46 Коцур в.П., Коцур а.П. Історіографія історії України
Довгий час не діставало належної оцінки дуже цікаве джерело з давньоруської історії мініатюри Радзивіллівськош літопису. Тільки після виходу друком відомих праць російського дослідника А.В.Арциховського, а також після ґрунтовного джерелознавчого аналізу літопису, здійсненого Ь.О.І'ибаковим, стало очевидним, що чере:і гогичні рами вікон мініатюр проступає світло Русі, близької до «Слова о полку Ігоревім».
Останнім часом джерелознавчий писемний фонд історії Русі значно поповнився. Йдеться про знамениті берестяні грамоти Новгорода, графіті на стінах культових сі юруд Києва. Новгорода, Старої Ладоги та інших давньоруських міст. Їх ґрунтовний джерелознавчий аналіз
5'^'Тй/^гДЛД1<2^Агл/л/АуДЛ/Ї/Л^^4/(У ^НН^ Гі^^^Ч^У УН/\ААN2Ї^/^ГГ/!ҐІ
^н^^^^о^^^п:^Ґ^^>•^
?/ N ^Г^^б'а ^ С^іі^ о у ОЛ/<<ї л/^ і?//7^
Й2- ///<^ ^азм^ ^^(/Д'ДН^-г^А/АСЬ ^д^лгца-^^^-с^^^^ л2^ ЙЖ$ -Г^ ^^^ЛНNН<^'2•^Ще^^N^Г|/
Берестяна грамота XI ст.
виконали Б.О-Рибаков,С.О,Висоцький, В.Л.Янін, А.О.Мединцева, А.А.Залпняк, Л П.Черепній.
Сьогодні різнобічне вирішення тих або інших питань соціально-економічного, політичного, культурного розвитку Київської Русі неможливе без залучення археологічних магеріалів Незнання або ігнорування Їх нерідко призводить до юго, що в історичній науці повторюються висновки, зроблені ще у XIX ст., але вже давно спростовані археологією. У зв'язку з цим нагадаємо, приміром, про долю
Київська Русь та^ Галидько-Волинська держава
47
відомої теорії економічного занепаду Києва й запустіння Південної Русі у XII-XIII ст.
Багаторічні систематичні розкопки літописних міст Києва, Чернігова, Переяслава. Галича, Вишгорода, Білюрода, Новгорода-Сівсрського, Путивля, Звенигорода, Любеча, ГІліенеська, Городська, Колодяжина, а також численних тогочасних городищ і селищ засвідчують, що всі вони аж до монголо-татарської напали розпиналися по висхідній лінії- Орди Чині ісхана і Батия перервали цей поступ і круто змінили історичний процес як у Південній Русі, так і на всіх давньоруських землях.
• Галицьке-Волинський літопис. В міру роздрібненості Русі на окремі князівсіва і землі, піднесення їх самостійності та втрати колишнього значення Києва літописання продовжується в інших княіівських центрах, ін.о розвинулися внаслідок феодалізації окремих земель- V Південній Русі видатну ро.іь в XII - XIII ст. стало відігравати Галицьке-Волинське князівство з його культурними центрами Галичем таВолоднмиром-Волинським.
Літописна література Південної Русі XIII ст- представлена головним чином Галицько-волинським літописом, в основі якого лежать попередні літописи - «І Іовість минулих літ» і Київський літопис, який закінчується 1200 р. Отже, иівдепноруеьке літописання періоду феодальної роздрібненості є прямим продовженням раннього місцевого літописання та літописів Київської Русі. Київська літописна традиція щодо відображення місцевих південноруських подій найкраще збереглася в Галицько-Волинському літопису.
Авторами літопису, як І раніше в період Київської Русі, € високоосвічені особи, які добре обізнані з грецькими та чахідно-(вронейськими джерелами і іиердо стоять на позиції історичного обгрунтування збереження єдності Русі під зверхністю південної гілки нащадків великого князи Полодими[іа Мономаха,
В зв'язку з обмеженістю зразків літератури взагалі, а історичної зокрема, кінця XII і XIII століття, Галицько-Волинський літопис служить головним джерелом д.чя вивчення ісгорії^ країни цього періоду. В ньому відображені найголовніші події часів утворення, розквігу і занепаду 1 алицько-Во;іинського князівства, що включало в свої межі більшу частину південних руських земель. Ця літописна збірка, складена з
48___ Коцур В.П., Коцур А.П. Історіографія історії України
різних історичних оповідань десь наприкінці 80-х років XIII ст. г продовженням попереднього літописання і уривається, без всякого закінчення, оповіданням про події часів литовського панування, Пізнішими и своєму роді наступниками Галицько-волинського літопису були так чвані західн пруські літописи.
