Зміст

1. Теоретична частина

1.1 Поняття фонеми. Фонологічна система російської мови. Склад голосних і приголосних фонем

1.2 Диференціальні та інтегральні ознаки фонем

1.3 Поняття фонологічної позиції. Типи фонологічних позицій

1.4 Архіфонема і гіперфонема

1.5 Характеристика теорії фонеми Московської фонологічної школи і Петербурзької (Ленінградської) фонологічної школи

1.6 фонематическая транскрипція

2. Практичні завдання

Список літератури

1. Теоретична частина

1.1 Поняття фонеми. Фонологічна система російської мови. Склад голосних і приголосних фонем

Звуки мови, не володіючи власним значенням, є засобом для розрізнення слів. Вивчення розрізняльної здатності звуків мови є особливим аспектом фонетичного дослідження і носить назву фонології.

Фонологічний, або функціональний, підхід до звуків мови займає провідне положення у вивченні мови; вивчення акустичних властивостей звуків мови (фізичний аспект) тісно пов'язано з фонологией.

Для позначення звуку, коли він розглядається з боку фонологічної, користуються терміном фонема.

Як правило, звукові оболонки слів та їх форм різні, якщо виключити омоніми. Слова, що мають однаковий звуковий склад, можуть відрізнятися місцем наголосу (борошно - борошно, борошна - борошна) або порядком проходження однакових звуків (кіт - струм). Слова можуть містити й такі найменші, далі не членімого одиниці мовного звучання, які самостійно розмежовують звукові оболонки слів та їх форм, наприклад: бак, бік, бук; в даних словах звуки [а], [о], [у] розрізняють звукові оболонки цих слів і виступають як фонеми. Слова бачок і бочок розрізняються на письмі, але вимовляються однаково [б Λ чок]: звукові оболонки цих слів не розрізняються, тому що звуки [а] та [о] в наведених словах виявляються в першому предударном складі і позбавляються тієї розрізняльної ролі, яку вони виконують у словах бак - бік. Отже, фонема служить для розрізнення звукової оболонки слів і їх форм. Фонеми диференціюють не значення слів і форм, а лише їх звукові оболонки, вказують на відмінності у значенні, але не розкривають їх характеру.

Різна якість звуків [а] та [о] в словах бак - бік і бачок - бочок пояснюється різним місцем, яке ці звуки займають у словах по відношенню до словесного наголосу. Крім того, при проголошенні слів можливий вплив одного звуку на якість іншого, і внаслідок цього якісний характер звуку виявляється обумовленим позицією звуку - положенням після іншого звуку або перед ним, між іншими звуками. Зокрема, для якості голосних звуків виявляється важливим положення по відношенню до ударної стилю, а для приголосних - положення в кінці слова. Так, у словах ріг - роги [рок] - [р Λ га] приголосний звук [г] (на кінці слова) оглушается і вимовляється як [к], а голосний звук [о] (у першому предударном складі) звучить як а [ л]. Отже, якість звуків [о] і [г] в даних словах виявляється в тій чи іншій мірі залежним від позиції цих звуків у слові.

Поняття фонеми передбачає розмежування самостійних і залежних ознак звуків мови. Самостійні і залежні ознаки звуків співвідносяться неоднаково в різних звуків і в різних фонетичних умовах. Так, наприклад, звук [з] у словах створив і розділ характеризується двома самостійними ознаками: способом освіти (щілинний звук) і місцем утворення (зубний звук).

Крім самостійних ознак, звук [з] у слові створив [созд'л] має один залежний ознака - дзвінкість (перед дзвінким [д]), а в слові розділ [р Λ у весь зріст] - два залежних ознаки, обумовлених позицією звуку: дзвінкість (перед дзвінким [д]) і м'якість (перед м'яким зубним [д]). Звідси випливає, що в одних фонетичних умовах у звуків переважають ознаки самостійні, а в інших - залежні.

Облік самостійних і залежних ознак уточнює поняття фонеми. Незалежні якості утворюють самостійні фонеми, які вживаються в одній і тій же (тотожною) позиції і розрізняють звукові оболонки слів. Залежні якості звуку виключають можливість вживання звуку в тотожною позиції і позбавляють звук розрізняльної ролі і тому утворюють не самостійні фонеми, а лише різновиди однієї і тієї ж фонеми. Отже, фонемой називається найкоротша звукова одиниця, незалежна за своєю якістю і тому служить для розрізнення звукових оболонок слів і їх форм.

Якість голосних звуків [а], [о], [у] в словах бак, бік, бук фонетично не обумовлено, не залежить від позиції, а вживання цих звуків тотожне (між однаковими приголосними, під наголосом). Тому виділені звуки мають розрізняльної функцією і, отже, є фонемами.

У словах мати, м'ята, м'яти [ма • т ', м' • ати, м 'ä т'] ударний звук [а] різниться за якістю, так як вживається не в тотожною, а в різних позиціях (перед м'яким, після м'якого , між м'якими приголосними). Тому звук [а] в словах мати, м'ята, м'яти не має безпосередньо розрізняльної функції і утворює не самостійні фонеми, а лише різновиди однієї і тієї ж фонеми <а>.

Звуки російської мови можна розглядати з точки зору тієї ролі, яку вони відіграють як знаки звуковий сигнальної системи, виробленої носіями російської мови для позначення певного сенсу в процесі мовного спілкування.

Звукові оболонки слів та їх форм у мовному потоці (тобто в природних умовах мовного спілкування) представляють собою різного роду звукові сигнали, що утворюються певними лінійними поєднаннями звукових одиниць або поодинокими звуками.

Звуковий лад російської мови (як і будь-якого іншого) являє собою налагоджену систему мінімальних звукових одиниць, що функціонують як сігналообразующего матеріалу, з якого автоматично і безперервно проводиться відбір первинних звукових елементів для утворення і модернізації звукових оболонок слів у сукупності всіх словоформ.

У звуковий сфері російської мови діють сотні тисяч звукових комплексів та окремих звукових одиниць, в яких закодовані номінації наших понять і уявлень про явища і предмети навколишнього світу.

У російській мові представлено 43 фонеми (37 приголосних і 6 голосних).

До складу голосних фонем входять п'ять сильних фонем - | та |, | у |, | е |, | о |, | а | - і дві слабкі фонеми: | a | - слабка фонема перший предударного складу після твердих і м'яких приголосних, першого , другого, третього предуд. складів у абсолютному початку слова; | a1 | - слабка фонема другого, третього предударних і заударних складів після твердих і м'яких приголосних.