Леонід Зашкільняк. Методологія історії

Так розпочалася 'наукова революція" в Історіографи, яка покликала до життя низку напрямків Історичного дослідження І теорії, котрі отримали назви "нова Історія" у Франції, "нова економічна Історія" у СІЛА 1 Великобританії, "нова соціальна Історія' у Німеччині І Великобританії, "психоїсторія". "клюметрика", "Інтелектуальна Історія" "мілітарна Історія", нарешті, "Інформативна Історія" Т таке Інше. Відбулося подрібнення Історії, яке провадить до дезінтеграції науки 1 методу, приносячи взамін ґрунтовні пізнавальні здобутки щодо окремих сторін минулого. "Нова наукова Історія" проникає в усі закутки минулого, за влучним висловом Д.Донна "робить маленьку рмнату для себе усюди" [189. 2]. 'Історія — це не все - додає французький історик М Емар,- але все це історія, принаймні потенційно може нею стати"

Термін "нова Історія" пов'язують з представником французької Школи "Аннали" Жаком Ле Гоффом, який 1978 р. опублікував збірник есеїв під такою назвою ї 159. 2-3]. Проте, як відзначалося вище, наміри оновити наукову Історію від початку присвячували засновникам ПІколи "Аннали".

"Глобальна історія" другого покоління )Вколи зустріла потужну опозицію 'третього поколшя", яке, геля політичних подш 1968 р. у Франції, розпочало перегляд теоретичних засад Історіографії. Ініціаторами перегляду стали Ж.Лс Гофф, М.Ферро. ИШоразе, П.Нора, Е.Ле Руа Ладюрі. У середині 70-ч рогов з'явилась Ікня 3-томна праця 'Займатися Історією" в якій містився новий погляд на Історичний метод. Нищівній критиці було Піддано синтезуючі тенденції у Історіографи, котрі, на думку авторів, запроваджували дослідників у світ спекулятивних Ідей, Переплетеная соціального, Ідеологічного, психотончиого у історії не дас підстав тлумачити минуле у межах структури або надструктури, Історія розпадається на багатоманітні Історії — економічні, демографічні, релігійні. Інтелектуальні тощо, кожна з яких претендує на "тотальність" історія повинна вивчати усе -— історію дощу, доброї погоди, свят, міфів, сексуальності, народження 1 т.д. Але. що найголовніше, кожна Історія повинна писатися "професійно", з використанням суворих наукових, методів.

Особлива роль відводилася методам квантфікашІ (математичним). Комп'ютерна технологія обробки Історичних матеріалів ("серійна Історія¹) •захопила французьких та Інших європейських й американських Істориків. Е.Ле Руа Ладюрі захоплено писав: "Квантитативна революція в нашій країні повністю перетворила професію Історика, а у майбутньому він або буде програмістом, або не буде Істориком" Приклади такого дослідження дали численні французькі Історики. Так. професор Сорбонни 1 керівник Центру квантитативної Історії університету м.Кан і І Шоню опублікував 12-томне дослідження "Севілья І Атлантика", в якому піддав математичному аналіз;' портові бухгалтерські книги Севільї ХУІ-ХУП ст. І подав детальну картину торговельних операцій. Проте, Ф.Бродель, оцінивши титаючну працю дослідника, закинув авторові відсутність концептуалізащі, людського виміру Історії. У своє виправдання щодо писання 'Історії без людей" прихильники "серійної Історії" наводили аргументи "очищення" Історії від Ідеології І політики, практикування "чистої науки'.

Розділ 7. Теоретична історія другоГ половини XX ст.

Дух "онаучнення" Історії у 60-х роках охопив чимало європейських та американських Істориків. Відомий американський дослідник Д.К.Норт у 1966р. проголошував: "Якщо Історія є чимось більшим, ніж суб'єктивним впорядкуванням фактів минулого, що змінюється разом з кожним поколінням, то мусимо застосовувати до Історичного дослідження теорії інших суспільних наук, наукові методи, яи тестують вироблені гіпотези" [1%0. VII]. У цьому судженні полягала квінтесенція "нової наукової історії" І окреслення її методологічної парадигми.

Абстрагуючись від особливостей конкретних напрямків "нової наукової Історії", яких ми ще коротко торкнемось нижче, звернемо увагу на спільні риси їхньої методології'. До таких слід віднести: (1) переважну увагу до вивчення колективів і повторюваних соціальних явищ, залишаючи в основі думку, що реальність є результатом соціального ! культурного розвитку: (2) використання 1 обробку масових джерел з метою витягнення з них "прихованої" інформації, яка виявляється у процесах; (3) обов'язкову побудову моделей досліджуваних явищ та їхню перевірку фактичним матеріалом; (4) запозичення теорій суміжних суспільних І гуманітарних наук для інтерпретації Історичних явищ відповідного характеру (соціальних, економічних тощо); (5) відмову від побудови заі альноісторичних теорій І гіпотез, котрі провадять до спекулятивних висновків [159, 3-7; 181, 106-108].

Перегляд історичних підходів, поєднаний з критикою неокантіантських поглядів, охопив чимало європейських Істориків. У Англії набула розголосу праця Е.Х.Карра "Що такс історія?" (1961), яка викликала тривалі дискусії. У ній автор намагався довести соціальну зумовленість історичного пізнання та його зв'язок Із сучасністю. Кожний дослідник заново конструює минуле відповідно до фактів, але це конструювання наближує до Істини, якщо Інтерпретація сшірається на "вірну" теорію. Історія, в сутності, є "нескінченним діалогом Історика з фактами, сучасного з минулим". /Разом з тим, сам історичний процес є об'єктивним і причинне зумовленим, потребує єдиної об'єднуючої ідеї, якою може бути переконання у прогресі людства. Прогрес виявляється у безлічі можливостей нагромаджувати і використовувати матеріальні ] духовні цінності людьми, вдосконалювати свої соціальні відносини, життя. Історія демонструє неухильне збагачення людського розуму. Завдання Історика — писати історію з позицій універсалізму, не втрачаючи загальнолюдської перспективи.

Оптимістичні думки Карра знайшли багатьох прихильників. Д.Пламб акцептував увагу на гуманістичному змісті історії, підкреслював необхідність її дещеологізації ("Історія і теорія", 1971. "Смерть минулого". 1969). С.Поллард сповідував подібні ідеї, спираючися на теоретичне осмислення досліджень з "нової економічної Історії" ("Ідея прогресу. Історія і суспільство", 3 968). Помітну роль у захисті "наукового" характеру історії відіграли теоретичні нраш відомого англійського Історика Д.Барраклоу, який активно включився в дискусію з традиціоналістами. У 1978 р. він підготував для ЮНЕСКО фундаментальну працю "Головні тенденції в історії", в якій контстатував переважний Інтерес фахових істориків до "нової історії", яка прагне усунути з минулого суб'єктивізм. "Доки Історія не звільниться від міфології, як це зробила

ґ