Леонід зашкілшяк. Методологія історії

наолиження до реалізації соціалістичного ідеалу, швидкість якого незмірне прискорилася внаслідок відкриття Марксом І Енгельсом "дійсного" Ідеологічного важеля у вигляді революційно-перетворюючої теорії, усвідомлення якої кладе край стихійності визвольних змагань і, тим самим, робить соціальну творчість мас свідомою І цілеспрямованою.

"Активістська" направленість ленінського ПІДХОДУ Д° суспільної еволюції однозначно відбилася на Історіософії Ідеолога російського більшовизму, зумовила її зосередженість на соціальній боротьбі, як вирішальному чинникові Історичного розвитку, а у підсумку утвердила прямолінійне уявлення про стадіальний характер суспшьно-історичної еволюції. Ленінське вчення про класи і класову боротьбу стало наріжним каменем ідеологічної доктрини партії російських більшовиків (РСДРГЦб)), а пізніше всього комуністичного руху XX ст. — марксизму-леншізму. Революційний зміст доктрини трактувався російським діячем, як творчий розвиток марксизму стосовно нових умов початку XX ст., котрі він визначив як переростання класичного капіталізму у його останню стадію — "імперіалізм", під яким розуміє усю суспільну систем)' напередодні здійснення соціалістичної революції.

Сошально-класовий чинник у теорії марксизму-ленінізму значно перевищував за значимістю економічний (хоча 1 Ленін, І більшовицькі ідеологи не відкидали його). Акцептувавши критику "економічного детермінізму" відомими вченими, Ленін привернув увагу до суспільної свідомості, але рішуче поділив суспільство і свідомість за класовими ознаками, жорстко прив язавши свідомість до соціального становища. У методологічному плані це змушувало за кожним поглядом або думкою "знаходити" класові Інтереси І "виявляти" їхній справжній зміст. Оскільки класова боротьба оголошувалась змістом І рушійною силою історії, то й усі форми суспільної свідомості неминуче підпадали під "класифікацію" прогресивних або реакційних. "Класова боротьба' стала найбільш містким поняттям марксизму-ленІнізму, вона механічно переносилася на усі сфери суспільного житгя — економіку, політику. Ідеологію.

Ленін більш механічно, ніж Маркс, окреслив стадіальність Історичного процесу, визначивши п'ять суспільно-економічпнх формацій, через які проходять усі суспільства: первісно-обшинну, рабовласницьку, феодальну, кап палі стичну і комуністичну (хоча підкреслював, що формації с Ідеальною типологією суспільних структур І ніколи не існують у "чистому" вигляді, а лише у формі укладів, з яких один є провідним).

Вирішальну роль у трансформаціях суспільств від нижчих до вищих стадій відіграють соціальні відносини, які характеризуються постійною боротьбою протилежних класів. "Марксизм,- писав Ленін у роботі "Карп Маркс",- вказав шлях до всеохоплюючого, всебічного вивчення процеса виникнення, розвитку І занепаду суспільно-економічних формати, розглядаючи сукупність усіх суперечливих тенденцій, зводячи їх до точно визначених умов життя І виробництва різних класів суспільства, усуваючи суб'єктивізм і довільність у виборі окремих "провідних" ідей або в тлумаченні їх, викриваючи корені без виключення усіх ідей 1 усіх різних іенденцій у стані матеріальних продуктивних сил"[84, 26, 51-52].

Розділ 6. Історнчнл душка першоГ половини XX ст.

Історія, як і інші суспільні та гуманітарні науки, у марксизмі-ленішзмі однозначно потрапляла у сферу Ідеолога і, значить, вимагала визначення "класової" приналежності. У зв'язку з цим, Ленін багато уваги приділив обгрунтуванню партійності Історика, тобто класового характеру його світогляду. Принцип партійності він трактував механічно, прив'язуючи до "передового" класу, який у своїй, ідеології виражає прогресивні тенденції суспільного розвитку. За таких умов з'являлася можливість замість відповіді на наукову критику посилатися на "класову" заапгажовашеть вченого. У полеміці з опонентами, в тому числі з марксистського табору, Ленін часто вдавався до огульних звинувачень у "протягуванні" буржуазної ідеології. Пізніше цей прийом став буденною практикою радянської Історіографії.

Уся ленінська доктрина, включаючи й чимало слушних спостережеш, стосовно вивчення минулого, була однобічно орієнтована на розробку конкретних теоретичних і практичних питань завоювання політичної влади і здійснення соціалістичного перетворення суспільства. Тому її автор багато уваги приділяв розробці питань революиійної дії, революції, ролі партії у керівництві політичною боротьбою пролетаріату тощо. Історичні події служили Леніну лише прикладами, які відбиралися до заздалегідь розробленої схеми, виходячи з принципу класовості. Цей принцип набував у доктрині бсєохоплюючого методологічного значення.

Становлення Історичної науки у СРСР відбувалося в умовах включення історії у комплекс наук, призначених формувати марксистсько-леншську свідомість будівничих нового соціалістичного суспільства. Правляча комуністична партія поставила перед радянськими істориками завдання засвоїти марксистську методологію і з її допомогою переписати історію з "позицій робітничого класу". Проте, спочатку історики мали певну свободу Інтерпретації марксизму та його ленінського різновиду. Від початку 30-х років Із запровадженням сталінської диктатури у країні можливості теоретичного "маневру" були зведені до нуля. Усі методологічні вказівки були систематизовані радянським диктатором И.Сталіним у підготовлених за його вказівками "творах" — "Короткий курс історії ВКХЦб)", "Проблеми ленінізму" та ряду інших. Від цього часу радянська історична наука опинилася у жорстких рамках методологічного схематизму, котрий на довп роки припинив будь-які спроби творчої розробки теоретичних питань Історії. Історичний матеріалізм у леншсько-сталінській Інтерпретації перетворився у застиглу вульгарно-сощолончну доктрину, догму, вихід за межі якої був неможливим.

Проте, становлення марксистсько-леншської методології історії спочатку було складним І суперечливим процесом, у рамках якого виникали спроби відмінного трактування Історичної сошодогії марксизм)'. У 20-х роках ще подекуди з'являлися праці дореволюційних Істориків І філософів. У працях Л.П.Карсавша, С.Л.Франка. Р.Ю.Віппера, А.С.Лаппо-Данилевського та Інших містилася критика марксистської соціології за нехтування нею свідомісним чинником І перебільшення уваги до соціально-економічних явиш. Відповіддю на них були численні критичні виступи більшовицьких Ідеологів В.В.Воровського, М.С.Ольминеького, Е.М.Ярославеького, ВЛ.Невського. які звинувачували своїх