В.П.Коцур, А.П.Коцур
ІСТОРІОГРАФІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ
Курс лекцій
Рекомендовано Міністерством освіти України як навчальний посібник для студентів історичних спеціальностей вузів
ЧЕРНІВЦІ-1999 .
ББК ТІ (4 УКР)я 73 К - 754
Автори:
В.П.Коцур - доктор істрріїчиих наук;
А.П.Конур - кандидат історичних наук, доцент
Друкується за рішенням Вченої ради Персяслап-Хмі.'лі-.ниііі.ього державного педагопчіїого інсгитуту їм. Г.С-Сковороди, протокол №'1 ии 31 серпня 1999 р-
Рецензенти:
диктор історичних наук, доктор історичних наук, доктор історичних наук,
професор В.Ф.Колесник;
професор П.В. Михан.іина;
професор М.Г.Щербак
К-754
Історіографія історії України: Курс лекцій / Коцур В-П„ Коцур А.П. -
Чернівці- Золоті литаври, 1999, • 520 с.
Цсі] курс лекцій є першим н;івчальним посібником спеціально присвяченим украінсі.кж історіографії. Широко висвітлені основні напрямки та діяльність представників різних течіи і наукових шкіл в історичній думці Украіііи з давніх часів до сі.огодення.
Для студентів вузів.
Зміст
Вступ ......................................................................................................7
Історіографія давньої історії України ............................................... 11
Київська Русь та Галицьке-Волинська держава в історичній
-ш^ратурі ........................................................................................30
Історичні знання в українських землях XIV — першій половині
XVII ст. ..........................................................................................66
Історіографія часів Визвольної війни середини XVII ст.
і складання держапності українсїікою народу ............................90
Особливості української історіографії ХУШ ст............................ 117
Історичнії думка в Україні псріпої половини XIX ст..................... 147
Українська історіограф 1 я другої половини XIX ст......................... 231
Українські історичні дослідження на початку XX ст. ..................270
Історична наука тоталітарної доби та
посттоталітарного суспільства ................—................................314
Висновки ..........................................................................................515
ВСТУП
Історіографія є важливою історичною дисципліною, що вивчає процеси нагромадження знань про розвиток суспільства та удосконалення методів історичних досліджень, історію розвитку історичної думки, боротьбу я ній річних •ісчій, методи дослідження історичних явищ, шляхи формування наукового розуміння історичних процесів. Тобто, термін «історіографія» вживається в двох значеннях. З одного боку, він очначаг писання історії чнедсних курсів, систематичних викладів про історичне минуле тії;ї або іншої країни і народу, монографічних досліджень, статей, присвячених певному питанню-] а ін-.ідру їх» го боку, історіографія як предмет має ширше значення- Вона вивчає історію історичних днань, історію науки про рочвиток суспільства та історичної думки чи го в цілому, чи окремою народу.
Історіографія як предмет є взагалі складовою частиною історичної науки. Вона ро-івиїіалася у нерочрнвному чв'я-іку з історичними знаннями та історичною наукою, що зародилася ше в ранній період ро-івитку культури та освіти й розвинулась у наступні періоди історичного процесу.
Завдання ісюріографії полягає в тому, щоб показати, яв відбувалося нагромадження історичних знань, як розширювалося коло історичних понять і уявлень, як чанроваджуналнся у нжиток нові історичні джерела, що були доступні історикам певної епохи. Головне ж завдання ціп галу'іі науки поляї ає в тому. щоб лока-іатн, як р(Гівивалися погляди дослідників на ісюричнс минуле, показаі й, як у працях окремих істориків, в історичних напрямках та школах відображалися суспільні полії, як ці події -і'ясовукплнся з соціалі,ни\ позицій своп» часу. Адже відомо, що історики певних епох і країн прагнули осмислити ті чи інші
8 Коцур в-п., Коцур а.П. Історіографія історії України
події у відповідності з їх рочумінням явиїц суспільного життя, у відповідності з Їх світоглядом, який великою мірою залежав від своєрідності періоду і країни, в якій вони жили. Отже, предмет історіоірафії е складовою частиною ісгорії суспільної думки певної епохи.
