети, що підлягають свердлінню, необхідно надійно закріплювати.

Забороняється торкатись до різального інструменту, що обертається.

6.7.18. Забороняється обробляти електроінструментом обмерзлі та мокрі деталі.

6.7.19. Забороняється працювати електроінструментами, які не захищені від дії крапель або бризок і не мають знаків відзнаки (крапля в трикутнику, або дві краплі), в умовах дії крапель і бризок, а також на відкритих майданчиках під час снігопаду, дощу. Працювати таким електроінструментом поза приміщеннями дозволяється лише за сухої погоди, а під час снігопаду чи дощу - під навісом на сухій землі або настилі.

6.7.22. Забороняється продовження робіт електроінструментом в разі найменших ознак його несправності, або якщо особа, що працює з ним, раптом відчує хоча б слабку дію електроструму: в обох випадках робота має бути негайно припинена, а несправний електроінструмент зданий для перевірки і ремонту.

6.7.23. Забороняється працювати електроінструментом, у якого закінчився термін періодичної перевірки, а також в разі виникнення хоча б однієї із таких несправностей:

- пошкодження штепсельного з'єднання, кабелю, або його захисної трубки;

- пошкодження кришки вимикача;

- ненадійна робота вимикача;

- іскріння щіток на колекторі, що супроводжується круговим вогнем на його поверхні;

- витікання масла з редуктора або вентиляційних каналів;

- поява диму або специфічного запаху, характерного для ізоляції, що горить;

- поява підвищеного шуму, стукоту, вібрації;

- зіпсування або поява тріщин в корпусній деталі, руків'ї, захисному огородженні;

- пошкодження робочої частини інструмента;

- зникнення електричного зв'язку між металевими частинами корпуса та нульовим захисним штирем штепсельної вилки.

6.7.37. На корпусах електроінструмента слід зазначити інвентарні номери, а також дати наступних перевірок, а на знижувальних та розподільчих трансформаторах безпеки,

перетворювачах частоти та захисно - вимикальних пристроях - інвентарні номери і дати наступних вимірювань опору ізоляції.

5.16 Звільнення постраждалого від дії електричного струму.

(„Електробезпека на виробництві” Гажаман В.І}

У разі ураження електричним струмом необхідно якомога швидше звільнити потерпілого від дії струму, бо від трива­лості цієї дії залежить тяжкість електротравми.

Доторкання до струмовідних частин, що знаходяться під напругою, викликає у більшості випадків мимовільне різке скорочення м'язів і загальне збудження, яке може призвести до порушення і навіть припинення діяльності органів дихання і кровообігу. Якщо потерпілий тримає провід руками, його пальці стискаються з такою силою, що вивільнити провід з його рук стає неможливим. Тому першою дією того, хто надає допомогу, повинно бути термінове вимкнення тієї частини електроустановки, до якої потерпілий доторкається. Вимкнення проводиться за допомогою вимикачів, рубильника або іншого вимикаючого апарата, а також шляхом зняття або викручування запобіжників (пробок), роз'єднання штепсельного з'єднання.

Якщо потерпілий знаходиться на висоті, то вимкнення електроустановки і тим самим звільнення від дії струму може викликати його падіння. В цьому разі необхідно здійснити заходи щодо попередження падіння потерпілого або забезпе­чити його безпеку.

Під час вимкнення електроустановки може одночасно погаснути електричне освітлення. В зв'язку з цим за відсут­ності денного освітлення необхідно потурбуватись про освіт­лення від іншого джерела (увімкнути аварійне освітлення, акумуляторні ліхтарі тощо) з урахуванням вибухонебезпечності і пожежонебезпеки приміщення, не затримуючи вимк­нення електроустановки і надання допомоги потерпілому.

Якщо вимкнути електроустановку досить швидко не мож­на, необхідно здійснити інші заходи звільнення потерпілого від дії струму.

У всіх випадках той, хто надає допомогу, не повинен торкатися потерпілого без належних запобіжних заходів, оскільки це небезпечно для життя. Він повинен слідкувати й за тим, щоб не опинитися в контакті із струмовідною частиною або під напругою кроку.

Напруга до 1000 В. Для відокремлення потерпілого від струмовідних частин в електроустановках до 1000 В слід ско­ристатися канатом, палицею, дошкою або будь-яким іншим сухим предметом, що не проводить електричний струм.

Можна також відтягнути потерпілого за одяг (якщо одяг сухий і відстає від тіла), наприклад, за поли піджака або пальто, за комір, уникаючи при цьому доторкання до металевих предметів і оголених частин тіла потерпілого.

Відтягаючи потерпілого за ноги, той, хто надає допомогу, не повинен торкатися його взуття або одягу без надійної ізоляції своїх рук, тому що взуття і одяг може бути вологими і проводити електричний струм.

Для ізоляції рук той, хто надає допомогу, особливо якщо йому необхідно доторкнутися оголеного тіла потерпілого, повинен надягнути діелектричні рукавички або обмотати руку шарфом, натягнути на кисть руки рукав піджака або пальто, накинути на потерпілого гумовий килимок, прогумовану тканину (плащ) або просто суху тканину. Можна також ізолювати себе, ставши на гумовий килимок, суху дошку або будь-яку неструмопровідну підставку, згорток одягу тощо.

