Леонід зашКільнж. Методологія історії

історичного синтезу на другий план (але не повне зникнення). Погляди дослідників у даний час зосереджені на вивченні, передусім, особливих свідоміших проявів окремих осіб І груп. У зв'язку з цим, виникла проблема співвідношення Індивідуальної і колективної свідомості (ментальності) або впливу другої на першу. Деякі теоретики Школи (А.Буро, Р.Шартьє) дотримуються думки, що нинішня Історія повинна дати відповідь на питання переломлення ментальних типів у Індивідуальній ментальності. Поки що вони схильні надавати перевагу Індивідуальній ментальності, пошукам й Ірраціональних, алогічних проявів. Прикладом тут можуть послужити праці К.Гінзбурга, який встановив тісний зв'язок містичного І реального у проповідях відомого теолога І церковного діяча XV ст. Ніколи Казанського, подав зразок виявлення підсвідомих мотивів творчості видатної особи.

У такому дослідженні зростає активна 1 конструктивна роль історика. його спроможність провадити "діалог" з джерелом, задавати щораз нові питання і отримувати відповіді, здобуваючи з нього "приховану" Інформацію. Від такого дослідника вимагається високий рівень ерудиції, орієнтація у багатьох науках та їх методах І. як підкреслюють теоретики Ніколи, власний екзистенціальний досвід. Особистість Історика, таким чином, накладає великий відбиток па його Історичний твір, який має. значну частку Індивідуального бачення, часом недосяжного І незрозумілого читачеві.

Історики Школи нині псе більше схиляються до постмодерністськнх поглядів стосовно великої частки суб'єктивності у працях дослідників минулого, котрі більшою мірою реконструюють Історичні події відповідно до власного життєвого досліду та інтелектуального рівня. Тому й "історична правда" насправді є "метафоричною правдою" або здатністю даної Історіографічної формації дати задовільні відповіді на поставлені Історичною наукою питання. Метафорою антропологічної історії с Людина -- творець І носій культури.

2.5.Історія та інформатика

Інформатика,, як зазначалося пише, вчинила великий вплив на розвиток наукової думки XX ст., спричинивши не тільки появу нових сошологічно-жфутуристичних прогнозів ("Інформаційне суспільство майбутнього"), але й спроб з нових позицій підійти до минулого. Нові Інформаційні технологи, пращ над створенням штучного Інтелекту привернули увагу дослідників до психології творчості І народили нову науку "соціальну когттологію". її прихильники вважають, що дослідженая Інформаційних механізмів людської творчості змушує переглянути і переосмислити вихідні методологічні положення соціальної та Історичної діяльності в цілому. Слід зазначити, що ці Ідеї активно розвиваються нині українським вченим Ю.Канигіним, знаним російським філософом А.Ракнтовим та Іншими.

На думку Ю.Канипна, суспільні І гуманітарні науки в сучасних умовах переживають час "когнітивного" повороту, який характеризується особливою увагою до Інтелектуальних механізмів людської і суспільної свідомості. Вони показують, що будь-які знання представляють собою семантичну інформацію.

Розділ 7. Тєорєтнчнл Історія другої половини XX ст.

яку кожна людина набуває не завдяки спогляданню світу і переробці чуттєвого сприйняття, а через сферу соціальних комунікацій — від соціального оточення (батьки, вчителі, книжки. ТБ тощо). Живе споглядання відіграє у пізнанні другорядну ро.ть (!) Рівень пізнання залежить передусім від "Інформаційної наповненості мозку". Крім того, пізнавальний процес зводиться до свідомішої обробки даних і перетворення їх у знання у вигляді семантичної інформації. Цс І є Інтелектуальний процес або здатність людини (суспільства) перетворювати Інформацію у знання.

Людська свідомість має справу тільки з феноменами (предметною Інтерпретацією відчутії). Феномени є виключно результатом комунІкатпвно-Інформашйного процесу --не речі, а слова творять свідомість людини. Свідомість людини визначає її об'єктивне буття (!)

*■ Інформаційний світогляд відкидає онтологічне питання яро первинність буття чи свідомості на бік: на перший план виходить нове конструктивне начало —- інформація. Вона не є ані матерією, ані Ідеєю, й представляє собою "об'єктивізовану ідею", тобто ідею, яка може бути об'є-ктивізовапа при умові її реалізації. Па рівні суспільства інформація виступає сукупним соціальним Інтелектом, який визначає рівень суспільної організації на даному етапі розвитку.

За таких обставин, соціуми можна розглядати як "розумні системи", які самоорганізуються І розвиваються не на основі "об'єктивних законів", а па підставі збору, переробки І використання знань у організації о^аемин між людьми [62. 5-46|. Іншими словами, рівень соціальної організації ! весь комплекс взаємин у соціумі визначаються здатністю його членів сприймати І використовувати Інформацію, На зміну парадигмам психологічного, економічного, культурного 1 т.д. суспільств пропонується парадигма "інформаційного" суспільства, в якій Індивідуальний і соціальний Інтелекти відіграють провідну роль.

Ю.Каннпн досить обережно проектує Інформаційний чинник на минуле, підкреслюючи, шо його дія виявляється лише на такому рівні організації соціальних систем, коли з'являються механізми самоорганізації, тобто, коли люди усвідомлюють необхідність розумного влаштування суспільного життя (до часу досягнення цього стану у соціумі діють механізми "природного відбору і мутації").

На думку КанигІна, марксистський формаційний, філософсько-історичний і культурпо-цивілізацшний підходи до історії повинні бути доповнені "інформаційним". Саме цей останній дозволяє уникнути крайнощів матеріалізм) та ідеалізму, стверджує., що усі суспільні взаємодії— економічні, політичні, культурні — мають Інформаційну підставу.

Подібні погляди розвиває російський філософ А.Ракитов, який пропонує визначити історію як "інформащйно-культурний процес", підставу якого складають "народження, трансформації, акумуляції 1 поипгрення Інформації на підставі змінюваних одна другу технологій" [119, 25-26]. Розвиток цивілізації 1 культури, у підсумку, визначаються рівнем та обсягом дост>тших даному сошуму знань, можливостями поширення, засвоєння, переробки і виробництва Інформації (!)