3.5.Аналітична філософія історії (неопозитивізм)

На розвиток теоретичної історії у першій половині XX ст. поважний вплив вчинило виникнення нового напрямку досліджень — філософи науки або аналітичної філософії, яка спробувала узагальнити способи отримання наукових знань, передусім, у природничих науках. Цей напрям виник завдяки зусиллям представників позитивістських філософських шкіл у Австрії. Німеччині, Великобританії та інших країнах. Вони поставили проблему реконструкції процесу одержання знань в науці, їхні зусилля були спрямовані в першу чергу на аналіз логічних і лінгвістичних підстав наукової творчості. Висяідом досліджень була поява неопозитивізму або логічного позитивізму, який продовжував сцісптичні . принципи науки, відкидав метафізичні онтологічні проблеми, як спекулятивні. У формуванні аналітичної філософії поважну роль відіграли англійські «мені І філософи Д.Мур, Б.Рассел. Л.ВІтгенштенн. К.Поппер, К.Г.Гемпель та ш.

У трактовці неопозитивізму наука представляє собою систему висловлювань, яка утворює два відмінних рівні: (1) базисні висловлювання, які фіксують чуттєве сприйняття, (2) теоретичні судження, яи формуються раціонально і відбивають Ідеальні риси явищ, котрі не дано у чуггсвому досвіді. Теоретичні знання — це модельні, гіпотетичні знання, результат прийняття або неприйняття їх вченими, іншими словами, конвенціональні знання. Підставою для їх оцінки може бути тільки логіка, яка дозволяє порівнювати теоретичні моделі з емпіричними даними (на базі спільності понятійно-категоріального судження) і робити заключення про достатність або недостатність даної моделі для опису емпіричного матеріал)'. Слабкістю неопозитивізму, яку незабаром зауважили, був необгрунтований розрив між емпіричним І теоретичним рівнями тзнання, Проте, в цілому лопчпо-лшгвістичний аналіз наукового пізнання спричинив більш докладне вивчення проблем логіки І мови науки.

Основи аналітичної філософії історії були закладеш у книзі Моріса Мандельбаума "Проблема Історичного знання" (1938). Цей автор розвивав думку, що Історіографія займається описом емпіричних фактів, а зв'язок між ними допомагають встановлювати конкретні науки — соціологія, економіка тощо. Історичний процес не дає підстави для виведення єдиної теорії Історичного розвитку, оскільки історичне знання завжди формується як

Леонід ЗлшкІльняк. Методологія історії

Розділ 6. Історична думка першої половини XX ст.

свідомісного, психологічного І тому не піддається повному поясненню з допомогою закону. Гемпель навіть запровадив замість поняття "закон" інше — "пояснювальний іарис".

Пропозиції Гемлеля повертали історію до числа наук, проте наук "другого гатунку". Історичні пояснення "через закон" не давали адекватного І повного пояснення фактичного матеріалу, а виявляли можливі (ймовірнісні) його Інтерпретації, котрі завжди залишали можливість Іншого тлумачення.

Сцієнтичні традиції у аналітичній філософії Історії продовжили й розвинули Інші англо-америкапськІ дослідники. Так, ГТ.Гардшер ("Природа історичного пояснення", 1952) підкреслив нечіткість пояснення через закон в історії 1 неможливість віднесення історії до числа традиційних наук. В.Волш у праці "Вступ до філософії Історії" (1951) замість "теорії охоплюючого закону" Гемпеля запропонував "теорію коллІГації" — підбору Історичних; фактів під спільні теоретичні судження, ям дозволяють задовільно їх пояснити. Подібну логічну конструкцію висунув В.Дрей ("Закони І пояснення в історії", 1957), який замість пояснення через закон запропонував "модель раціонального пояснення", згідно якого ■завданням Історика є встановити причиїшо-наслідкову послідовність подій, в якій розкриється їхній зміст.

Дискусія з проблеми історичного пояснення привернула увагу вчених багатьох країн. У ній висловлювалися різноманітні, часом протилежні думки, було знайдено більше число історичних пояснень, зроблено цікаві спостереження шодо Інших розумових операцій історика у процесі отримання історичних знань. Поступово погляди аналітиків перемістилися з пояснення на Історичний опис — паррашю. Виникли нові методологічні проблеми, які розв'язувалися вже на Іншому теоретичному рівні, започаткувавшії ноні методологічні напрямки.

Аналітична філософія Історії відволіїсла увагу теоретиків від Інших методологічних проблем Історичного пізнання І тому зустріла "тихий" опір фахових дослідників минулого, котрі переважно продовжували опрацьовувати традиційну тематику, спираючися на позитивістські теоретичні засади. Значно більший вплив на Історіографію мали методологічні праці Школи "Анналів", марксистів.