Леонід зашкшьняк. Методологія Історії

примари "холізму" І "тоталізму", розкритиковані К.Поппером. Постмодерністська психоаналітично-лшгвістична візія Історії на цьому Грунті здобула поважні позиції у західній Історіоірафії.

Разом з тим, група західних Істориків (В.Г.Макнш, Ж.Абу-Луш. В.АТрін, Ф.Фукуяма та ш.) провадять пошуки способу Інтегрального підходу до Історії. Для цього залучаються різні теоретичні доктрини — від психоаналізу до шшілізашйно-культурних Інтерпретацій. Ііри цьому вчені добре усвідомлюють "нестійкість" І поштико-ІдеологІчну залежність синтетичних побудов всесвітньої Історії, багатоманітність проявів якої важко піддається стандартизації. Хотстична візгя минулого, затвердженнями багатьох істориків, відбиває насамперед соціально-культурний чи сощально-політнчний кути зору кожного конкретного дослідника на Історію,

Чи г шанс віднайти достатньо загальну¹ ідею, яка спроможна об'єднати людські діяння у єдиний процес? Чи сама людська Історія містить у собі внутрішній сенс? Чи можливе наукове пізнання минулої дійсності? ЦІ та інші питання залишаються відкритими, створюючи широке поле для праці майбутніх поколінь Істориків. Принаймні можливості обрання ними шляху вивчення минулоіЧ) сьогодні представляються більш широкими І різноманітними.

Розділ 7. Теоретична Історія другої половини XX ст.

Людства. Вони завжди прагнули І прагнутимуть знати свій "учорашній день", аби краще орієнтувуатися у сьогоденні, аби самоусвшомлювати себе у природі і соціумі. Без Історії це неможливо. Історія покликана задовольнити Історичний Інтерес людини, який, як вилається, зумовлений не тільки і не стільки культурно-естетичними, скільки науково-практичними потребами. Краще ї більш адекватне усвідомлення свого місця І ролі у змінюваному світі дозволить Людині і Людству побудуваїи цей світ на раціональних засадах, які найповніше відповідають Ідеї гуманності.

Багатоманітність Історичних теорій і концепцій, яи поширені у сучасному світі, відбивають різноманітність позицій світобачення. Кожна Історична теорія постулює певний кут зору на минуле І людину у ньому, розкриває якийсь новий аспект цього минулого. Нош служить, одночасно, парадигмою 1 метолом підходу до його розуміння І пояснення. Плюралізм світобачення є великим досягненням цивілізації, який людство вистраждало свосю тривалою і трагічною історією. Тільки з різноманпносм поглядів може "зіткатися" загальна картина світової історії, в якій головним актором виступає "Історична Людина". Не так важливо, чи буде ця картина образно-естетичною чи науково-критичною, головне, шоб вона завжди була гуманістичною.

Увесь досвід еволюції історичної думки не суперечить тому, щоб Історія була науковою дисципліною з притаманними їй рисами иауково-пізнавальної діяльності, спрямованої на здобуття иауково-історичних знань, але також залишалася площиною прояву творчих культурно-естетичних, літературних здібностей письменника. При цьому важливо пам'ятати одну просгу істину — необхідність збереження "Історичності" будь-якого по]-ляду на минуле...

Поданий вище короткий нарис еволюції світової Історико-теоретичної думки у її, передусім, європейських вимірах, не дає ані оптимістичних, ані песимістичних прогнозів на майбутнє Історична думка, розвиваючися разом 1 в межах змінюваних картин світу, пройшла шлях від міфологічного до антропологічного трактування минулого, постійно намагаючися знайти задовільне поєднання матеріального і духовного начал людської діяльності, об'єктивних І суб'єктивних ії наслідків. "Побіжно" людство набуло усвідомлення про Історичний характер усіх змін у природі І суспільстві й. разом з тим. значення історичного методу.

Двоїстий характер людської природи (буття і свідомість} зродили невпевненість у пізнавальних можливостях раціонального пояснення минулого, змусили звернутися до Ірраціональних проявів людських діянь, яза потіснили в Історії раціональний сенс. Посі-упово склалося переважне нині уявлення про те. шо Історичне пізнання й Історичне знання не дають істино! картини минулого, а лише приблизний, вибірковий образ Історичних подій, який зазнає змін а залежності від культурного розвитку людства та його окремих представників. У підсумку, це призвело до сумніви» відносно науковості історії, її приналежності до традиційних наук.

І все ж крайній песимізм не повинен мати місця у трактуванні історії, незалежно від того визнаємо ми її наукою чи мистецтвом. Адже від найдавніших часів Історія була невід'ємним супутником життя Людини [■

3