Практичне заняття – 2 год.

Дайте письмово відповіді на запитання:

1. Поняття примусових заходів медичного характеру, їх основний кримінально-правовий зміст та юридична природа.

2. Види примусових заходів медичного характеру.

3. Продовження, зміна або припинення примусових заходів медичного характеру за КК України.

4. Примусове лікування.

Для поглибленого засвоєння питань теми доцільно також ознайомитися з приведеними завданнями і самостійно вирішити з них 2-3.

Задачі:

1. В ухвалі суду в справі Тошина зазначено: «Вина Тошина у вчиненні умисного вбивства способом, небезпечним для життя багатьох осіб, і злісного хуліганства повністю підтверджена, але у зв’язку з тим, що він вчинив ці дії у стані неосудності, кримінальна справа відносно нього підлягає закриттю, а сам Тошин – госпіталізації до психіатричного закладу із суворим наглядом».

Дайте оцінку наведеному витягу з ухвали суду.

2. За зараження венеричною хворобою неповнолітнього Шутову було засуджено за ч.2 ст.133 КК до обмеження волі на строк чотири роки. Крім того, до неї на підставі ч.1 ст.96 КК було застосовано судом примусове лікування від гонореї. В апеляції Шутова просила апеляційний суд не застосовувати до неї примусове лікування або принаймні точно визначити його строк.

Чи може задовольнити апеляційний суд прохання Шутова?

3. За незакінчений замах на умисне вбивство Г. щодо М. була порушена кримінальна справа за ч.3 ст.15 і ч.1 ст.115 КК. Під час судового розгляду цієї справи в нього розвинувся реактивний психоз. Згідно з висновком стаціонарної судово-психіатричної експертизи М. потребував застосування примусових заходів медичного характеру. У зв’язку з цим суд звільнив його від кримінальної відповідальності й застосував до нього примусовий захід медичного характеру у виді госпіталізації до психіатричного закладу з посиленим наглядом.

Чи правильно суд вирішив справу М.?

4. Ч. був засуджений за ч.3 ст.133 КК до позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ч.1 ст.96 КК до нього застосоване примусове лікування від сифілісу. Через 1 рік 7 місяців до суду було внесено подання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання Ч. на підставі п.1 ч.3 ст.81 КК. Суд відмовив у такому звільненні, мотивуючи це тим, що Ч. не закінчив лікування від сифілісу.

Чи обґрунтоване таке рішення суду?

5. З. звинувачувався в умисному знищенні чужого майна шляхом підпалу, що спричинило значні збитки. Згідно судово-психіатричній експертизі, проведеної на стадії досудового слідства З. страждає органічним ураженням головного мозку. Даний психічний розлад не виключає осудності, але у момент вчинення суспільно небезпечного діяння З. не міг повною мірою усвідомити фактичний характер своїх дій і керувати ними.

Чи повинен даний психічний розлад враховуватися судом при призначенні покарання?

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Про психіатричну допомогу: Закон України від 22 лютого 2000 р. //Офіційний вісник України. – 2000. - №12.

2. Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування Постанова Пленуму Верховного Суду України від 3 червня 2005 р. № 7

3. Достовалов С. Цели применения принудительных мер медицинского характера //Законность. – 2000. - №1.

4. Жук, І. В. Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування у кримінальному праві України [Текст] : автореф. дис. …канд. юрид. наук : 12.00.08 / І. В. Жук ; КНУВС – Київ, 2009. – 20 с.

5. Клименко В.А. Обмежена осудність: поняття, критерії та примусове лікування: Монографія / В. А. Клименко, В. Б. Первомайський, Т. М. Приходько. – Атака, 2011. – 180 с.

6. Кримінальне право: Загальна частина: Підручник / Ю. В. Александров, В. І. Антипов, М. В. Володько; За ред. М. І. Мельника, В. А. Клименка. – 3-тє вид., доп. і перероб. – К.: Юридична думка, 2004.

7. Кузнецов В.В., Савченко А.В., Плугатир В.С.Кримінальне право України: теоретичний курс і практикум. Навч. посібник. К. – Вид. Паливода А.В., 2005.

8. Музика А.А. Примусові заходи медичного й виховного характеру.- К.: НАВСУ, 1997.

9. Савченко А.В., Кузнецов В.В., Штанько О.Ф.Сучасне кримінальне право України: Курс лекцій. Навч. посібник. К. – Вид. Паливода А.В., 2005.

