Леонід Зашкільняк. Методологія Історії

З цього випливав оригінальний висновок Кроче: вся дійсність є Історією і всяке знання є Історичним знанням. Абсолютний Історизм Кроче підносив Історію на таку висоту, з якої навіть філософія представлялась невеличкою складовою частиною історії, оскільки ц завдання зводилося лише до осмислення понять і суджень, котрі Існують тільки як Історичні [71, 268-269].

Поставивши Історію у центр людського пізнання, італійський вчений відокремив її від мистецтва 1 природничих наук, зробивши реальною "філософією істори" або "історичною філософією". Такий підхід постулював "осучасневдя Історії". Адже Історія не міститься в книжках І документах, вона живе лише як теперішній інтерес і нинішне заняття, й кожний історик, вивчаючи минуле за документами, завжди змушений реконструювати його, а значить й переживати ті стани духу, котрі він досліджує. Чим глибшим буде це знання і переживання, тим більшою мірою Історик наблизиться до його розуміння. Але завжди це розуміння буде Індивідуальним.

Кроче запровадив розрізнення Історичного знання, поділивши його на дві частини: хронік).' п історію, Хроніка с укладанням Історичних, свідчень, які залишаються непізнаними, доки ми не заглибилися у намаганні їхнього зрозуміння. Хроніку він називає "мертвою Історією", яка втратила зв'язок з теперішнім. Справжньою Історією є знання, що спирається на проведене дослідження, тобто вживання і переживання дослідником минулого через універсальні Історичні категорії. Історик, як "творець" історії, шукає зміст минулого через призму теперішнього І. майбутнього. У цьому полягав антидогматичний зміст поглядів Італійського вченого, який намагався спростувати спекулятивні схеми Історичного розвитку, стверджуючи незавершеність людських діянь, котрі кожний раз висвітлюють новий зміст історії. Щоправда, йому важко було відкинути звинувачення у релятивізмі, протиставленні абсолютного 1 відносного, теперішнього і минулого.

Кроче гостро поставив питання про те, що дослідження історії завжди передбачає одночасне надання сенсу як окремій події, так І цілісності. Осмислення історії завжди є своєрідною мандрівкою від полюсу унікального І неповторного до картини її єдності, яка зовсім не заперечує існування багатоманітності.

3.2.Ідся Історії р.ДКоллшгвуда

Робін Джордж Коллшгвуд (1889-1943) був одним з небагатьох англійських істориків, який птдно займався розробкою теоретичних питань історії, будучи добре обізнаним у філософії, релігієзнавстві, естетиці. За життя вчений був більше знаний як Історик І археолог¹, професор Оксфорда, автор численних праць з історії Британії часів римського панування. Від середини 20-х роюв він все частіше звертався до теоретичних проблем Історії, підкреслюючи, шо працею цілого його життя було "здійснити таке собі гарртосИетеш [зближення - Л.З.] між філософією та історією" [71, 29]. Таке зближення уявлялося йому, передусім, як філософське осмислення Історичного пізнання.

У 1924 р. побачила світ праця англійського вченого "Дзеркало духу" ("Зресиїшп Мепив"), яка знаменувала поворот до філософії Історії. У ній він

Розділ 6. Історична думкд першої*" половини XX ст.

провів розмежування послідовних форм свідомості — мистецтва, релігії, науки, історії та філософії. Шзнання, на його думку, відбувається через ш "форми досвіду", кожна з яких має й свій власний розвиток, зокрема, Історія еволюціонує від мистецтва до науки, досягаючи апогею у XIX ст. Але безмежність фактів, з якими має справу наука історії, призводить до скептицизму, який можна подолати тільки з допомогою філософії.

Після нього Коллінгвуд продовжив аналіз "історії зсередини", тобто з точки зору пізнання минулого. 1930 р. було надруковано його працю "Філософія історії¹¹, яка стала підготовчим нарисом задуму великої роботи "Засади історії", до написання якої він приступив 1939 р., передбачаючи утвердити Ідею Історії як самостійної науки, а навіть більше — філософії історії людської свободи. Реалізувати свій задум вчений не встиг. Проте, підготовлені ним матеріали І роздуми побачили світ 1946 р. у пращ "Ідея Історії", опублікованій посмертно. Книга хоча й залишилася незавершеною, але привернула увагу багатьох Істориків І філософів.