При відокремленні потерпілого від струмовідних частин рекомендується діяти однією рукою, тримаючи другу в кишені або за спиною.

Якщо електричний струм проходить в землю через потерпілого, який судомно стискає в руці провід, простіше перервати струм, відокремивши потерпілого від землі (під­сунути під нього суху дошку чи відтягнути ноги від землі мотузкою, або відтягнути за одяг), дотримуючись при цьому вказаних вище запобіжних заходів стосовно себе і потерпі­лого. Можна також перерубати проводи сокирою з сухим дерев'яним топорищем або перекусити їх інструмен­том з ізольованими ручками (кусачками, пасатижами тощо).

Перерубувати або перекушувати проводи необхідно пофазно, тобто кожний провід окремо. При цьому рекомен­дується по можливості стояти на сухих дошках, дерев'яній драбині тощо. Можна скористатися і неізольованим інстру­ментом, обгорнувши його ручку сухою тканиною.

Напруга понад 1000 В. Для відокремлення потерпілого від струмовідних частин, що знаходяться під напругою по­над 1000 В, треба надягнути діелектричні рукавички та боти і діяти за допомогою штанги або ізолюючих кліщів, розра­хованих на відповідну напругу.

При цьому слід пам'ятати про небезпеку напруги кроку, якщо провід лежить на землі. Після звільнення потерпілого від дії струму необхідно винести його з небезпечної зони з до­триманням відповідних заходів безпеки.

На лініях електропередачі, коли немає можливості швидко відключити їх від пунктів живлення, для звільнення потерпілого, який торкається проводів, треба виконати зами­кання проводів ПЛ накоротко, накинувши на них неізольований провід.

Провід має бути достатнього перерізу, щоб він не перегорів при проходженні через нього струму короткого замикання. Перед тим, як накинути провід, один його кінець потрібно заземлити (приєднати до металевої опори, заземляючого спуску тощо).

Для зручності накидання на вільний кінець проводу ба­жано прикріпити вантаж. Накидати провід треба так, щоб він не торкнувся людей, в тому числі й того, хто надає до­помогу, і потерпілого. Якщо потерпілий торкається одного проводу, то часто достатньо заземлити тільки цей провід.

6.16.Порядок створення добровільних пожежних дружин (команд)?

Згідно ст.28 Закону України „Про пожежну безпеку”; п.3.14 ППБУ; Положення про добровільні пожежні дружини (команди) (ДПД), затверджені наказом МНС України від 11.02.2004 р. № 70 зареєстровані Мінюстом України 19.02.2004 р. за № 221/8820. ДПД створюються відповідно до Закону України „Про пожежну безпеку” на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності (далі-підприємств) та наявності підрозділів державної чи відомчої пожежної охорони з кількістю працюючих від 25 осіб і більше, а на об'єктах підвищеної небезпеки - незалежно від кількості працюючих. ДПД створюється на добровільних засадах з числа працівників підприємства, які досягли 18 років та здатні за своїми здібностями, станом здоров'я виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які вступають до ДПД подають на ім'я керівника підприємства письмову заяву. Зарахування у члени ДПД та подальші зміни її складу оголошуються наказом керівника підприємства. Начальник ДПД призначається з інженерно-технічних працівників і підпорядковується керівникові підприємства. Начальник ДПД, водії (мотористи) пожежних автомобілів (мотопомп) повинні пройти спеціальне навчання у навчальних центрах, пунктах МНС або іншому навчальному закладі, що має відповідну ліцензію, та отримати посвідчення.

7.16.Які нещасні випадки підлягають спеціальному розслідуванню (п.40).

Спеціальному розслідуванню підлягають:

- нещасні випадки із смертельними наслідками;

- групові нещасні випадки, які сталися одночасно з двома і більше працівниками, незалежно від ступеня тяжкості ушкодження їх здоров'я;

- випадки смерті працівників на підприємстві;

- випадки зникнення працівників під час виконання трудових (посадових) обов'язків;

- нещасні випадки з тяжкими наслідками, у тому числі з можливою інвалідністю потерпілого (за рішенням органів Держгірпромнагляд).

Віднесення нещасних випадків до таких, що спричинили тяжкі наслідки, у тому числі до нещасних випадків з можливою інвалідністю потерпілого, здійснюється відповідно до Класифікатора розподілу травм за ступенем тяжкості, що затверджується МОЗ.

Билет№17

1.17. Для чого необхідне повторне заземлення нульового проводу? (Гажаман В.І. „Електробезпека на виробництві”).

Повторне заземлення нульового - з метою зменшити небезпеку ураження людини ел. струмом при обриві нульового і одночасному пробої фази на корпус за місцем обриву. За відсутності повторного заземлення напруга на корпусі рівна фазній. Якщо нульовий провід має повторне заземлення то при його обриві до місця замикання фази на корпус напруга на ньому значно знижується.