10. Сверчков В. Принудительные меры медицинского характера //Законность. – 2000. - №7.

11. Сучасне кримінальне право України: нормативно-правові документи та судово-слідча практика. Хрестоматія. Навч. посібник / За заг ред. В.В. Кузнецова. -  К. – Вид. Паливода А.В., 2005.

Тема: Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх

Кримінально-правова характеристика неповнолітнього як суб’єкта злочину.

Особливості звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності за КК України

Види покарань, що можуть бути застосовані до неповнолітніх та особливості їх призначення

Особливості звільнення неповнолітніх від покарання та його відбування

Поняття та види примусових заходів виховного характеру.

Погашення та зняття судимості.

Методичні рекомендації

Дана тема не викладається у лекційному курсі, тому виноситься на самостійне вивчення студентом з наступним обговоренням на семінарському занятті.

При підготовці до семінару необхідно звернути увагу, що кримінальна відповідальність і покарання неповнолітніх тільки тоді будуть сприйматись суспільством як справедливі, коли будуть максимально враховувати особливості віку, рівень фізичного та психічного розвитку неповнолітнього, умови його життя та виховання, вплив дорослих і т.п. Виходячи з цього, потрібно усвідомити особливості кримінальної відповідальності і покарання неповнолітніх, що сформульовані законодавцем в розділі XV Загальної частини КК.

Під час вивчення цієї теми особливу увагу слід звернути на наступні положення щодо особливостей кримінальної відповідальності і покарання неповнолітніх.

Кримінальна відповідальність неповнолітніх. Кримінальне законодавство передбачає ряд положень, відповідно до яких, органи, що забезпечують протидію злочинності зобов’язані прагнути до перевиховання підлітків без застосування до них мір кримінального покарання. Якщо неповнолітній звільнюється від кримінальної відповідальності (ст.97 КК), або покарання (ст. 105 КК), до нього можуть бути застосовані примусові заходи виховного характеру.

Примусові заходи виховного характеру, що застосовуються до неповнолітніх. Кримінальне законодавство передбачає ряд положень, згідно яким органи, що забезпечують боротьбу зі злочинністю, зобов'язані прагнути до перевиховання підлітків без застосування до них заходів кримінального покарання. У ст. 97 КК передбачено, що неповнолітні, які вперше вчинили злочини невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, якщо буде визнано, що їх виправлення можливе без застосування кримінального покарання, можуть бути звільнені від кримінальної відповідальності з застосуванням до них примусових заходів виховного характеру. Неповнолітній, що вчинив злочин невеликої чи середньої тяжкості може бути звільнений від покарання, якщо буде визнано що внаслідок щирого каяття та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання. До неповнолітнього можуть бути застосовані наступні примусові заходи виховного характеру: застереження, обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього; передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання; покладання на неповнолітнього, що досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодуванню заподіяного майнового збитку; направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищуючий 3 років.

Тривалість примусових заходів виховного характеру встановлюється судом. При ухиленні неповнолітнього, який вчинив злочин від застосування до нього примусових заходів виховного характеру, ці заходи скасовуються і він притягується до кримінальної відповідальності.

Особливості призначення покарання неповнолітнім: до визнаних винними у вчиненні злочину неповнолітніх можуть бути застосовані такі види покарань: штраф, громадські роботи, виправні роботи, арешт, позбавлення волі на певний строк.

Штраф застосовується до неповнолітнього, що має самостійний доход, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення. Розмір штрафу встановлюється судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану неповнолітнього в межах до п'ятисот встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Громадські та виправні роботи можуть бути призначені неповнолітніми у віці від 16 до 18 років. Тривалість громадських робіт не може перевищувати 2 годин на день у вільне від навчання чи основної роботи час, загальний строк громадських робіт може складати від 30 до 120 годин. Виправні роботи можуть бути призначені за місцем роботи неповнолітнього на строк від 2 місяців до 1 року з відрахуванням із заробітку від 5 до 10 % у доход держави .

Арешт полягає у триманні неповнолітнього, який досяг 16 років, в умовах ізоляції в спеціально пристосованих установах на строк від 15 до 45 діб.

Покарання у виді позбавлення волі особам, які не досягли до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку, може бути призначене на строк від шести місяців до десяти років, крім випадків, передбачених п. 5 ч. 3 ст. 102 КК України. Позбавлення волі не може бути призначено неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості. За вчинений повторно злочин невеликої тяжкості може бути призначене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 2 років. За злочини середньої тяжкості – на строк не більше 4 років, за тяжкий злочин – на строк не більше 7 років, за особливо тяжкий злочин – на строк не більше 10 років. За особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини, покарання неповнолітньому може бути призначене на строк до 15 років позбавлення волі.