Більш)' частину книги Коллшгвуд присвятив аналізові основних етапів розвитку "Ідеї Історії", ггрослідковуючи її від античності до початку XX ст. Наголошуючи на свшомісиому характері історичного сприйняття (минуле може бути відновлене .тише в уяві), вчений, однак, не зводить Історичну думку до мистецтва. Історична уява, підкреслює вчений, прагне бути істиною і. як така, піддасться логічним операщям. Це й створює у Історії особливе поєднання мистецтва, науки І філософії, яке реалізується у особливій формі самосвідомості — Історичній. Звідси випливає, що Історична свідомість є особливою властивістю свідомості взагалі.

Коллшгвуд не займається вивченічям історичного процесу язе іакого, а дивиться на нього через мислення людини, Історика. Звідси й сам процес реальності є свідомісним процесом, який Існує лише постільки, пооольки с присутнім у свідомості людей. Філософія вивчає думку, то й найбільше надається до поєднання з історичною свідомістю. Таке поєднання здатне розкрити змісг і сенс історії, який немає, якогось спекулятивного характеру, а полягає у самопізнанні суб'єкта Історії — людини. Наявність постійної Історичної самосвідомості забезпечує єдиний погляд на мшгуле І сучасний стан людини й світу, історія представляється універсальним носієм людського досвіту (пізнання І самопізнання), а завданням філософії Історії стає, передусім, віднайдення специфіки тих розумових актів, з допомогою яких розвиток соціального життя у часі набуває єдиного змістовного значення.

Зосередившися на історичному пізнана, англійський вчений запроваджує поділ минулих подай на зовнішню І внутрішню сторони. Перша — це рухи фізичних об'єктів (людей і предметів), друга — пов'язана зі евідоміепо, думкою, психологією. І Іричина Історичних подій, таким чином, лежить у сфері думки І завдання Історика вичерпується віднайденням І "програванням" думок. які викликали ту чи Іншу подію. За такого підходу "вся Історія є Історією думки" [71, 289]. Відзначаючи специфіку історичного пізнання, Коллінгвуд заключає, шо усі Історичні явища визначаються внутрішньою стороною, а Історик цікавиться лише нею, ствставляючи її з власними думками, власним баченням цих подій з висоти свого Історичного досвіду. Цей останній відповідає

Леонід ЗАШКГЛЬНЯК. Методологія Історії

історичній свідомості (духу) конкретної епохи. Вивчаючи минуле, історик, водночас, виявляє Історичну свідомість свого часу, дивиться на минуле з позицій нагромадженого історичного досвіду — вимірює "історію історією".

У зв'язку Із цим, історична свідомість, на думку КоллІнгвуда, не є постійним і завершеним комплексом, усі її складові постійно змінюються ЗІ зміною досвіду та епох, кожне нове покоління повинно знову "переписувати" історію, І цьому не видно кінця-краю. а кожен новий історик мусить ревізувати ті питання, які задавалися минулому Його попередниками. Усе цс даг вченому підстави констатувати наявність апріорної і самодостатньої історичної свідомості (духу), яка еаморозвивається як ідея Історії— одночасно зміст І підстава людського пізнання. Праця Історика здатна лише наблизитися до осмислення ідеї історії, але, внаслідок її розпитку і всеохоплення, Історик неспроможний осягнути її у всій повноті.

Коллінгвуд докладно розробив філософські аспекти Історичного пізнання, як відтворення минулих думок І переживань, підкреслив діалектику логічних операцій. Разом з тим, постулюючи свідоміший характер людської діяльності, англійський вчений залишив відкритим питання про джерела формування свідомості, відмовився від врахування взаємодії об'єктивного і суб'єктивного у суспільному розвиткові, зоставивши об'єктивну реальність у обрії природознавства. У цьому плані його погляди викликали критику з різних боків. Проте, заслугою вченого була докладна розробка проблем змінності історичної свідомості га ЇЇ виливу на історичне пізнання. Його міркування з цього приводу прислужилися розвиткові теорії Ісіорії.