Ще і; XIX ст. дослідники давніх руських літописів підкреслювали, що Галицько-волинський літопис являє собою поодиноке і надзвичайно цікаве явище в нашій історіографії. Первісне він був складений бе-і звичайної для лігописних пам'яток інших політичних і кулг.гурних центрів хронології. Хронологія була складена пізніше редактором, що зводив літопис рпзом з цілим південноруським літописним зведенням XIV ст., але невірно. Роки розставлені так, щоб Галицьке -Волинський літопис являв собою пряме продовження цілого так званого Іпатіїаського зведення.
Питання про дальший розвиток південноруського літописання після появи останньої редакції «По вісті минулих літ» (11 і Уі), в тому числі про появу і розвиток літописання в Галичині, ще мало досліджене.
Найбільш ранні пам'ятки історичних творів, що існували в XI -XII столі і-гях в Іалнцько-Волинських землях, безпосередньо до наших днів не збереглися. Вони відомі лише як вставки у другій редакції «Повісті минулих літ?» (1116 р.). а потім перенесені в третю редакцію «Повістей» (1118 р.). Значне число їх потрапило гакож до так званого Київського літопису XII ст. В «Повісті минулих літ», наприклад, під 1097 р. нміщепо оновіл.шня іалнцького літописця про ос;ііп:іення Паси-'іьк;! Ростислав й ча, князя Геребовльського, а також про міжусобну борогьбу в Галицькій землі в дальші роки після Любецького з'їзду князів 1100 р., до з'їзду в Питичеві, Оповідання про осліплення Василька, сповнене трагічносіі, є неперевершеним зраіком тогочасної історичної повісті, яку й тепер не можна читати без захоплення,
Ряд оповідань про події в Галичині і на Волині зустрічаються уривками в Київському літопису XII ст. -про міжусобні війни в Галичині, боротьбу з Ііо-.іьшею і Уіорщиною, про деякі події культурного жип'я тощо. Ці записи є свідченням того, що в Галицько-волинській так само, як і в Переяславській н;і Дніпрі і Чернії івській ісмлях. існувало поряд з Китом і Новгородом 'іа іншими давньоруськими центрами місцеві:
літописання ще в часи єдності Київської Русі.
Київська Русь та Галицько-волинська держава 49
Всі оповідання і записи XIII ст, в Іпатіївському літопису стосуються виключно історії Галицько-волинського князівства. Ці зведені літописні оповідання від перших років ХІІЇст. до 1292р. давно прийнято в ііашій історіографії називати Галицько-Волинським літописом, який є не що інше, як особливе літописне зведення історичних повістей, які належали різним авторам і зредаговані рядом їх складачів.
Над складанням Галицько-ЕЗолинського літопису між 1201 і 1292 рр, працювало в певній послідовності не менше п'яти редакторів. При аналізі мови літопису можна встановити такі редакції: від 1201 до . 1234р. включно; редакція 1265 або 1266рр. включно: редакція включно до І2ІІ5 р.; редакція до 12й9 р. включно і остання редакція 1292 р.
На початку 60-х років XIII ст. літопис являє собою панегірик спочатку Роману Мстиславичу, а далі старшому поколінню його нащадків - Данилові Романовичу і його синам. Отже, ця частина літопису належить освіченим ідеологам великокнязівської влади землі Галицької. Від середини 60-х років XIII ст., особливо після смерті Данила Романовича, описання подій розгортається на користь молодшої гілки Романовичів - князів волинських: Василька та його сина Володимира Васильковича. Тут яскраво помітне прагнення автора висунути на перше місце замість Гіїличии й, Волинь-і а звеличити політичну лінію її князів. Автор, .ібо скоріше складач і редактор цієї частини літопису, був без сумніву представником і ідеологом волинської феодальне-князівської орієнтації; він проводить і ідейно обґрунтовує ворожу пінію, спрямовану проги князів галицьких. Така тенденція в .иііоиису тривік до 1289 р-Оповідаиня цього періоду про події в Галичині посідають другорядне, іноді зовсім непомітне місце, а ставлення до політики князів Галича вороже. Остаточна редакція була зроблена іі 1292 р. ідеологом об'єднавчих тенденцій, прихильником перемігшої знову галицької династії князів старшого покоління Романовичів, в особі Льва Даниловича, до якого складач літопису у 80-х роках ставився вороже, а в останній редакції його схарактеризовано як хороброго, звитяжного і мудрого князя. Літопис закінчується випадковою датою - короткою згадкою про смерть удільних князів-Юрія Володимировича Пінського і Івана Глібовича Степанського.
За своїм змі стоми Галицько-Волинський літопис відобразив події ХПІ ст., які стосуються земель Галицької і Волинської з містами - Галич,