До неповнолітнього можуть бути застосовані додаткові покарання у виді штрафу і позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Погашення та зняття судимості щодо осіб, які вчинили злочин до досягнення ними вісімнадцятирічного віку, здійснюється відповідно до статей 88-91 КК України з урахуванням положень, передбачених статтею 108 цього Кодексу.

Питання, які пропонуються для самостійного вивчення:

І. Особливості звільнення неповнолітніх від кримінальної

відповідальності

1. Види звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності.

2. Звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру (особливість даного виду звільнення від кримінальної відповідальності; підстава такого звільнення, правові умови; види та ознаки примусових заходів виховного характеру, наслідки ухилення неповнолітнього від застосування до нього примусових заходів виховного характеру).

3. Звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх у зв’язку із закінченням строків давності (особливість даного виду звільнення від кримінальної відповідальності, загальні умови такого звільнення, строки давності).

ІІ. Види покарань, які застосовуються до неповнолітнього, та особливості їх призначення

1. Основні покарання, що можуть бути застосовані до неповнолітнього (види покарань; особливості їх змісту та умов застосування до неповнолітніх).

2. Додаткові покарання, що можуть бути застосовані до неповнолітнього (види покарань; особливості їх змісту та умов застосування до неповнолітніх).

3. Особливості призначення покарання неповнолітнім (спеціальні засади призначення покарання неповнолітнім; особливість остаточного покарання неповнолітньому за сукупністю злочинів та вироків).

ІІІ. Особливості звільнення неповнолітніх від покарання та його відбування

1. Види звільнення неповнолітніх від покарання та його відбування (вид звільнення від покарання, який може бути застосований тільки для неповнолітнього; види звільнення від покарання, які можуть бути застосовані і до неповнолітнього і до неповнолітнього).

2. Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру як вид звільнення від покарання, що може застосовуватися лише до неповнолітніх (вичерпний перелік примусових заходів виховного характеру; обов’язкові умови такого звільнення).

3. Звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням (загальні підстави, умови звільнення неповнолітніх від відбування покарання з випробуванням; вид покарання, від відбування якого можливе звільнення неповнолітніх від відбування покарання з випробуванням; іспитовий строк звільнення неповнолітніх від відбування покарання з випробуванням; правові наслідки звільнення неповнолітніх від відбування покарання з випробуванням).

4. Звільнення неповнолітнього від відбування покарання в зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (підстави, особливості застосування; строки давності виконання обвинувального вироку).

5. Умовно-дострокове звільнення неповнолітнього від відбування покарання (підстави, правові умови, особливості застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, наслідки вчинення неповнолітнім нового злочину протягом невідбутої частини покарання при умовно-достроковому звільненні від відбування покарання).

ІV. Погашення та зняття судимості щодо неповнолітніх осіб

1. Особливості погашення судимості щодо осіб, які вчинили злочин до досягнення ними вісімнадцятирічного віку.

2. Тривалість строків погашення судимості щодо осіб, які вчинили

злочин до досягнення ними вісімнадцятирічного віку.

3. Особливості зняття судимості щодо осіб, які вчинили злочин до

досягнення ними вісімнадцятирічного віку.

Дайте письмово відповіді на запитання:

1. Неповнолітні як особливі суб’єкти кримінально-правового впливу.

2. Особливості звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності.

3. Застосування до неповнолітніх примусових заходів виховного характеру.

4. Види покарань, що можуть застосовуватись до неповнолітніх, їх особливості. Призначення покарання неповнолітнім.

5. Звільнення від покарання неповнолітніх.

6. Погашення і зняття судимості в осіб, які вчинили злочин до досягнення ними вісімнадцятирічного віку.

Для поглибленого засвоєння питань теми доцільно також ознайомитися з приведеними завданнями і самостійно вирішити з них 2-3.

З а в д а н н я

1. 17-річний Авдєєв за вчинення хуліганських дій був притягнутий до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 296 КК України. Чи може суд звільнити його від покарання? Якщо таке звільнення можливе, то за яких умов? Які примусові заходи виховного характеру може застосувати суд до неповнолітнього у разі звільнення його від покарання?