Завдання, перед яким ооїть сучасна українська наука, надзви-чайно складне й дуже важке. Бо, коли історики інших країн можуї ь, без особливих труднощів. -іосередичи свою увагу над дослідженням історичного минулого гого чи іншого народу, то перед українською історіографією, крім об'єктивного висвіглення важливих жип'євих процесів нашої Вітчизни, стоїть ще й друге завдання; спростувати хибно висвітлені іс'шричні пронеси українського народу, що їх тенденційно подавало, для свої,'; нолі'іичпі-іхін і ересів, керівництво колишнього СРСГ. а його наслідувала радянська історіографія. Наша сучасна історична наука покннпа залучити ло ішснсинної дослідної праці над історичним минулим українською народу науковців, які мають непохитну ніру в нашу історичну правду, оперту на тверді та незаперечні основи. Адже представники сучасної російської історіографії всупереч історичним фактам і джерельним даним, не тільки продовжують вислонлюнати тенденційні твердження про спільне походження російського та українського народів від «єдиного кореня - древньоруської народності, яка створила дренньоруську державу - Київську Русь», але й далі трактують історично-традиційну спадщину українського народу, як свою власну, тому перед нашою історичною наукою постає невідкладне завдання - розкрити цю тенденційну лінію і подати ісюричне минуле нашого народу в якнайбільш об'г-кжвному і правдивому світлі.
Як уже зазначалось, предметом української історіографії є розвиток української наукової прані над дослідженням минулого України і разом з тим ро:іиигок української нацюнальїю-історичної думки. Вивчення українського минулого веде свій початок, у формі т.зв. літописання, ще від XI ст., ще і тою часу, як п.льки н Україні зародилось письменство. Період другої но-товнии XVI і XVII сі, є періодом велетенської епопеї національно-визвольної боротьби українського народу.! ііоі о іовнннніми ворогами 1 її процеси 'іалищили глибокий слід у пам'ятках народної творчості, літераіури, мистецтва, а також історіографії Ви'інольний і культурний рух тих часів відображено у широкому колі козацьких літописів і різного роду хронік, автори і складачі яких висвітлювали
Вступ 9
важливі тогочасні події. Цей період можна назвати добою розквіту української козацько-старшииської історіографії. Успіхи в розпитку історичних знань України XVII і першої половини XVIII ст. характеризуються введенням істориками у вжиток відносно великого числа джерел. Історичні твори вже другої половини XVIII ст. являють собою переважно компіляції і система ги за цію того, що дали попередні історичні вивчення.
В ісюріографії України до XIX ст, критика джерел і науковий дослідницький підхід до них майже відсуїні. Наукове засіосунання джерел і науково-критичний підхід до вивчення історії України починається десь з друї о'ї третини XIX ст. і набуваг широкого розмаху та науковою значення у пореформенпий період. Оскільки українська історіографія досягла значних успіхів у XIX ст., цьому періоду присвячується значна частина курсу лекцій. Починаючи з XX ст. була створена перша наукова схема української історії (М. Груїневськнй), а далі українська історіографія входить в новий період, позначений перевагою, а згодом перемогою національн о- державницького напряму (В.Лшіинський), Різні течії цього напряму рсіпнченіують сучасну українську історичну науку. Великої шкоди історіографії історії України
—іавдали десягнліття панування тоталітарного режиму. Останнім часом відкрилась можливість для о-інаномлення 'і великими джерельними матеріалами та історіоі рафією, залишеною нашими попередниками та вчителями, насамперед В.Антоновичем, М.Драгомановим, Д.Яворницьким, М.Грушевським.Д Дорошенком та ін. Аналіз іс'юричної думки в Україні на сучасному еіапі дай нам шдсіави іаявити, що головним завданням вчених-істориків є повернення історичної пам'яті народові неІх українських земель, прищеплення йому розуміння, що він с народом світового масщгабу.
Виходячи з цього, виклад історіографії історії України у даному виданні й гиме в хронологічному порядку і включатиме такі основні теми, виділені авторами н,і основі схем М.Груїнеііеького, Д Дорошенка, Д.Багалія,М.Врайчевського,0. Оглоблина,М. Марченка, так і незалежно:
—історіографія давньої історії України;
— історичні знання в Кіппськіи Русі та Галицько-Волинській державі;
—українська історюі^і.іфііі XIV-першої половини XVII ст-;
— історіоі рафія часів Визвольної війни середини XVII ст. І складання державності українського народу;
10____Коцур В.П., Коцур А.П. Історіографія історії України
— особливості української історіографії XVIII ст.;
— історична думка п Україні XIX ст.;
— українські історичні дослідження на початку XX ст.;
— українська історіографія тоталітарної доби;
—сучасна українська історіоірафій,
Україна йде нелегким шляхом національного відродження. державного суверенітету- її долю великою мірою вирішуваїимгі інтелекту альпий потенціал. Окрім глибоких знань, йому потрібні високі громадські якості, любов до своєї Вітчизни, рідного краю. ного народу. Такі націоналці о-патріотичні якості формує і наша духомна спадщина, зокрема історіографія історії України, шо є важливою історичною дисципліною, складовою частинок» української історичної науки.
