Леонід Зпшкіпьняк. Методологія історії

Розділ 6. Історична думка першої' половини XX ст.

суспільства, який отримав назву "капіталізму", "Індустріального суспільства", "суспільства споживання". Вебер не Ідеалізував капіталізм, піддавав його гострій критиці, але вважав, що дальша раціоналізація дозволить вдосконалити це суспільство, будувати його на наукових засадах.

У концепції Вебера було багато спільного з Історичною соціологією Маркса. Але він надавав перевагу науковому дослідженню культурного значення сощально-економічної структури суспільства, відкидав політичні прогнози Маркса, кваліфікуючи їх як утопічні. На думку сучасних теоретиків Історії Веберу вдалося перевести марксистські постулати у більш широку ■ теорію, вільну від матеріалістичної однобічності, і у такій формі Історична соціологія Маркса запліднила західну Історичну науку XX ст, [97, 64].

Заслугою Вебера була, зокрема, побудова пової соціологічної парадигмі! Історії, яка спиралася на врахування, з одного боку, культурно-шншсішх параметрів людської соціальної діяльності, а з другого, — суб'єктивних конструктивних можливостей Історика.

Наприкінці XX ст. західні соціологи та Історики знову "відкрили" історичну соціологію Вебера. Його послідовники у Німеччині І.Вайс, К.Зайфарт, М.Шпрондель, В.Шлзохтер досліджують соціально-етичні коріння раціональності [23].

2.2.Історико-сошологічш теорії початку XX ст.

Критика філософсько-ггізнавальних основ позитивізму покликала до життя спроби вчених різних країн модернІзуваїи теоретичні засади Історичних досліджень. Соціологічний підхід залишався більш привабливим для багатьох істориків. Вони намагалися розглядати Історичний розвиток у річищі соціальних процесів - - еволюції соціальних чи етнічних спільнот. Цьому сприяло зростання національних І антиколоніальних рухів у світі в цілому й Центральній та Східній Європі зокрема. Увага до генези націй й національних рухів, соціальної боротьби спричинила появу декількох оригінальних методологічних концепцій.

Німецька класична філософія вчинила помітний вплив на творчість відомого чеського філософа, Історика і політика Томаша Гарріка Масарика (1850-1937). Цей знаний вчений І активний політик чималою мірою спричинив ознайомлення світової громадськості з визвольними прагненнями поневолених слов'янських народів на початку XX ст. У численних філософських та історичних творах, публіцистиці він розвивав Ідею втілення у життя абстрактного Ідеалу гу^маші°сті- Свої історико-філософські погляди вчений виклав у працях "Чеське питання" (1895), "Ян Гус" (1896). "Ідеали гуманності" (1899)та ін.

Масарик дотримувався думки, що історичний процес € поступовою І неухильною реалізацією ідеї гуманності — утвердження у суспільстві принципів вільного духовного розвитку особи. Ідея гуманності втілюється через націю, яка є спільнотою, що відрізняється від Інших спільнот мовними, культурними, господарськими, правовими та Іншими соціальними рисами. Кожна нація розвивається, проходить певні стадії, що характеризуються наближенням

національної свідомості до Ідеалу гуманності. Оптимальним варіантом розвитку нації є держава, хоча вона виступає не як ціль, а лише як засіб досягнення гуманності. Культурно-духовне життя нації у концепції Масарика представляється більш важливим, ніж Інші сфери діяльності, оскільки духовність визначає усі інші прояви людської активності.

УсІ суспільно-політичні доктрини, починаючи від нового часу.- твердив Масарик,- відбивають прагнення людства до "людяності". Рушійною силою культурно-духовного розвитку вчений вважав суперечність між Індивідуалізмом І колективізмом, між особою І соціумом. Подолання Ідеї суперечності можливе тільки з допомогою встановлення гармонії почуттів І розуму кожної людини; воно може відбутися, якщо запанує новочасна "релігія гуманності", заснована па любові до ближнього, буденній творчій праці І всебічній освіті [91,81-90].

Під впливом позитивіцзму, г-ймецької історіософії Л.Ранке І неокаппанства побудував власну теорію румунський історик Александру Ксенопол (1847-1920). Його методологічні ііращ, опубліковані нарізних мовах, здобули визнання серед наукової громадськості ("Основні принципи історії", 1899, "Теорк історії", 1908). Методологія Ксенопола поєднувала Ідеї позитивізму з неоканпантською гносеологією. Явища соціального життя він розглядав як продукт ідей: завдання Історика бачив у тому, щоб виявити провідні Ідеї.які є панівними у кожну конкретну епоху. Не визнаючи законів історії, румунський вчений постулював "тенденції" розвитку, котрі піддаються визначенню. Історію творять народні маси, але ними керують освічені привілейовані верстви, спроможні "усвідомити'¹ головні Ідейні віяння своєї епохи. Натомість, тзнання минулого він мислив як процес конструювання "Історичних серій" фактів, які у підсумку дають узагальнений образ явища.

Цікаві спостереження методологічного плану залишив знаний польський історик, дослідник європейського середньовіччя й украшсько-польських взаємин, довголітній глава польських істориків Марцелій Гандсльсман (1882-1945). На початку 20-х років XX ст. вийшов друком його методологічний посібник "історика" (1921), який понад гав віку слугував добрим порадником у підготовці кадрів істориків. Автор зробив спробу синтезувати провідні теоретичні ідеї Історії, зберігши науковий характер самої науки. У історіософії він дотримувався модних на той час поглядів про двоїстість природи людини, яка представляється єдністю фізичного і психічного. При цьому природно-географічний і соціальний чинять вплив на психічний стан людини І суспільства.

Вчений ставив різку і нездоланну межу між зовнішнім світом І проявами людської активності в ньому, з одного боку, І внутрішнім духовним світом особистості, з другого. Це розмежування визначило зміст¹ його методу тзнання, який сам автор називав "сошо-психологічним". Згідно нього, дослідник спроможний вивчити тільки "зовнішній" бік людської діяльності — об'єктивні наслідки, в той час як "внутрішній" світ людини не підвладний науковому шзнанню. а виключно "індивідуалізованому" розуміїппо [169]. У підсумку Гандсяьсман намагався поєднати соціологом і неокантіанство, пропонуючи для Історії дуалістичний метод наукового дослідження і психологічного розуміння.

'