Змістовий модуль 3. Українська культура у нову добу

ЛЕКЦІЯ 3.6

ТЕМА: РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ ДРУГОЇ ПОЛ. XIX СТ.

План

1. Соціально – політичні, економічні чинники впливу на розвиток української культури другої пол. XIX ст.

2. Становлення системи початкової, середньої та вищої професійної освіти в Україні. Наукові товариства.

3. Феномен українського театрального мистецтва. Театр корифеїв.

4. Тенденції національного відродження в українській професійній музиці.

5. Український літературний процес другої пол. XIX ст.

6. Формування національного стилю в архітектурі та образотворчому мистецтві.

7. Національно-культурне відродження в Галичині ХІХ ст.: культурно-просвітницька діяльність “Руської Трійці.” ( Д / З № 1 законспектувати )

• Словник: Валуєвський циркуляр, Емський указ, громади, «Просвіти», Головна Руська Рада, просвітницький реалізм, модерн, еклектика, натуралізм.

• 1.Соціально – політичні, економічні чинники впливу на розвиток української культури другої пол. XIX ст.

• У другій половині XIX ст. відбулося територіальне роз'єднання українських земель( Російська імперія, Австро – Угорщина), ускладнилася соціальна структура та політизувалося суспільне життя.

• Реформи 1860–1870-х років (скасування кріпосного права – 1861р., судова, земська, міська, освітня реформи).

• Бурхливий розвиток капіталістичних відносин.

• В Україні утворюються громади – товариства української інтелігенції, завданням яких було поширення освіти серед народу, завершилося формування української нації.

• Репресії проти української культури : Циркуляр міністра внутрішніх справ Росії Петра Валуєва( 1863р.), відповідно до якого уряд заборонив друкування науково-популярних та релігійних книжок українською мовою. Емський указ Олександра II у 1876 р., спрямований на витіснення української мови з культурної сфери і обмеження її побутовим вжитком.

• 2. Становлення системи початкової, середньої та вищої професійної освіти в україні.

Освіта на Наддніпрянській Україні розвивалася у межах загальнодержавної російської політики. 1864 р. уряд проводить освітню реформу, суть якої полягає у створенні єдиної системи освіти :

а).Початкову освіту давали початкові народні училища, що працювали за єдиним навчальним планом та програмою. Мета цих освітніх закладів полягала в навчанні учнів Закону Божому, читанню, письму та чотирьом діям арифметики. Навчальний процес здійснювався російською мовою. Наприкінці XIX ст. кількість початкових шкіл в Україні порівняно з 1856 р. зросла майже в 13 разів і досягла майже 17 тисяч.

б). Наступною ланкою, створеною реформою 1869 р. системи освіти, були гімназії, які давали середню освіту. Вони поділялися на класичні (перевага надавалася гуманітарним предметам, особливо грецькій і латинській мовам) та реальні (вивчалися насамперед предмети природничого циклу). Закінчення класичної гімназії давало право вступу без іспитів до університету, а реальної — лише до вищих технічних навчальних закладів. На початку 70-х років відбулася нова реорганізація, внаслідок якої класичні гімназії залишилися, а реальні гімназії стали училищами. Наприкінці XIX ст. в Україні діяло 129 гімназій, 19 реальних та 17 комерційних училищ.

в). Заснування нових університетів. У 1865 р. з ініціативи М.Пирогова в Одесі засновано Новоросійський університет. Було відкрито також Ніжинський історико-філологічний інститут, Харківський технологічний, Київський політехнічний (1898р.), Катеринославський гірничий інститути.

• Певних здобутків у галузі освіти було досягнуто на Західній Україні: відкрито ряд вузів, у тому числі Чернівецький університет (1875), Львівський політехнічний інститут та Академію ветеринарної медицини, з 1869 р. запроваджувалось обов’язкове навчання дітей віком від 6 до 14 років.

• Розвиток науки і наукові товариства

А).Наукові товариства.

• Значну роль у розвитку національної свідомості відіграло культурно-освітнє товариство «Просвіта», засноване 1892 р. у Львові. Пізніше «Просвіти» виникли й у Східній Україні.

• У 1892 р. у Львові було створено наукове товариство ім. Тараса Шевченка (НТШ), яке  мало за мету об’’єднати наукові сили на усіх українських землях. Понад 15 років НТШ очолював М. Грушевський – видатна постать в українській духовній культурі, що є автором понад двох тисяч наукових праць, серед яких 11-томна «Історія України-Руси» та 5-томна «Історія української літератури».

Б). Наукові школи.

Друга половина ХІХ ст. була часом активного розвитку науки в Україні, чому сприяли численні наукові школи. Особливе значення для розвитку української культури та відродження української нації мали тогочасні дослідження в галузі українознавства:

• у сфері історії та етнографії плідно працювали М. Костомаров, В. Антонович, М. Драгоманов, О. Єфименко, Д. Багалій, Ф. Вовк, Д. І. Яворницький, М. С. Грушевський ;

• фольклористику розвивали П. Чубинський, М. Сумцов;

• важливим чинником розвитку української культури стали мовознавчі праці О. Потебні, П. Житецького, А. Кримського;

• природничі науки: математика - О. Ляпунов створив загальну теорію стійкості та рівноваги руху механічних систем; хімія - М. Бекетов став одним із засновників нової науки — фізичної хімії; біологія - І. Мечніков заклав підвалини порівняльної патології, еволюційної ембріології, мікробіології. Разом з мікробіологом М. Гамалією 1886 р. у Одесі він заснував першу в Російській імперії та другу в світі бактеріологічну станцію для щеплення проти сказу. Фізіологія - І. Сєченов став засновником російської фізіологічної школи.