Леонід Злшкільмяк. Методологія історії

Надаючи великого значення науці та освіті у житті і еволюції суспільства, Габермас багато уваги приділяє методолога наукового ппнання. За методами дослідження він поділяє науки на емтрично-аналітпчні (природничо-технічні) І гсрменевтичш (суспільні): останні мають справу з специфічним об'єктом і предметом вивчення (свідома і чуттєва людина) й необхідністю "розуміння" (розшифрування) "слідів" людських діянь, за якими стоять свідомі наміри й підсвідомі порухи. Але. оскільки наука їа Габермасом Є їнстр;^гментом самозбереження (і саморегуляції') суспільства, вкрай необхідно, шиби вона була поза впливами ідеологій, котрі спотворюють Інтерсуб'ективні комунікативні потреби індивідів ! закривають шлях до діалогу, перетворюючи комуш'катданість на монолог.

Неомарксиетсью Інтерпретації філософії Історії мають нині чимало ввідмінностей І особливостей. Але їхньою спільною рисою є підвищена увага до свідомісію-пспхологічної 1 культурної сфери людських дій. шо властива для всісї рефлективної думки Заходу (нав'язує до Дільтея 1 нсокаппаишв). Вона забарвлює творчість французьких пеомаркепстш Л.Глііьдмана, А.Лефевра та ін, Не становлять виключення й американські неомарксисти (А.В.Гоулднер. І.Л.Горовіц, Н.Бернбаум. Л.Лененталь. Р.ФридсрІкс), серед яких заслуговує на виокремлення Чар.тз Райт Мігше (1916-1962), який залишив своєрідний науковий ;аповіту книзі "Соціологічнауява" (1970).

Американський дослідник у тдході до суспільної еволюції намагався поєднати соціологізм 1 системність з Ііідивідуальністю 1 культурою. Для цього він запровадив поняття "соціологічної уяви", покликане творити "соціологічну культуру соїцуму. Він посилався на недостатність термінологій лібералізму чи марксизму, ш.о виникли башто років тому 1 не дозволяють зрозуміти сучасні процеси. Сучасність характеризується поступовим переходом від епохи Нового Часу (модернізму) до "Четвертої епохи" (постмодернізму), в ході якого все відчутніше стають спірними такі кардинальні для модерну поняття як Свобода й Розум. Досвід показує, шо зростання Свободи не провадить до збільшення ролі І посилення Розуму. Розум поширюється й без людини (роботи) І з часом взагалі буде відчужений від людини (!)

Щоб запобігти ним тенденціям, потрібна "соціологічна уява", метою якої є збереження Свободи і Розуму — основних загальнолюдських цішюегей. "Соціологічна культура", ню виникає на підставі "соціологічної уяви", повинна синтезувати науковість 1 гуманізм. Таким чином. МІЛЛС, як 1 переважна більшість неомаркепстів, залишається у силовому полі раціоналізму і раціоналістичних побудов.

2.2.Шкода "Аннали" — 2: "глобальна історія"

Після смерті Л.Февра у 1956 р. естафета "аннатстів" перейшла до т.зв. "другого покоління" Школи, творчість якого найповніше представлена у

працях визнаного її глави Фернана Бродс.ля. Він спочатку очолив УІ-ту секцію 1 Ірактичної Школи Вищих Досліджень у Парижі (після Февра), а потім став па чолі створеної 1963 р. з допомогою уряду 1 Фонду Форда науково-дослідної установи — Палацу Наук про Людину. Бролель продовжив постульовану

Розділ 7. Теоретична історія другоГ половини XX от.

засновниками Школи Ідею створення інтегральної Історії Людини, і з цією метою дав приклад конструювання такої концепції Історії, яка увійшла у літературу під назвою "глобальної" (Іноді - - "тотальної") історії. Вона вважається одним з видатних досягнень сучасної історіографії, заснованої на баченні загальної картини світу.

1948 р. вийшла друком докторська дисертація Ьроделя "Середземне море 1 світ Середземномор'я у епоху Фшша Н", над якою автор працював 15 років. Поряд з конкретним аналізом у книзі знайшли висвітлення Й теоретичні питання. При побудові загального підходу до історії І суспільства Вродель спирався на досягнення багатьох сучасних наук, але. в першу чергу, соціології, антропології, географії, психології. Французькому вченому властиве холістичне розуміння суспшьію-історичцого розвитку. На відміну від соціологів, цю цілісність він бачить не у соціальній спільності, а у людині. Людина і центром 1 змістом всього Історичного ! Соціального розвитку. Вона є творцем і продуктом дійсності, в якій живе. Остання ітрєдствляє собою соціальну систему, в межах якої складаються економічні, політичні, культурні, релігійні та Інші стосунки між людьми, що характеризуються різними рівнями (регіональними, державними, етнічними, груповими тощо). Така система Е "глобальною", тобто ЇЇ слід розглядати лише комплексно, оскільки людина ( "невільником" природно-соціального оточення — клімату, природи, устрою, традицій, культури І обмежена у своїй діяльності обставинами спою життя, "глобальною" системою.

Розвиток І зміни цієї "глобальної" системи, яку Бродель називає "цивілізацією", відбуваються повільно І автодпиамічно, але не телеологічної Система змінюється внаслідок матеріально-духовної діяльності людей, якії здійснюється на свідомих засадах "можливого-неможлнвого". шо детерміновані етапом даної "глобальної" системи. Стан системи визначається різними (а не одним чи двома) чинниками, серед яких географічні, біологічні, економічні, технологічні, ментальні.

З метою виявлення динаміки Історичного розвитку Бродель створив спеціальну теорію "історичного часу". Вирізняв "час великої тривалості", в якому розгортається Історія цивілізацій, стосунки людей з природним середовищем — зміни тут малопомітні 1 тривалі. "Час середньої тривалості" властивий для економічних циклів, а "час короткої тривалості" — політичних подій. Змінність суспільної системи піддається описові з допомогою відповідних закономірностей — соціологічних, політологічних та Інших, які мають ймовірнісний, статистичний характер (і тому до них можна застосовувати математичні методи). При цьому Вродель робив наголос на специфіці Історичної науки в цілому і "глобальної історії" зокрема. "Глобальність¹¹ передбачає відновлення минулої дійсності, в якій перебувала людина, у всій її можливій повноті, річноилановості 1 багатоманітності. Координати цієї дійсності задані часом 1 простором, в якому жили І діяли люди.

"Глобальне суспільство" у Броделя І с "цившічацІєто". вінцем його історичної теорії. Цивілізація є слоїстою, багатоступеневою, ешелонованою вглиб структурою, яка є, водночас, опорою і перешкодою історичного руху. Найбільш тривкі елементи структури цивілізації — культурні (мова, релігія.