2. 16-річний Парпсин вчинив злочин, передбачений ч.2 ст.125 КК України. Суд застосував до нього примусові заходи виховного характеру, передбачені ч.2 ст.135 КК України, а саме обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки Парпсина у вигляді заборони відвідувати у вечірній час кафе та дискотеки. Проте Парпсин, незважаючи на це, неодноразово відвідував вказані заклади. Яке рішення повинен прийняти суд? Дайте мотивовану відповідь.

3. 14-річний Потанін за вчинення хуліганства був притягнутий до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 296 КК України. Яке покарання може призначити йому суд за вчинення цього злочину? Які основні та додаткові покарання можуть бути призначені судом неповнолітньому, визнаному винним у вчиненні злочину?

4. 15-річний Судаков вчинив злочин, передбачений ч. 1 ст.185. При розгляді справи в суді було встановлено, що Судаков відстає у розумовому розвитку від рівня, типового для цього віку. Батьки Судакова постійно пиячать, вихованням сина не займаються. Умови його життя вкрай незадовільні. Які загальні засади призначення покарання неповнолітньому? Чи повинен суд враховувати вище вказані обставини при призначенні Судакову покарання?

5. 16-річний Шевченко був засуджений за ч. 4 ст. 186 до позбавлення волі на строк 10 років. Через 3 роки у місцях відбування покарання він вчинив умисне вбивство, за яке йому було призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 9 років. За сукупністю вироків суд призначив йому остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 16 років. Прокурор заявив апеляційну скаргу на вирок суду стосовно строку призначення покарання. Чи підлягає скарга задоволенню? Яке рішення повинен прийняти апеляційний суд?

6. 17-річний Абакумов був засуджений за ч. 2 ст. 186 до позбавлення волі на строк 4 роки зі звільненням від відбування покарання з випробовуванням з іспитовим строком 2 роки. Через 1 рік він вчинив крадіжку і був притягнутий до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 185 КК України. За якими правилами і в яких межах суд повинен призначити покарання Абакумову?

7. 15-ти річний Катеринчик вчинив злочин, передбачений ч. 2 ст. 186 КК України. Чи можливе його звільнення від кримінальної відповідальності? Якщо так, то за яких підстав і умов? Які примусові заходи виховного характеру може застосувати суд до Катеринчика у разі його звільнення від кримінальної відповідальності?

8. 15-річний Петросов був засуджений за ч. 2 ст. 185 КК України до позбавлення волі на строк 3 роки і за ч. 1 ст. 115 КК до позбавлення волі на строк 7 років, а за сукупністю злочинів – на строк 8 років позбавлення волі. Через який час він може бути умовно-достроково звільнений від відбування покарання і за яких умов?

9. 16-річний Петров був засуджений за умисне вбивство за ч. 1 ст. 115 до позбавлення волі на строк 8 років. Після фактичного відбуття 4 років він був умовно-достроково звільнений від відбування покарання. Через 2 роки він вчинив грабіж (ч. 2 ст. 186 КК України). Як повинен поступити суд і за якими правилами він повинен призначити покарання Петрову?

10. 15-ти річний Сердюк був визнаний винним у вчиненні злочину, передбаченому ч. 1 ст. 115 КК України і засуджений до 7 років позбавлення волі. Він відбув покарання повністю і був звільнений з місця позбавлення волі у віці 22 років. Чи можливе дострокове зняття судимості з Сердюка? Якщо так, то за яких підстав?

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Конституція України : Офіційний текст. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до закону : http: // zakon.rada.gov.ua/cgi- bin/laws/main. Cgi? nred = 898212.765апр.

2. Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 р. Ратифікована Україною 27 лютого 1991 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до закону : http: // zakon.rada.gov.ua/cgi- bin/laws/main. Cgi? nred = 9923.091.

3. Декларація прав дитини від 20 листопада 1959 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до закону : http: // zakon.rada.gov.ua/cgi- bin/laws/main. Cgi? nred = 234.34.7644.

4. Закон України “Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх” від 24 січня 1995 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до закону : http: // zakon.rada.gov.ua/cgi- bin/laws/main. Cgi? nred = 53.23456.

5. Закон України “Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей” від 2 червня 2005 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до закону : http: // zakon.rada.gov.ua/cgi- bin/laws/main. Cgi? nred = 341.786.098.

