3.3.Історія цивілізацій. А.Д.Тойнбі

Сумніви у єдності Історичного розвитку людства, які знайшли відображення у багатьох філософських концепціях кінця XIX — початку XX ст., викликали спроби інших мислителів віднайти стрижень філософської історії у побудові історичної теорії локальних цивілізацій. ЇДІ спроби спиралися на ідеї Шопенгауера, Нщше, Дільтся, неокаппаншв. Найвищого розвитку вони досягли у філософії історії А.Д.ТойнбІ. Але його концепції' передували Історичні системи М.Я.Данилсвського, О.Шпенглера, П.Сорокша, на яких варто коротко зупинитися.

Російський біолог, соціолог І філософ Микола Якович Данилсвський (1822-1885) ще 1869 р. у книзі "Росія і Європа" запропонував замість традиційного поділу всесвітньої історії за хронологічними періодами схему, засновану на зміні культурно-і сторичних типів. Згідно неї кожний такий тип подібно до живого організму проходить свій цикл розвитку — дитинство, юність, зрілість, старість і смерть. Такі цикли переживають локальні цивілізації, яких вчений нараховує десять (єгипетська, китайська, давньосемітська, індійська, Іранська, єврейська, грецька, римська, новосемітська, гернано-романська). Новий культурно-і сторичний тіш —.слов'янський світ на чолі з монархічною Росією та ії православно-общинними ідеологічними цінностями —■ народжується у XIX ст. і покликаний дати людству стимули та зразки для дальшого розвитку.

Розділ 6. Історична думкд першої" полонини XX ст.

Німецький філософ Освальд Шпенглер (1880-1936) розвинув аналогічну Історичну схему. Його двотомна праця, що стала відомою в Єврот за назвою першого тому "Присмерк Європи" (1918), отримала значний розголос, її песимістичні Ідеї стосовно дот європейської цивілізації шокували освічену публіку. Схему всесвітньої Історії мислитель побудував як Історію локальних цивілізацій, під якими розумів замкнені, самодостатні "великі культури", як окремі світи, шо Існують і розвиваються незалежно один від одного, Основою таких світів є трансцендентні "прафеномеїш" {"д>ша"), ям складають життєву силу цивілізацій, вичерпання яких провадить до їх загибелі. Цивілізації проходять стадії народження, розквіту, занепаду і загибелі або "закостеніння" (Китай).

На відмиту від Дайшіевського. Шпенглер виокремив вісім розвинених цивілізацій (єгипетська, Індійська, вавілонська, китайська, греко-римська. візантійсько-арабсі.ка_: західно-європейська і майя). Погляд ученого зосереджений па Європі, цивілізації якої грунтуються на "першооснові" елітарних версти ■— шляхті І духовснсіві. Останні уособлюють відповідно жіноче І чоловіче начала (при цьому жіноче начало — шляхта визначається, як вічний носій долі культури, в той час як духовенство виступає в ролі просвітника І супутника шляхти). Загибель цих верств, втрата "дуїш" культури, на думку мислителя, провіщала занепад європейської цивілізації.

Подібну концепцію розвинув і відомий на Заході американський соціолог і філософ російського походження Питирим Сорокш (1889-1968). Його праці 30-40-х роюв ("Соціальна І культурна динаміка", 4 гоми, 1937-1941. "Значення нашої кризи", 195 і) також були присвячені аналізові кризи традиційних культурних цінностей. Щоб зрозуміти корені ша кризи, Сорокш прослідковує Історичний культурний розвиток народів. Він відмовляється від "біологічного" підходу до Історії розвитку локальних цивілізацій, згідно з яким вони приречені на еволюцію від народження до загибелі. Навпаки, зазначає дослідник, усі цивілізації проходять у своєму культурному розвиткові цикли, які мають тенденцію до повторення. Культурний цикл характеризується послідовною зміною трьох типових фаз: Іденшональною, коли справжнього реальністю вважається Бог, ідеалістичною — поєднання релігійного 1 світського, чуттєвої —- світської та утилітарної, заснованої на уявленні про чуттєвий зміст реальності [109. 127]. Чуттєві цінності та їх задоволення на останній фазі стають об'єктом постійних прагнень 1 боротьби, включаючи війни і революції. Але це не означає загибелі цивілізації, лише зміну нею способу життя.

Обмеженість сорокшської схеми полягала у штучному перенесенні культурних ознак європейської цивілізації на усі інші. Тому його міркування стосовно Інших цивілізацій виглядали непереконливо.

Найбільшої стрункості цивігзашйна філософія історії досягла у творчості талановитого англійського Історика Арнольда Джозефа Тойнбі (1889-1975). Його фундаментальна 12-томна праця "Дослідження Історії"' (1934-1961) узагальнила великий досвід власних історичних досліджень античності І середньовіччя, увібрала різнопланову ерудицію автора, стала класичним зразком створення нової метафізичної філософії Історії.