Леонід Злшкільняк. Методологія Історії

державних об'єднань відповідно до місім І значення кожної нації у економічних стосунках.

Отто Бауер (1881-1938) найповніше серед австромарксиспв представив теорію розвитку націй ("Національне питання і соціал-демократія", 1907). За нею нація у своєму розвитку проходить ряд стадій: природної монолітності в період племінної демократії, "соціальне подрібненої" нації класового суспільства І Інтегрованої па засадах організації виробництва нації майбутнього соціалістичного суспільства.

Заслуга західних марксистів початку XX ст. полягала у тому, що нони побачили схематизм І невідповідність деяких положень маркеовоі Історичної соціології у світлі нових здобутків філософії і конкретних наук, але намагалися зберегти й розвинутії її плідні пізнавальні ідеї.

Після воєнних І революційних потрясінь 1914-192] рр. західні марксисти продовжили перегляд теоретико-історичних положень марксизму, маючи в полі зору досвід соціалістичного будівництва в Росії. У 20 х роках на Заході зародився напрям "неомарксизму", який започаткував критичне переосмислення марксистського вчення з "діалекгтико-гумапістичних" позицій. Біля йото джерел стояли Д.Лукач, К.Корш, А.Грамши. З часом неомарксизм розгалузився на ряд самостійних шкіл — філософів Франкфуртської школи (В.Беньямин, Ю.Габермас). фрейдомарксиспв (В.Райх. Г.Маркузе, Е.Фромм). екзистенціальних марксистів (Ж.П.Сартр, М.Мерло-Понті), феноменологічних марксистів (Е.Пачі, П.Піконе, група югославського часопису "Пракеіс"), аналітичних марксистів (Л.Альтюссер, Л.Коен, Д.Елстер. Д.Ремер} та Інші.

Угорський марксист Дьордь Лукач (1885-1971) більшу частину життя провів за кордоном, обертаючися у європейських наукових сферах. На його погляди вчинили вплив твори Гегеля, неоканпаншв, Вебера, через Ідеї яких він наблизився до марксизму. У 1918 р. він вступив до комуністичної партії Угорщини, а у 1919 р. вже мав змогу брати безпосередню участь у соціалістичній революції в Угорщині І втілювати у життя її гасла, будучи народним комісаром освіти й культури в її радянському уряді. Після придушення революції Лукач написав широко знану працю "Історія 1 класова свідомість" (1923), в якій виклав свої теоретичні міркування, піддавши критиці І російських більшовиків, І західноєвропейських марксистів.

Лукач звинувати» теоретиків марксизму у вульгарно-матеріалістичному тлумаченні поглядів Маркса, підмовився від економічної зумовленості історичного процесу. Замість економічного детермінізму він запропонував поставити в центр Історичного процесу "історичну людину", яка у своєму розвиткові зазнає постійного відчуження від об'єктивного світу, що виникає внаслідок відокремлення від неї і об'єктивізації результатів її матеріальної та духовної діяльності. З цього відчуження зростає суперечність між свідомістю особистості І суспільством, між колективною свідомістю і суспільною організацією. З другого боку, вчений запровадив категорію ^1Ігютальності" — як суперечність між Індивідуальною і суспільною свідомістю. Пізнання і розуміння Історичних явищ, таким чином, переносилося на свідомість, де стд було шукати й головні причини реальних подій.

Розділ 6. Історична думка першої¹ половини XX ст.

Нова Інтерпретація марксистської Історичної соціології Лукачем, привернення уваги до свщомісних аспектів людської діяльності відбивали провідні тенденції розвитку світової наукової думки і тому, невдовзі принесли неомарксизму поважну популярність на Заході.

Карл Корш (1886-1961) також брав чинну участь у робітничому русі Німеччини, належав до лівацьких груп у Компартії Німеччини, потім викладав марксизм у навчальних закладах Великобританії і США. На Заході неодноразово перевидавалася його праця "Марксизм і філософія", яка вперше іюбачила світ 1923 р. Його перу належала також книга "Матеріалістичне розуміння історії або Анти-Каутський" (1929), в якій він піддав критиці не стільки свого німецького колегу, скільки філософію Маркса, ототожнивши її з ідеологією. Корш зазначав, що у теорії Маркса можна виокремити філософсько-реіюлюпійку тенденцію (читай — Ідеологічну), яка брала гору у період суспільного піднесення. І сцієнтично-позитивістську, що проявлялась у творах, написаних у "спокійні" періоди. Він пропонував відокремити науковий зміст від публіцистичного і розглядати ьчешія передусім з погляду критично-наукового.

Одного з фундаторів компартії Італії АнтонІо ГрамшІІ (1891-1937) протягом тривалого часу вважали продовжувачем та Інтерпретатором ортодоксального марксизму. Тільки теля посмертної публікації¹ у 1947 р. його "Тюремних зошитів '. написаних як підготовчі матеріали дтя майбутніх книг під час перебування в ув'язненні (1929-1935 рр.). Грамши не без опору радянських марксистів зарахували до числа засновників "иеомарксизму".

Елементи творчого розвитку марксової історичної соціології спостерігалися вже у ранній творчості італійського комуніста. У статті "Наш Маркс" (1918 р.) Грамши наголошував на рот свідомості у Історичному процесі, який не зводиться до економічних стосунків, підкреслював дуалістичну природу людини І значення її волі у досягненні поставлених шлей [ЗО, 40-43].

У "Тюремних зошитах" тема теорії Історичного процесу та історичного дослідження стала провідною. Спої погляди на Історію та Й пізнання Грамши розвинув на базі критики теоретичних побудов знаного Італійського філософа Б.Кроче (див. далі) і иульгарно-сощолончних підходів радянських марксистів (зокрема М.І.Бухаріна). Поділяючи Марксові уявлення про співвідношення об'єктивного і суб'єктивного в історії, Грамши привертає увагу до другого, до свідомої діяльності суб'єкта, яка вже за своєю природою витісняє примітивний детермінізм з історії. Спроби приписати Марксу прямолінійний зв'язок між базисом 1 надбудовою він називає "примітивним інфантилізмом" 1 запереченням марксизму. Чимало історичних і суспільних явищ взагалі не можуть бути пояспеш через економік}' і соціальні відносини. - твердив італієць, -оскільки свідомість та її прояви мають власні тенденції, залежні від мови, культури, інтелекту, психології соціальних груп 1 окремих особистостей.

Відштовхуючися від дуалістичної природи людини І соціального буття, Грамши вирізняє у кожному соціумі Існування паралельно трьох суспільств: економічного, політичного й громадянського, кожне з яких діє за своїми законами (економічними, політичними та Ідеологічними). Громадянське суспільство визначається пануванням провідних морально-етичних "Ідей, котрі