6. Положення про загальноосвітню школу соціальної реабілітації. Подоження про професійне училище соціальної реабілітації. Затверджені постановою КМ № 859 від 13 жовтня 1993 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до закону : http: // zakon.rada.gov.ua/cgi- bin/laws/main. Cgi? nred = 0987.9087ваорі%9854куцак32.

7. Положення про центр медико-соціальної реабілітації неповнолітніх. Затверджене постановою КМ України № 1072 від 6 вересня 1996 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до закону : http: // zakon.rada.gov.ua/cgi- bin/laws/main. Cgi? nred =78.09876.78роне43.

8. Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006. - № 2. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до закону : http: // www. scourt. gov.ua/clients/vs. nsf/0/e6cf63d360ae10eec2257101004e7995count=9812.61.

9. Про практику застосування судами законодавства у справах про злочини неповнолітніх: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004. - № 5. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до закону : http: // www. scourt. gov.ua/clients/vs. nsf/0/e6cf63d360ae10eec2257101004e7995count=9021.0712.

10. Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2004 р. № 2. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до закону : http: // www. scourt. gov.ua/clients/vs. nsf/0/e6cf63d360ae10eec2257101004e7995count=127.876.34.

11. Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005. - № 12. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до закону : http: // www. scourt. gov.ua/clients/vs. nsf/ 0/ e6cf63d360ae 10 eec 2257101004 e7995count =32457.9904равпі.7812ивпкнш.123.

12. Судова практика у справах про злочини неповнолітніх і втягнення їх у злочинну діяльність // Вісник Верховного Суду України. - 2003. - №4. - С.12-35.

13. Антипов В. Проблеми застосування до неповнолітніх певних видів кримінального покарання / В.  Антипов // Підприємництво, господарство і право. - 2004. - №8. - С. 134-137.

14.  Боровиков В.  О совершенствовании института уголовной ответственности несовершеннолетних / В. Боровиков // Уголовное право. - 2003. - №4. - С. 9-11.

15.  Вітвіцька В. В. Ювенальне правосуддя: захист прав і законних інтересів неповнолітніх правопорушників : [практ. посіб.] / В. В. Вітвіцька. -  Донецьк : Донецьк. юрид. ін-т Луганського держ. ун-ту внутр. справ, 2005. - 109с.

16.  Голубов А. Є.  Вдосконалення провадження по застосуванню примусових заходів виховного характеру, як засобу профілактики злочинності неповнолітніх / А. Є. Голубов // Вісті Кримінологічної асоціації України. - Харків, 2004. - Вип.1. - С. 121-125.

17.  Дядькин Д. Правила учета несовершеннолетнего возраста подсудимого при назначении наказания / Д. Дядькин // Уголовное право. - 2006. - №6. - С. 20-24.

18.  Ибрагимова  А. Новые подходы в регулировании лишения свободы несовершеннолетних / А. Ибрагимова // Уголовное право. - 2006. - №4. - С. 19-21.

19.  Киреева Н. Категории преступлений и проблемы ответственности несовершеннолетних / Н. Киреева // Уголовное право. - 2006. - №4. - С. 22-26.

20. Киренко С.  Кримінально-правова охорона неповнолітніх: новий КК - старі проблеми / С. Киренко // Право України. - 2002. - №6. - С. 39-41.

21. Костенко О. Ю. Питання кримінальної відповідальності неповнолітніх/ О. Ю. Костенко // Львівський інститут внутрішніх справ/Вісник. – Львів., 2003. - № 2 (1). – С. 240-242.

22. Коталейчук С. П. Особливості притягнення неповнолітніх до юридичної відповідальності / С. П. Коталейчук  // Науковий вісник КНУВС. - К., 2006. - Вип.4. -  С. 76-85.

23. Кримінальний кодекс України: науково-практичний коментар / [Ю.В.Баулін, В.І.Борисов, С.Б.Гавриш та ін. ] ; за ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. -  [Вид. четверте, доповн.] – Х. : ТОВ Одіссей, 2008. – 1208 с.

24. Кримінальне право України: Загальна частина : [підручник] / Ю.В.Баулін, В.І.Борисов, В.І.Тютюгін та ін. ; за ред. В.В.Сташиса, В.Я.Тація. – [4-те вид., переробл. і допов.] – Х. : Право, 2010. – 456 с.

25. Марчук Ф. Судова практика . Розгляд справ про злочини неповнолітніх і втягнення іх у злочинну та іншу протиправну діяльність / Ф. Марчук // Прокуратура. Людина. Держава. - 2004. - №1. - С. 89-98.                                                                             

26. Музика А. А. Примусові заходи медичного і виховного характеру / А. А. Музика.  – К. : НАВС України, 1997. – 125 с.

27. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / [Бойко А.М., Брич Л. П., Грищук В. К. та ін.] ; за ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. – [6-те вид., переробл. та доповн.] – К. : Юридична думка, 2009. – 1236 с.

28.  Николюк В. М.  Правовое регулирование направления судом несовершеннолетнего осжденного в специальное учебно-воспитательное учреждение закрытого типа / В. М. Николюк // Уголовное право. - 2007. - №1. - С. 118-122.

29.  Пудовочкин Ю. Е. Ответственность несовершеннолетних в уголовном пораве: проблемы теории / Ю. Е. Пудовочкин // Известия вузов. Правоведение. - 2002. - №6. - С. 150-162.

30. Северин О. Комплексний підхід при застосуванні до неповнолітніх правопорушників альтернативних фізичній ізоляції заходів впливу / О. Северин // Право України. – 2006. - № 7. – С. 52-55.

31.  Стаднік В. Правове регулювання виконання кримінального покарання у виді позбавлення волі щодо неповнолітніх / В. Стаднік // Право України. - 2005. - №5. - С. 95-97.

32. Шалгунова С. А. Кримінальна відповідальність та покарання неповнолітніх / С. А. Шалгунова // Право і суспільство. – 2005. - № 2. – С. 58-63.

33.  Ягодинський В. Вирішення кримінальних справ про суспільно небезпечні діяння, вчинені особами, які не досягли віку кримінальної відповідальності / В. Ягодинський // Право України. – 2001. - № 11. – С. 26-37.

34.   Ямкова О. О. Примусові заходи виховного характеру: правова природа і види:  автореф. дис. на здобуття наук. ступеня  канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 “Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право”/ О. О. Ямкова - Одеса, 2004. – 20 с.

35.   Яцун О. Застосування до неповнолітніх позбавлення волі / О. Яцун // Вісник прокуратури. – 2003. - №12. - С. 106-108.

Тема: Поняття Особливої частини Кримінального кодексу

Поняття і система Особливої частини кримінального права.

Співвідношення Особливої та Загальної частин кримінального права.

Поняття та стадії кваліфікації злочинів.

Особливості кваліфікації злочинів, вчинених у співучасті, та незакінчених злочинів.

Кваліфікація за сукупністю злочинів та конкуренцією кримінально-правових норм.

Під час вивчення цієї теми студенти повинні з’ясувати і запам’ятати наступні положення.

Предметом вивчення Особливої частини є аналіз кримінально-правових норм, що передбачають відповідальність за конкретні види злочинів, практики їх застосування, ефективність правозастосовчої діяльності.

Особлива частина кримінального права – це систематизована сукупність кримінально-правових норм, які встановлюють конкретні види злочинів і заходи кримінально-правового впливу, що застосовуються судом за їх вчинення.

Система Особливої частини кримінального законодавства уявляє собою послідовне об’єднання кримінально-правових норм, що містяться в ст. ст. 109–447 КК.

Статті Кримінального кодексу об’єднанні Законом в розділи. Розташування розділів стосовно один до одного і окремих видів злочинів усередині розділів залежить від об’єкту посягання, тобто від суспільних відносин, що охороняються кримінальним правом.

Родовий об’єкт злочину вказан в назвах разделів Кримінального кодексу.

Послідовність розташування розділів в системі Особливої частини визначається значиміст’ю охоронюваного об’єкту посягання. Чим більшу ценність мають суспільні відносини, тим вище в системі розташован розділ, в якому містяться норми, які передбачають відповідальність за посягання на ці відносини.

Статті Особливої частини можуть містити декілька правових норм. В таких статтях розрізняють частини і пункти, які мають цифрове позначення, і містять різновиди одного і того ж складу злочину. При застосуванні Кримінального Закону вказується відповідна частина і пункт статті Кримінального кодексу. Наприклад, умисне вбивство двох або більше осіб кваліфікується за п.1 ч.2 ст.115 КК України.

Норми Загальної і Особливої частин перебувають в неразривній єдності.

Ні одна норма Особливої частини не може бути застосована на практиці без відповідних встановлень Загальної частини Кримінального кодексу, а норми Загальної частини в їх ізольованому вигляді стають нежиттєвоздатними.