Все це визначає суть і значення, основні напрямки навчального курсу «Історіографія історії України».
Рекомендована література
І.БрайчевськийМ. Від палеоліту до перебудови. Нова концепція історії України //Старожитності. - 1991. - N 6, - С. 6-7.
2. Вступ,За ким вивчати історію України? ІІ Горошко С.І., Коцур А.П., Коцур В-П., Стогній І.П. Матеріали до курсу лекцій з історії України:
У2-хкн.-К.1993.Кн. 1.-С.З-8.
3.ГрушсвськнйМ. Звичайна схема «русскої» історії Й справа раціонального укладу історії східного слов'янства// Пам'ятки України. - 1991. ^ 3. -Є. 4 7.
4. Дашкевич Я. Стан української історичної науки та завдання Наукового товариства їм. Т. Шевченка // Український час. - 1993.-М І.-С, 12-15.
5. Зашкі-тьняк Л.О. Методологія історії від давнини до сучасності.-Львів;
ЛОПМЮ, 1999.
6. Історія України: Нові підходив історіографії та археографії/Ред. кол.:
Хворосіяний (гол, ред.)та ін. - К, 1989.
7. Корчмарнк Б.Ф, Основні завдання української історіографії // Мандрівець, - 1995. - N 1. - С. 39 - 44.
8. Оглоблнн О. Історіографія // Енциклопедія Українознавства: в 10т.— Львів: НТШ, 1994.-Т.З--С,8К7-^91. ,
9. Таран Л.В. Провідні тенденції світової історіографії в XX ст. та проблеми кризи сучасної української історичної науки //Укр. іст. журн- 1998.-N5.- С. 30-39.
Історіографія давньої історії України 11
ІСТОРІОГРАФЮ ДАВНЬОЇ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ
• Історіографія початку формування людських цивілізацій на території України • Найдавніші державні утворення на українських землях в історичних дослідженнях • Історіографія проблеми походження та сіародавні.оїісіорІЇ слов'ян
• Історіографія початку формувачнн людських цивілізацій на
території України, ^ананноніїними даним и, людина з'янилася на Землі понад 2 млн.років тому. Па думку вчених, розселення первісної людини в межах Східної Європи, зокрема України, відбувалося головним чином через західні райони Малої Азії й Балкани. Розпочавшись близько мільйона років тому, цей тривалий процес освоєння ноних територій продовжувався й на пізніших етапах кам'яного віку. Кісткові рештки архантропів в Україні поки ще не виявлені, але відомі сліди їх існування у вигляді спйбищ, які належать ;і,о ашельської епохи раннього палеоліту,
Палеолітичні пам'ятки України вивчаються вже понад 100 років, У 1873 р. В.1. Камінський відкрив біля с. Гінці на Полтавщині першу відому па той час у Східній Європі палеолітичну стоянку. Значний внесок ,у дослідження палеоліту України зробили в період між світовими війнами К.С.Мережківський, В.В.Хвойка, П.П.Єфименко, М.Я-Рудинсь-кий. И.Й.Ьорисковський. С.М.Бібіков та ін. Їхню справу продовжують сучасні українські науковці О.Г'.Черииш, В.М. Гладилін, М.І. Гладких,
12 Кодур В.П., Коцур А.П. Історіографія історії України
В.Н- Ст.шкії, О О.Кротоиа та ін, Вони довели, що у палеолітичну епоху людина досягла відносно високого рівня .маїеріальної й духояної культури. Це стало основою для дальшого поступальною соціально-економі'їної о та кульїурного розвитку тодішньої людності.
Мозолігичні старожитності України досліджували у міжвоєнний період М.В.Воєводський. Д.О.Крайнов, С.М.Ііібікон, І.ФЛевіїкькнй. В останні десятиріччя цією тематикою займалися та займаються О.О.Формозов,Д.Я. Телегін. І.Г.Мацксвий„Л.Л.'?алі!няк та ін. На сьогодні в межах нашої країни відомо близько 600 стоянок та інших пам'яток мезоліту, зокрема кілька могильників. Аналіз матеріалів моїильників дав змогу встановити особливості ріпуалу поховання та вірувань мезолітичних племен, їх антропологічний склад, наявність у них соціальне територіальної організації, пов'язаної з рибальсько-мислицськими угіддями, за котрі точилася боротьба (А.Д.Столяр, Д.Я.Телегін, І ,Ф. Дсбець).
