Леонід Здшкільняк. Методологія історії

опонентів у протягуванні до радянської історіографії "буржуазних" поглядів і впливів.

Щодо розвитку марксистської методологічної доктрини, то до встановлення сталінської диктатури у СРСР отримали поширення однобічні трактовки марксизму. Серед них слід згадати вчення "філософії живого досвіду", "емпіріомонізму", з яким виступив відомий економіст І філософ О.О.Богданов (1873-1928). У його працях було помітне прагнення підсачити роль свідомості у марксизмі. Воно проявилося у запропонованій ним новій науці ~- "тектології". У центр суспільного розвитку вчений ставив "соціальну організацію досвіду", котрий набувасться людськими спільнотами І використовується для організації свого життя. На противагу ортодоксальному марксизму, рушійною силою змін у сошумі, за Богдановим, виступала не соціальна суперечність, а закон рівноваги між соціальним досвідом і соціальною організацією. Погляди цього вченого вчинили поважний вплив на молоді марксистські кадри, котрі посилено готувалися Ідеологічним апаратом правлячої партії, доки не зазнали нищівної критики і заборони з боку орто доксів-догм атиків.

Крім Богданова спроби нетрадиційного трактування марксизму, як методології суспільствознавства, чинив партійний діяч МЛ.Бухарии, автор тогочасних підручників з історичного матеріалізму. У них проводилися думки про соціологічний характер Історичного розвитку, як зміни закономірних форм організації суспільства а залежності від способу виробництва матеріальних благ.

У численних ідеологічних дискусіях Ідеологи правлячої партії піддавали нищівній критиці "відступи" від марксизму-ленінІзму. Душею цих дискусій був академік М.М.Покровський (1868-1932) - - більшовицький діяч з дореволюційним стажем, заступник наркома освіти РРФСР у 1918-1932 рр. Як професійний Історик (учень В.О.Ключевського), він почав друкуватися наприкінці XIX ст. Пізніше перейшов на позиції марксизму, став послідовником В.і.Леніна. Ще 1906 р. опублікував працю "Економічний матеріалізм", в якій розвивав ортодоксальні думки, наголошував на економічній зумовленості Історичного процесу і його прояву у соціальній боротьбі.

Після революції Ііокровський активно причинився до перебудови гуманітарної освіти, запровадження марксистського суспільствознавства, критики "відхилень" від ортодоксального варіанту вчення. У численних працях з російської історії та методології він залишився прихильником економічного детермінізму І класової боротьби, яи трактував дещо прямолінійно і схематично ("Ленін і Маркс як історики", "Ленін і Історія", "Ленінізм і російська Історія"). Усе цс не перешкодило сталінським Ідеологам ВКП(б) після смерті вченого звинуватити його у "антимарксизмі", "антиленішзмІ", "вульгарному соціологізмі", звести в ранг "методологічних помилок" окремі схематичні концепти цього історика (наприклад, про роль торговельного капіталу у розвитку Росії).

З инця 20-х років разом з "наступом соціалізму на всьому фронті" у СРСР почалося усунення будь-яких відхилень від марксистсько-ленІнськоІ схеми методології історії, яка визначалася партійними Ідеологами за особистими

Розділ 6. Історична думка першої половини XX ст.

вказівками Й.Сталіна. У 1929 р. почали діяльність Інститут Історії Комуністичної академії І Товариство історикш-марксистш, які при підтримці партійного апарату повели масований наступ на "буржуазну Ідеологію" у галузі суспільних наук. Сторінки історичної періодики СРСР заполонили повідомлення з "фронту Історії", в яких викривалися щораз нові прояви "західних впливів' . Декілька теоретичних листів керівника партії І держави И.Сталіна до Історичних журналів накреслили обов'язкову методологічну схему розгляду історичних явищ з позицій "більшовицької партійності", а їх автор перетворився у класика марксизму-ленінІзму.

Радянська Історична наука опинилась за "залізною завісою" специфічно препарованих марксистських догм. Це не означало повного занепад)' історіографії, навпаки, у багатьох конкретних галузях Історії радянські вчені досягти помітних успіхів, зокрема стосовно вивчення давніх суспільств, середньовіччя, нового часу та Ін.["108, 4]. Але у теоретичному плані Історіографія на тривалий час опинилися під пресом ідео^;юпзованої версії марксистського соціологізму.

Ще від початку XX ст. на Захоаі марксизм опинився у епіцентрі дискусій щодо можливості суспільно-політичного оновлення капіталістичного світу. Критиці було піддано схематичні положення марксизму про автоматизм соціальних змін, про неуникшеть революційних форм перетворення суспільства та Інші. Західні марксисти реагували на критику й намагалися осмислити нові тенденції у трансформації суспільних відносин, що стали помітними наприкінці XIX ст. "Ревізія" марксистських постулатів розпочалася у Німеччині і Австро-Угорщині, потім охопила інші країни.

Елементи творчого трактування І розвитку марксистської доктрини Історії спостерігалися вже у творчості австрійського марксиста, діяча німецької соціал-демократії Карла Каутського (1854-1938). У обширнш І багатоманітній літературній спадщині цього відомого діяча робітничого руху є галька вагомих праць з теоретичних проблем Історії ("Походження християнства", 1885, "Етика і матеріалістичне розуміння Історії", 1906таїн.).

У ранніх творах Каутський наголошував на значенні економічних категорій марксового вчення для вивчення соціальних стосунків, підкреслював, що ці категорії уможливили заповнення прогалини між природничими І гуманітарними науками. Займаючися дослідженням І публікацією літературного спадку Маркса І Енгельса, німецький соціал-демократ зробив С)ттєве спостереження відносно можливості різних ірактувань вчення в шлому та його історико-сош'ологічної частини зокрема. Досвід російської революції 1917р. остаточно перекопав його у потребі переосмислення багатьох наріжних теоретичних проблем вчення Маркса, зберігаючи загальну систему його поглядів.

У 1927-1929 рр. Каутський написав ґрунтовну 2-томну працю "Матеріалістичне розуміння історії". У ній він прийшов до висновку, що Історичний матеріалізм ціпком сумісний і співзвучний з багатьма тогочасними Історіософськими системами, включно з неокантіанством та іншими Ідеалістичними трактуваннями минулого. Справа тільки у провідній Ідеї, що лежить у підвалинах того чи Іншого вчення. Марксизм, на думку Каутського.