Загальна частина містить положення, які стосуються усіх злочинів, передбачених Особливої частиною, а саме: підстави кримінальної відповідальності, поняття злочину, відповідальність за закінчений і незакінчений злочин, співучасть у злочині, поняття та систему покарань, загальні засади призначення покарання, підстави та порядок застосування примусових заходів медичного та виховного характеру і т. ін.

Особлива частина в її практичному застосуванні потребує при притягненні особи до кримінальної відповідальності за вчинений злочин досліджувати норми Загальної частини. Наприклад, обов’язково необхідно встановити чи має винна особа ознаки суб’єкта злочину – осудність, досягнення встановленого законом віку (розділ IV Загальної частини КК).

Структурно норми Загальної і Особливої частин різні. Для більшості норм Особливої частини характерна наявність диспозиції, в якій в простій, описовій, відсилочній і бланкетній формах визначається злочинне діяння, а також санкциї, де у відносно-визначеному, альтернативному або комбінованому виді визначаються заходи кримінально-правового впливу. Норми же Загальної частини можна розглядати в якості гіпотези в структурі правових норм щодо Особливої частини.

Кваліфікація злочину – це встановлення та юридичне закріплення повної відповідності між ознаками вчиненого діяння та ознаками складу злочину, передбаченого кримінально-правовою нормою.

Кваліфікація злочину уявляє собою, з одного боку, процес, з іншого – результат. Кваліфікація як процес – це виявлення фактичних ознак вчиненого діяння, вибір кримінально-правової норми, в якій містяться ознаки конкретного складу злочину та розумова діяльність суб’єкта кваліфікації злочинів з співставлення одного та другого. Кваліфікація як результат – це висновок про те, що фактичні ознаки вчиненого діяння відповідають ознакам складу злочину, передбаченого кримінальним законом, та юридичне закріплення цього висновку у процесуальному документі.

Види кваліфікації:

1. офіційна (легальна) – це кримінально-правова кваліфікація злочину, яка здійснюється по конкретній кримінальній справі особами, які вповноважені на це державою: працівники органів дізнання, слідчими, прокурорами та суддями;

2. неофіційна (доктринальна) – відповідна правова оцінка злочинного діяння, що надається окремими громадянами: науковими робітниками, авторами статей, монографій, підручників, учбових посібників та ін.

Юридичною підставою кваліфікації злочинів є склад злочину. Це сукупність або система об’єктивних та суб’єктивних ознак, які характеризують суспільно небезпечне діяння як злочин. Елементами складу злочину є об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт та суб’єктивна сторона. Фактичною підставою кваліфікації є наявність всіх обов’язкових фактичних обставин справи, які прямо вказані у диспозиції статті Особливої частини КК.

За особливостями конструкції складів злочинів усі склади диференціюють на 3 види:

1. матеріальний – це такий склад злочину, в якому необхідними ознаками об’єктивної сторони є суспільно небезпечні наслідки та причинний зв’язок між діянням та наслідками (ст.ст.115, 185 КК);

2. формальний – це такий склад злочину, в якому необхідною ознакою об’єктивної сторони є тільки суспільно небезпечне діяння (ст.328 КК);

3. усічений – це склад злочину, в якому момент закінчення злочину самим кримінальним законом переноситься на стадію готування або на стадію замаху. При кваліфікації усіченого складу злочину (ст.ст.129, 187 КК) посилання на статті 14 (готування до злочину),15 (замах на злочин) КК не потрібні.

Сукупність злочинів (ст.33 КК) – це вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини КК, за жоден з яких її не було засуджено. Сукупність злочинів може бути ідеальною і реальною. Ідеальна сукупність є там, де одним діянням особи вчинено два або більше злочини. Реальна сукупність має місце там, де винний різними самостійними діями вчиняє два або більше злочини. Від ідеальної сукупності слід відрізняти вчинення особою так званого складеного злочину. Складений злочин – це визначена КК як один злочин сукупність двох або більше тісно взаємопов’язаних діянь, кожне з яких при окремому розгляді вважалося б самостійним злочином (наприклад, розбій, поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень – ч.2 ст.187 КК).

