Леонід Зашкільмяк. Методологія історії

і Враховуючи рівень Інформаційної озброєності суспільства, Ракитов пропонує нову періодизацію всесвітньої Історії, віхами якої є "інформаційні революції". Перша така революція пов'язнана з виникненням мови, як засобу переказу інформації. Друга — винайдення писемності, яка уможливила якісно нові умови поширення І збереження Інформації. Третя Інформаційна революція розпочалася з початком книгодрукування, яке розширило доступ до Інформації. Четверта революція дозволила з допомогою електричних сигналів швидко поширювати Інформацію по усій земній кулі. П'ята Інформаційна революція — комп'ютерна - - перетворює Інформацію у головну галузь соціального виробництва. Вона робить реальністю побудову суспільства, заснованого на знаннях.

Запропонований вченими інформаційний вимір суспільної еволюції, відкриває ще один маловідомий у минулому кут зору на Історію, який дозволяє з допомогою і через Інформацію поєднати у єдине шле суб'єктивне та об'єктивна, матеріальне та Ідеальне. Індивідуальне 1 соціальне (суспільство — "зовнішня структура людської пам'яті").

3."Мова філософія історії": нарративізм

Сшєнтизашя Історії, яку принесла з собою "нова наукова Історія", поставила низку проблем, котрі можна охарактеризувати, як падіння громадського престижу Історичного знання — праш "нових Істориків" були занадто спеціальними І незрозумілими для широкої публіки, яка шукала у них "людського" виміру. Частина західних істориків почала бити на сполох, вимагаючи "вІднаучнення" історії, повернення на магістральний шлях "історичного релятивізму" (О.Ексле). "Моделі" І "процеси", зазначати вони, дегуманізують Історію. Уже згадуваний вище англійський Історик Д.Е.чтон 1970 р. писав: "...Чим би не займалася Історія, вона повинна бути по суті оповіданням (розповіддю) про змінні долі людей" [163, 5].

До певного часу такі думки виглядали ретроградством. Проте, практика Історичних досліджень поставила перед вченими й суго методологічні проблеми, які виявилися не до розв'язання у рамках 'нової наукової Історії". Це були проблеми Історичної "наррашї" — викладу (описування) Історичних знань, здобутих у процесі дослідження. У дискусіях з проблем парратїгеу отримали поширення методологічні підходи, яга незабаром викристалізувалися у "нову філософію Історії" або "нарративпу філософію історії", її концепти швидко поширилися на Заході у 70-х. а особливо 80-х роках.

Перш ніж розглянути головні аспекти нової методологічної парадигми, доцільно спочатку зупинитися на її теоретичних джерелах, одним з яких була структурна антропологія.

Розділ 7. Тсооетнмнд історія другої половини XX ст.

3.1 .Структурна антропологія та Історія

Появу структурної антропології нерозривно пов'язують з Іменем французького етнолога 1 сошолога Клода Леві-Строса, дослідника свідомості примітивних народів, який до своїх студій залучив математичні методи, антропологію, психоаналіз, лінгвістику, соціологію та Інші науки. Це дало йому можливість створити власну теоретичну систему, яка виросла на підставі методу. Вона отримала назву від однойменної праш вченого — "Структурна антропологія" (1958).

Свій дослідницький погляд Леві-Строс спрямував на свідомість примітивних народів, шукаючи відповіді на питання про чинники, які визначають поведінку людини у реальному житті. Він прийшов до висновку, шо усі форми соціального життя мають одну природу — вони складаються з систем поведінки, що представляють собою проекцію універсальних законів підсвідомої структури розуму на рівень свідомості І соціалізованої думки.

Щоб довести цей висновок, вчений, який триваліш час вивчав способи мислення примітивних народів, констатував відмінність фізичного світу від людського чуттєвого сприйняття. У процесі пізнання людина з допомогою органів чуття спотворює образ навколишньої дійсності, тому шо такою є властивість цих органів і мислення. Щоб нроникнуги у механізми спотворення, слід вивчати людський розум І психіку. Таке вивчення можна здійснити тільки через мову, як засіб мислення, поступово сходячи від свідомого до несвідомого, досягаючи універсальних законів, властивих природі і людині.

Для вирішення поставленої мети вчений обрав структурний метод аналізу мовних конструкцій з наміром віднайдення у них Інваріантних форм, котрі, у підсумку, вкажуть ті підсвідомі структури, які відповідають приводній реальності. Таким чином, на думку Леві-Строса. дійсні об'єкти закладені у елементарішх структурах думки, а мова дає¹ можливість визначити їх. Здійснити це повинна нова наука — антропологія, наука, що об'єднає усі три головні виміри людини — природно-біолопчний, психологічно-розумовий і соціальний.

Система структурної антропології має немало слабких місць, які неодноразово відзначалися критиками. Серед головних її недоліків, зокрема, безуспішні намагання сформулювати "універсальні закони" соціального життя. На основі докладного дослідження мови міфів Леві-Строс приходить до виокремлення найпростіших понять, яи функціонують на засадах. "бшарностГ (життя-смерть, земля-вода, гора-діл, хижак-травоїд І т.д.). Проте, цього недостатньо для пояснення розвішених соціальних стосунків. Єдиний висновок, який витримує критику, полягає у певному впливі підсвідомих складових на соціальну поведінку людини, про що писав ще З.Фрейд.

Натомість, цінним тут є метод сходження від загальних свідомісних явиш до елементарних, котрі показують генезу їхнього виникнення та еволюції. Леві-Строс також звернув увагу дослідників на те, шо кожне явище культури містить два шари Інформації: поверхову, котру люди осягають розумом, і глибинну, яка залишається неусвідомленою. Завдання дослідника ■— не втрачати з поля зору цієї другої. Вона спонукас дослідників пильніше

.