Леонід Здшкільняк. Методолога історії

соціуму над Індивідуумом. Соціальне буття, соціальні процеси піддаються науковому вивченню, вони виявляються у суспільній свідомості І реалізуються у формі політичних, економічних, правових, релігійних та Інших соціальних дій. Для розуміння суспільства,- підкреслював учений,- слід досліджувати не Індивідуальні І неповторні явища, а масові соціальні процеси, в яких відбиваються та проявляються соціальні закономірності, Ці останні Дюркгейм представляв передусім, як закономірності колективної свідомості, але джерела її формування вмішував у реальних взаєминах .людей.

Виходячи з такого розуміння соціуму, французький соціолог робив висновок про можливість його наукового пізнання. Воно полягає в опосередкованому вивченні законів суспільної свідомості, яю проявляються у різних формах соціальної поведінки. Важливого значення вчений надавав науковому поясненню соціальних фактів, для якого він застосовував переважно два способи аналізу: причшшо-наслщковийі структури о-функд і опальний. Саме вони, на думку вченого, дозволяли уникнути описовості і отримати об'єктивні знання. Крім того, з'являлася можливість застосування статистики і математичних методів до аналізу масових соціальних процесів.

Соціологічна теорія Дюркгейма І його школи здобула високий науковий авторитет у світі, вплинула на теорію І практику суспільствознавчих та гуманітарних досліджень. У теоретичному плат вона запліднила чимало напрямків сучасної соціології. Разом з марксизмом соціологія Дюркгейма склала теоретичний фундамент сучасного соціологічного підходу до розуміння людини у світі. Для історіографії її значення було дуже помітним, оскільки вона спричинила народження нового способу бачення і дослідження Історичних явищ, що знаменував перехід від т.зв. традиційної (подіевої) історіографії до нової "мооерніапської", підставою якої оуло вивчення масових процесів. Цей перехід на Заході нерозривно пов'язаний з французькою історичною школою, яка отримала своєрідну назву "Школа "Анналів".

Перед характеристикою методолога Школи "Анналів" слід коротко зупинитися на ще одному важливому науковому напрямкові — "культурно-історичному синтезі", не без впливу якого виникла й теорія Історії "алналістів". Автором вказаного напрямку був ще один французький вчений — літературознавець І філософ Анрі Берр (1863-1954). Берр перебував під впливом Дюркгейма. проявляв Інтерес до людини та її Історії. Він був невдоволений етапом тогочасної історичної науки, вважаючи її надто подрібненою і фрагментарною, нездатною подати цілісну картин}' Історичної еволюції. Тому й поставив завдання створити теорію історичного синтезу, яка б дозволила всебічно дослідити історію людини І людства. З шєю метою 1900 р. він заснував "Часопис історичного синтезу", навколо якого почав гуртувати Істориків й представників Інших наук (філософів, економістів, соціологів психологів тощо). У 1924 р. Берр ініціював створення І очолив крупний міжнародний науковий проект — Міжнародний центр синтезу, який об'єднав відомих вчених і політичних діячів, котрі намагалися розробити комплексний погляд на складні суспільні проблеми сучасності з урахуванням їхнього історичного підґрунтя (видавав журнал "Часопис синтезу"). Центр, який поділявся на секшї, в тому числі й секцію Історичного синтезу, влаштовував наукові семінари, на які

Розділ 6. Історична думкд першої¹ половини XX ст.

з'їжджалися відомі вчені різних галузей знання з багатьох країн 1 обговорювали проблеми суспільства, життя, наук (наприклад, теми "поняття прогресу", "наука І закон", "натовп", "енергія" тощо). Метою обговорень було поєднання методів різних наук у дослідженні визначеної проблеми.

Результатом організаційної роботи Берра було видання великої 100-томної серії монографій тд загальною назвою "Еволюція людства. Колективний синтез" (до І954 р. вийшло 80 томів, написаних провідними вченими світу). Задум Керра полягав у тому, щоб Історія стала такою ж суворого' наукою, як математика або фізика. Для цього, па його думху. слід було Інтегрувати Історію з іншими науками, взяти на озброєння їхні методи. Як наука, Історія не повинна займатися дослідженням одиничних подій та явищ,-■.шначав вчений,- їй необхідно прагнути розробляти "загальне" і "спільне", яке властиве не окремим індивідам або Інституціям, а складним явищам і масовим процесам [132, 85-88]. Наукова історія можлива тільки у результаті синтезу ■ірадиційної Історії ! філософії Історії, поєднання джерелознавчого аналізу з філософською рефлексіпо (емпірії і теорії).

Погляди на історичну науку Берр виклав у багатьох працях, зокрема. "Майбутнє філософії. Нарис синтезу знань, заснованого на історії" (1897), "Синтез в Історії. Критичний і теоретичний досвід" (1911). "Традиційна Історіографія й Історичний синтез" (1935). У них він поставив завдання подолати традиційну описовість історіографії, надати їй наукового характеру. З цією метою Історія повинна зблизитися з іншими науками про суспільство — соціологією, географією, антропологією, біологією, психологією тощо. Серед Інших наук Берр виокремлював психологію, підкреслюючи, що вежа є синтезом свідомості і впливу на неї соціального середовища та біологічної еволюції організму. Через поведінку і соціальні Дії людей "проглядають" закони Історії, які проявляються у суспільному житті і дозволяють задовільно пояснювати минуле, з'ясовувати причини тих чи Інших масових явищ.

Берр розрізняв "соціальне" І "людське", вважав, що закони діють лише у першому, де виявляегься колективна свідомість, в той час як у "людському" панує свобода волі І вчинки конкретної особистості можна пояснювати лише з часткою ймовірності. Вчений дотримувався погляду, що індивідуальне не вичерпується соціальним, але чинить поважний вплив на вчинки окремої людини.

Реалізувати свої задуми щодо історії в повному обсязі Бсрру не вдалося. Його праш і колективні серії не створили цілісної картини історичного розвитку людства, не "відкрили" Історичних законів. Позитивно оцінюючи марксистський метод, вчений вважав його однобічним у зв'язку Із недооцінкою свідоміших чинників людської діяльності. Знайти інший інтегруючий чинник історичного процесу йому не судилося. Але заслуга Берра у створенні теоретичних підвалин для зародження "нової історичної науки" була безсумнівною. Його ідеї надихнули па продовження пошугав засновників Школи "Алалли" — Люсьєна Февра і Марка Блока.

Школа "Аннали" за визнанням багатьох сучасних теоретиків історії здійснила справжню революцію в Історіографії, розробивши одну з пайвпливошших методологічних парадигм сучасної Історіографії, апліти якої

7