Леонід Здшкільиак. Методологія історії

Сенс І мета історії полягають у гуманізації людини, прагненні до свободи і "відкритті буття у людині". У цьому заключена єдність Історії людства, яке прагне до неї так само, як окрема людина до свободи. Межею Історії у її розвитку є єдність і короткотриватсть життя окремої людини, котра може ДОСЯГТИ свободи тільки подолавши раціональний світ І... Історію. Історій існує .пише тому,- підкреслює Ясперс- Ідо "людина скінченна, незавершена І не може бути завершеною, вона повинна у своєму перетворенні в часі пізнати вічне. І вона може пізнати його тільки на цьому шляху [до свободи-Л.З.]. Незавершеність людини та її Історичність одне й те ж" [155, 2, 135-136].

Людина, як Історична істота, завжди знаходиться у взаємозв'язку, "комунікації" з Іншими людьми, котрі так само прагнуть Істини І свободи. Чим швидше "комунікація" зближує людей у пошуках шляху до свободи, чим краще вони усвідомлюють спрямованість своєї екзистенції до абсолюту. І це дозволяє їм звільнитися від раціонального "монокаузального мислення" в Історії, ■звернути його в бік ірраціонального, тобто свободи. "...Бути людиною, значить бути вільним, стати справжньою людиною — це зміст Історії" [155, 2, 72].

Розвиток Історії Ясперс бачив у вигляді потоку культурно-історичних традицій, скріпленого філософською вірою у її сенс. Усю Історію вчений поділив на чотири великих періоди; "передісторії", епохи великих культур давнини, "вісьового часу" І ери науково-технічного розвитку. "Передісторія" охоїілюиала час до народження великих культур давнини І характеризувалася оформленням біологічних констант людського існування та відсутністю Історичної традиції. Історія почалася десь від IV тис. до н.є.. коли склалися великі культури її Месопотамії. Єгипті, Китаї та Індії, і була пов'язана з появою історичної свідомості, яка виникла внаслідок комунікації поколінь. Наступний період — ппйважливіший у схемі Яеперса — цс "вісьовий час" (800-200 рр. до н.е.), коли стався майже одночасний духовний переворот у всіх розвинених культурах. Людина усвідомила своє буття в цілому, саму себе та свої межі І зрозуміла свою безпорадність перед світом. З цього народилася "філософська віра", яка принесла поняття абсолюту І всі Інші ключові категорії сучасності. Подальша історія виводилась Ясперсом з "філософської віри", яка означала нерозривній і діалектичний зв'язок віри та науки, спрямований до одної мети — пізнання І усвідомлення свободи.

Хоча схема Ясперса явно мала слабкі місця, але вона привертала увагу дослідників до проблематики становлення світоглядно-культурних орієнтирів передусім європейської цивілізації й тому зустріла підтримку фахових Істориків і філософії*. Ясперсу вдалося більшого мірою відбити єдність Історії людства при збереженні унікальності кожної особистості. Не дивлячися на те, що вш вважав реалізацію свободи недосяжною у дійсному світі, але у майбутньому бачив єдність гуманізму, науки і віри, які назавжди усунуть з людських відносин конфлікти і війни.

Екзистеншалістська нитка від Хайдеггера і Ясперса тягнеться до французького філософа й письменника Жана-Поля Сартра (1905-1980), який у дусі французької традиції свої філософсько-історичні роздуми викладає у формі безпосередньої бесіди та образник роздумів про життя людини та історію суспільства. Його погляди на Історію склалися під впливом Гуссерля І

Розділ 6. Історкчнл думкл першої половини XX ст.

Хайдеггера; найповніше він виклав їх у праці "Буття 1 Ніщо" (1943), яка стала біблією екзистенціалізму.

Для Сартра Історія — це сфера прояву беззахисної людської сутності, яка виявляється у неперервному хаосі подій І напруженій боротьбі пристрастей. Людина, будучи від початків вільною, обмежена у своїх діях матеріальними І соціальними світами, котрі збіднюють і, в инпі юшив, пригнічують її. Суб'єкт у Сартра так само, як і кожне явище має свій "стрижень", на який "нанизуються" шар за шаром психічні стани. У результаті цього свідомість перетворюється у світ переживань, в якому людина живе І який вона екстраполює на оточення. "Буття свідомості є свідомістю буїтя",- підсумовує філософ [68, 24). Свідомість виступає ніби екраном-проявником картини світу, зберігаючи і посилюючи свою автономність.

Після ІІ-І світової війни Сартр намагався зблизити екзистенціалізм І марксизм- роблячи реверанси в бік останнього й віддаючи йому першість у встановленні відчуження людини у суспільстві. 1960 р. у праці "Критика діалектичного розуму" Сартр розвинув ивої погляди на історію, об'єднавши діалектику 1 феноменологію, як методи пізнання минулого. На його думку, світова історія представляє собою єдиний процес "тотадізації" свідомості, в основі якого лежить антагонізм між потребами людини І способами її задоволення. "Матеріальність" складає загрозу справжньому існуванню людини, вона виникає внаслідок відчуження людини, перетворюється у грубу недуховну силу, від якої людина намагається втекти. Порятунок заключений . "Історичному" — антиподі "матеріального". Ця втеча від "матеріального" І с творенням Історії.

Саргр відмовляється від "Історичної людини" І повертається до людини "взагалі". Це дозволяє будувати Історичні конструкції, котрі набувають метафізичною характеру. Схема суспільного руху у Сартра виглядає так: спочатку купка людей, які відчувають загрозу незадоволення своїх потреб, висловлюють невдоволення; дат вони створюють "серію" незадоволених, котрі незабаром утворюють організовану групу; груш починає діяти, не зупиняючись перед насильством, терор згуртовує її І вона перетворюється у рух, а згодом у "соціальний інститут"; держава бере на себе роль керівника різними "соціальними Інститутами" І далі все повторюється по колу. Усі соціальні рухи Є "вічним подвійним рухом перегрупування І скам'яніння", виникнення нових груп, які спочатку діють, а потім "кам'яніють", досягнувши усунення небезпеки незадоволення своїх потреб. Таким чином, соціальне життя -- це груба "матеріальність" І вІдпадїш-ш суб'єкта від справжнього житія — духовності 1 культури.

Сартр пропонує особливий спосіб пізнання — спробу реконструкції вихідного "екзистенціального проекте", який слід шукати у меті життєвої діяльності особи або групи. Він подав зразок такого дослідження у чотиритомнику про французького письменника Г.Фпобера. Пізнати минуле можна через "комунікацію" (спілкування) і "розуміння", які складають обов'язкові елементи життя кожної людини.

Історіософія екзистенціалізму знайшла відбиття у працях Інших французьких мислителів, зокрема Альбера Камю (1913-1960), автора "філософії

Ш.Щ.Щ.Л...І...