Не є ідеальною сукупністю конкуренція кримінально-правових норм. Така конкуренція виникає, коли вчинене підпадає під ознаки двох або більше норм КК, одна з яких є спеціальним варіантом іншої (наприклад, погроза вбивством, насильством або знищенням майна щодо судді або його близьких родичів (ч.1 ст.377 КК) є спеціальним варіантом погрози вбивством (ст.129 КК), яка утворює загальний склад кримінально-правової норми). У випадках конкуренції норм скоєне діяння кваліфікується тільки за статтею Особливої частини КК, яка містить спеціальну норму. Конкуренцією норм є також випадки, коли діяння підпадає під ознаки одночасно норми про складний злочин та норм про інші прості одиничні злочини. У цих випадках конкуренція розв’язується на користь складеного злочину.

Співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб’єктів злочину у вчинені умисного злочину (ст.26 КК). Залежно від характеру участі окремих співучасників у вчиненні злочину співучасть може мати просту і складну форму. Проста форма співучасті (співвиконавство) передбачає таке об’єднання зусиль співучасників, за якого кожен з них вчинює однакові з правової точки зору діяння і виступає як виконавець злочину. При простій співучасті дії співвиконавців кваліфікуються за статтею Особливої частини КК, що встановлює відповідальність за вчинений злочин, без посилання на ст.27 КК, так як кожний співвиконавець безпосередньо „виконує” склад злочину. Коли закон визнає кваліфікуючою обставиною вчинення злочину групою осіб (ч.3 ст.152 КК) або за попередньою змовою групою осіб (п.12 ч.2 ст.115 КК), дії співвиконавців кваліфікуються за тим пунктом та (або) частиною відповідної статті КК, яка передбачає цю обставину. Складна форма співучасті передбачає вчинення кожним із учасників різних за характером і правовою оцінкою дій або бездіяльності. Для такої форми співучасті характерним є розподіл ролей між співучасниками, які виступають як виконавець, організатор, підбурювач, посібник. При кваліфікації дій організатора, підбурювача, посібника необхідним є посилання на відповідну частину (ч.3, 4, 5) ст.27 КК.

Закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК (ч.1 ст.13 КК). Незакінченим злочином є готування до злочину та замах на злочин (ч.2 ст.13 КК). При кваліфікації незакінчених злочинів необхідно посилатися на ст.14 (готування до злочину) або ст.15 КК (замах на злочин).

Кваліфікацію слід вважати правильною тоді, коли вона здійснена на підставі повного, всебічного і об’єктивного дослідження фактичних обставин справи та застосування кримінального закону відповідно до загальновизнаних принципів кваліфікації. Правильна кваліфікація:

• є передумовою оцінки характеру і ступеня суспільної небезпеки вчиненого посягання;

• пов’язана з визначенням ступеня суспільної небезпеки вчиненого злочину;

• виступає запорукою успішного вирішення питання про відповідальність за причетність до злочину;

• детермінує вирішення питань, пов’язаних із звільненням від кримінальної відповідальності;

• лежить в основі призначення справедливого покарання;

• відіграє роль під час звільнення від кримінального покарання;

• враховується при визначенні віку, з якого настає кримінальна відповідальність, та застосуванні примусових заходів виховного характеру.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Що таке Особлива частина кримінального права та який її предмет?

2. Що становить собою система Особливої частини кримінального права та які її основні складники?

3. За яким критерієм переважно побудована Особлива частина кримінального права?

4. На які три групи можна поділити всі норми Особливої частини КК за змістом та у чому їх сутність?

5. У чому полягає значення Особливої частини кримінального права?

6. Якою методикою слід керуватися при аналізі конкретних складів злочину?

7. Що таке кваліфікація злочинів?

8. Який зміст кваліфікації злочинів?

9. Розгляд яких положень охоплюють наукові основи кваліфікації злочинів?

10. Якими принципами слід керуватися при здійсненні кваліфікації злочинів?

11.  Що є передумовами та підставами кваліфікації злочинів?

12.  Які складові структури кваліфікації злочинів?

13.  Які розрізняють види кваліфікації злочинів залежно від того, хто її здійснює?

14.  Назвіть критерії та види функцій кваліфікації злочинів?

15.  Які правила кваліфікації злочинів виробили кримінально-правова теорія та судова й слідча практика?

16.  З яких компонентів складається юридичне закріплення результатів кваліфікації злочині?

17.  Що таке формула кваліфікації злочинів та який її зміст?

18.  Які норми застосовуються у формулі кваліфікації злочинів із Загальної та Особливої частини КК України?

19.  Яким чином слід враховувати Закон України “Про податок з доходів фізичних осіб” від 22 травня 2003 р. при кваліфікації злочинів?

20. У чому значення постанов Пленуму Верховного Суду України для правильної кваліфікації злочинів?