ЛеоНід Здшкільняк. ДУєтодологія Історії

Тойнбі відверто оголосив, що історик не може обмежуватися описом подій, а повинен шукати відповідь на питання про сенс історії. її мету І завдання. Стоячи на релігійних позиціях, вчений проводить ідею про те, що історія є справою Творця І здійснюється через людей І людство в цілому. Але люди у своїй діяльності можуть наближатися до задуму Творця І тоді Іхт діла лають позитивні результати. У противному випадку нони (діла) приречеш на невдачу, оскільки не відповідають волі провидіння.

Осмислюючи розвиток держав ["народів, Тойнбі не бачить можливості пояснити історію з їх допомогою. Для цього потрібне віднайдення більш загальних сил. котрі визначають розвиток суспільств. Такі сили він знаходить у єдності людських діянь — матеріальних, політичних, культурних. — які можна окреслити одним словом "культура". Відповідно до культури Тойнбі поділяє усі сучасні І минулі суспільства на цивілізації, яких нараховує 21-ну. Цивілізація починається там, де з'являються творчі особистості, які не оглядаються на предків і звичаї, а прокладають шлях у майбутнє. Таким чином, початки цивілізації сягають того часу, коли більшість членів суспільства наслідують ("мімезис") тих активних осіб, котрі закликають людей перейти від стану спокою ("Інь") до стану активності ("Янь").

Далі Тойнбі пропонує розглядати Історичний розвиток через ідею " В шслик-І-Відгук" або подолання людиною "викликів", які перед нею ставить Творець. .Якщо суспільство 1 його творчі сили здатні дати "задовільну" відповідь на "виклик", то цивілізація розпивається, якщо ні, то гине. "Виклики" вченим поділяє на три типи: (1) зовнішні удари (війни, агресії), (2) зовнішній тиск (економічна, політична і культурна експансія сусідніх цивілізацій), (3) внутрішнє гноблення (становість, соціальне панування, національне п-юблення тошо). Долаючи "виклики", людство тзнає світ і волю Творім. Істина з'являється у постійному "діалозі" людини з Логосом [135, 1, 110-146].

Тойнбі формує поняття "вічної людини" або особистості, наділеної свідомістю, здатністю робити вибір цілей діяльності, розрізняти добро і зло. осягати духовність у вигляді релігійної віри. Ці властивості дозволяють людині знаходити задовільні відповіді на "виклики" і все повніше розуміти сенс божественого закону, який полягає у моральному вдосконаленні, риси якого Тойнбі черпає у християнстві.

Рушійною силою Історії англійський мислитель вважав "життєвий порив". Носієм його є творча еліта, що протистоїть пасивній меншості. Власне еліта змушена давати відповіла на постійні "виклики", щоб не допустити застою і розкладу. Занепад цивілізації теж пов'язаний з елітою, з її самозаспокоєнням і втратою нею сили. Таке може статися, коли творчі елементи суспільства підпадають під "чари" продуктів власної діяльності і творча активність змінюється сліпим копіюванням минулого, вже досягнених результатів. У результаті, цивілізація наближується до своєї дезінтеграції, яка може затягнутися на тривалий час. Але здобутки цивілізації не зникають, а органічно входять у нові або Інші цивілізації.

Вчений мав труднощі з "розстановкою" цивілізацій у часі І просторі, а також підпорядкуванні їх універсальній ідеї. І все ж сама його концепція

Розділ б. Історична думки першої половини XX ст.

вимагала єдності та універсальності людської еволюції, яка представлялася прогресивною І гуманістичною.

У сучасних умовах, підсумовує дослідник, людство та його творчі представники спроможні не допустити чергового розпаду цивілізації — західної цивілізації, — дати гідні відповіді на усі "виклики", усвідомити себе частиною людського універсуму з усімз моральними наслідками, які з цього випливають. Кризу цієї цивілізації він відносить до початку нового часу, коли було втрачено християнський фундамент. Це призвело до появи різних постхристиянських Ідеологій (націоналізму, індивідуалізму, комунізму), які віддалили Захід від релігійного начала. Тим не менше, саме Із західною цивілізацією Тойпбі пов'язував надії на порятунок та Інтеіршію усіх діючих нині семи цивілізацій. Він передбачав утворення "світової федеративної держави", яка не повинна нівелювати культурні відмінності, а покликана об'єднати на засадах релігійної духовності. (Вчений навіть окреслював риси цієї "всесвітньої релігії", котра повинна бути різновидом пантеїзму і служити злиттю людини з природою).