Вивчення неолітичних пам'яток на території України розпочалося ще наприкінці XIX ст-, однак основні групи неолітичних стоянок, поселень і могильників були досліджені в 20 - ЗО рр. XX ст. (М.Я.Рудинський, ІЇ.В.Добровольеький) і після Другої світової війни (І.Ф.Левицький, В.М.Даниленко, Д.Я.Телегін, М.Ф.Потушняк, О.М.Титова), На сьогодні в межах України виявлено близько 700 поселень та окремих місцезнаходжень неолітичної епохи, а також понад 20 могильників, у тому числі й досить великих із певною докладністю визначено строкатий етнокультурний склад населення цієї доби, — строкатий як за рівнем культурно-економічного розвитку окремих племен, так і за Їхнім походженням. Виділена група культур, які з'явилися на нашій терн'і оріі н результаті ми рацій із сусідніх земель (культури лінійно-с ірічкової кераміки, альфсльдська), а також культури автохтонного, тобто місцевого, походження. Харакі ерною ознакою цих культур с насамперед тс, що вони належали землеробам і скотарям, котрі вміли виготовляти високоякісний тоїікосіінний посул із нлось-имдіюмі прокресленим лінійним орнаменгом, а іакож глиняну пластику (Д.Я.Телегін, К.К.Черниш, В.М. Непріна).
Отже, в неолііичну епоху на території України існувало близько десяти окремих племінних і рун, серед яких кількісно переважали автохтонні. Через нерівномірність історичного розвитку частина з них
Історіографія давньої історії України 13
зберегла неолітичний спосіб життя й господарства аж до появи на наших землях мідного віку.
' Найбільш яскравими [-неолітичними культурами на териіорії України є трипільська, розміщена в лісостеповій зоні, і ямна, що займала в основному степові райони.
В кінці XIX ст. київський археолог В.В. Хвойка провів перші розкопки трипільських нам'яіок у с. Трипілля Київської губернії, Датуючи трипільську культуру, він виділив у ній дві хронологічні групи -кам'яного віку і епохи міді. Ним же була висловлена думка, що могутні площі з ши ни були реш гкамн не житла, а святилищ, пов'язаних з культом поховання.
Пам'ятки трипільської культури займали в IV - першій половині III тис- до н.е- все лісостепове Правобережжя і Подністров'я, а на пізньому етапі існування культури поширилися на Волинь і в степове Причорномор'я, На сьогодні в межах України та Молдови відомі сотні трипільських поселень.
У розвитку Трипілля за періодізаціею ТС. Пассек виділяють три періоди: ранній (А)-поселення Лука-Врублівецька. Гринівка на Дністрі;
середній (В) •• Володимнрівка на Сикюсі, Колом пищика поблизу Києва;
пізній (С) • Жвансць, Козаровичі, Усатове (іепер територія Одеси), Городськ на Волині, Софіївка па Київському Подніпров'ї та ін. Значний вклад у вивченні ірипільської культури в повоєнні роки внесли К.К.Черниш, Т.С.Мовша, В.Г.Збенович, П.О.Круц, О.В.Цвек та інші науковці.
Ямну культуру детально дослідили ще в середині XIX ст. Д.Я.Самоквасова. М.Є.Кранденрбург, Г.Л.ГкадонськиЙ.
Вивченням степових племен мідного віку України займалися Й займаються В О.Г'ородцов, О.Ф.Лагодовська, А.В.Добровольський, О.Г.ІІІапошникова, А.О.Щецинський, Д.Я.Телегін.
Епоха бронзи - оеганній великий період первіснообщинної формаї (ії. Археологи та лінгвісти здійснили велику робоїу зви іначснням етнічної належності населення брон-іового віку. Обірунтованою слід уважати думку, що племена Волиііі, Правобережжя, Середнього Подніпров'я - тшинецькі, білогрудівські й чорноліські - належали до праслов'янської етнічної спільності (0.1. Тереножкін, Б.О. Рибаков, С.С.Береіанська), а носії культур шнурової кераміки були предками