Леонід Злшкшьшк. Методолога історії'

такою Ідеєю вважає "соціалізм" — поступове І неухильне звільнення людини у суспільстві. Такс звільнення є неминучим, оскільки відповідає усім можливим Ідеалам людського духу [90, 43-45]. Німецький вчений переосмислив низку стрижневих категорій марксизму, серед яких були клас ( класові відносини, нація Г національна свідомість, революція і еволюція тощо.

Суттєвим внеском у історичну теорію в шлему ' марксизму зокрема стало розв'язання Каутським проблеми співвідношення минулого — теперішнього — майбутнього. Він постулював теперішнс, як неподоланну межу між царииою необхідності (минулим) і цариною свободи (майбутнім). Людина змушена жити одночасно у двох вимірах — минулому, де нічого не можна змінити, І майбутньому, яке ще є вільним для прикладання людської' волі. При цьому Ідея соціального прогресу, як вияву загальної тенденції'до визволення, ліс з невблаганною силою І штовхає людство до здійснення соціальних ідеалів.

Великого значення німецький вчений надавав природному середовищу, яке змушує людей пристосовуватися до Його змін. Людська воля до життя відіграє провідну роль у цьому пристосуванні, перетворюючи природу 1 соціальні умови, в тому числі й економічні стосунки. Таким чином. Каутський врахував зміни у підходах до пізнавальної діяльності, які були внесені иео кантіанцями. Цс дозволило Йому у конкретно-і сторичних дослідженнях багатьох проблем минулого позбутися економічного детермінізму і приліпити значну увагу сфері свідомості.

Меншою мірою торкався теоретичних питань історії інший німецький марксист Едуард Бернштейн (1850-1932). 'і його Ім'ям пов'язують початок "ревізії" марксистського вчення в цілому. Переважна частина його літературного доробку присвячена теоретичним проблемам робітничого руху і обґрунтуванню необхідності заміни Ідеї класової боротьби ідеєю гуманізму І, відповідно, революції — еволюційним шляхом до соціалізму (доктрина 'дшекратичного соціалізму")-

Бернштейн, спираючися на ранні праці Маркса і Енгельса, котрі ній підготував до публікації, твердив, що матеріалістичне розуміння Історії не дат жодних підстав для висунення кінцевої мети — соціалістичного суспільства, Воно є ідеєю, змістом історичного процесу, а пс конкретною системою суспільного устрою, який може набувати найрізноманітніших державно-правових форм. Світоглядний плюралізм є відбиттям Індивідуального сприйняття І пізнання навколишнього світу і не може бути зведений до однієї візи суспільного устрою, мусить шукати Ідейної платформи для поєднання відмінних погладив й ідеологій. Нею можуть стати Ідеї гуманізму і демократії. Фактично Бернштейн сприйняв і намагався адаптувати на грунті марксизму неокаппатське вчення про морально-етичні цінності в Історії.

Марксистське вчення отримало розвиток також у творчості групи австрійських соціал-демократів — М.Адлера. О.Еауера. Р.Пльфердинга, К.Ренмера та інших, — теоретичний спадок яких був названий "авегромарксизмом". Ще у молоді роки вони вступили до сошал-демократичшї партії Австрії, склавши з часом її ідейно-теоретичне ядро, а після 1918 р. — державне керівництво Австрійсько? республіки. Свою місію ці діячі бачили у розвилку марксизм)', який би спирався на здобутки тогочасної науки, передусім

Розділ 6. Історичнадумкапе

неокантіантської філософії, класичної соціології, психологи, їхня лозиція випливала з переконання, що марксизм є позитивною сощально-економічною теорією, яка потребує доповненім відповідною філософською базою.

Цю місію взяв на себе головний філософ аветромаркеиз.му Маке Адлер (1873-1937). Завдання він намагався розв'язувати на шляху синтезу ідей Маркса І Канта- Зокрема. Адлер сприйняв ідеї неокантіанства І. застосувавши їх до розуміння людської природи, прийшов до висновку, що соціалізм, як трансцентдентний духовний феномен, с морально-етичним ідеалом, Імманентно властивим кожній особистості, Ідеальною і недосяжною в реальності метою самовдосконалення людства.

На початку' XX ст. австромарксисти провели дискусію з приводу атрибуції марксизму як вчення — чи він є Ідеологією, чи наукою? їхній висновок полягав у віднесенні марксизму до наукових соціологічних теорій; з цього випливало, що він повинен стояти поза політичними аспїращями І піддаватися критиці, як кожна інша теорія. Митою Адлера й інших авсфомарксистів було зняти з марксизму звинувачення в Ідеологічній тенденційності та обгрунтувати його універсальність І. значить, наукову прийнятність. За таких умов, марксизм, подібно до позитивізму, повинен застосовуватися, як науковий метод для вивчення об'єктивних каузальних зв'язків і закономірностей.

Адлер відкинув сам термін "історичний матеріалізм", вважаюча Його недоречним, оскільки іі соціальному житті не зустрічаються чисто матеріальні чинники, а усі соціальні стосунки опосередковані свідомістю, в якій пїппіспі установки вшіграють дуже вагому роль. На місце "істмату" він запропонував поставити "Історичний детермінізм", котрий через причинність зв'язує усі явища людського життя,

Філософські ідеї австромарксистів були відправним пунктом для розробки соціологічної доктрини. До нього чи не найбільше причинився Інший соніал-демократ — Рудольф Пльфердінг (1877-1941). У працях "Г>ем-Баверк як критик Маркса" (1904). "Фінансовий капітал. Дослідження новітньої' фази у розвитку капіталізму" (1910) ним були сформульовані головні соціологічні ідеї аветромарксизму. Пльфердинг поставив мету розкрити економічну сутність сучасного йому капіталізму, так само, як Маркс це зробив за півстоліття до нього. Він досить переконливо показав, що у нову епоху значно більшу роль грає не промисловий, а фінансовий капітал, який створює підстави для дальшого прогресивного економічного та суспільного розвитку і, водночас, нової, більш наукової організації суспільства, 3 його розвитком вчений пов'язував поступове переростання капіталізму у соціалізм, оскільки фінансовим капітал буде змушений позбавити суспільство анархії товарного капіталізму.

Економічний детермінізм Гільфсрдинга наклав відбиток на всю соціологію австромаркеизму, яка через Його призму розглядала усі Інші суспільні явища. Серед них проблеми держави, права, національних відносин тощо. З точки зору зростання "виорядкувальної" ролі економіки у житгі суспільства робився висновок про потребу збереження та укрупнення