Леонід Злшкільняк, Методологія історії

Методолопчна теорія Грушевського протистояла зведенню суспільного життя до соціальної боротьби 1 в цьому плані відкидала марксистське тлумачення. Але культурно-генетичис уявлення про народ-націго вступало у суперечність із конкретними подіями історії, створювало для Грушевського труднощі у поясненні багатьох явищ національної Історії, зокрема нового часу.

Етно-соніальна концепція І *руп і енського ставила перед дослідником також значні пізнавальні труднощі. Вчений наполягав на соціологічній обробці історичних фактів, котрі повинні описати у комплексі і якомога найповніше три галузі життя народу-шіщї: природно-географІчнІ умови, політично-правовс становище І культуру (з включенням у неї господарства, побуту, вірувань, мистецтва тонт). Назагал, Історія народу — це Історія його духовної і матеріальної культури, котрі піддаються вивченню з допомогою наукового аналізу пам'яток. Таке дослідження вимагало величезної ерудиції 1 працездатності від вчено; о І, фактично, було під силу лише такій непересічній особистості як Грушееський.

2.3. Марксизм і Історія

І\4арксиегська Історична соціологія, як теоретична підстава історичних студій- наприкінці XIX ст. зазнала суттєвих змін. Поширення марксових поглядів на капіталізм зустріло прихильний прийом у багатьох європейських університетах, привернуло увагу солідних учених до його вчення про суспільство (наприклад В.ЗомбарТ, М.Всбер у Німеччині, А.Матьсз. Ж.Жорес у Франції, Д.Гобсон у Англії і т.д.). Західна академічна інтелігенція сприйняла діалектико-сошолопчиї підходи марксизму, але заперечила "активістський" революційний бік доктрини, який схематично зв'язував оновлення суспільства з робітничим рухом І соціалістичною революцією,

Пеокаппантський перелом у світобаченні зламу двох стошть спонукав прихильників марксизму на Заході внести корективи у марксове соціальне вчення — Історичний матеріалізм. "Ревізія" Маркса спочатку зустріла гострий опір послідовників "ортодоксальної" доктрини, проте, незабаром "ревізіонізм" теорії І практики марксизму та робітничого руху призвів до виникнення неомарксизму, який від 20-х років XX ст. перетворився у впливову течію суспільно-політичної думки на Заході.

Іншим чином склалася доля марксизму на Сході Європи — у Російській Імперії. Тут марксизм проріс на теоретичному І практичному грунті демократичного народництва, яке у деспотичних умовах імперії набуло радикальних рис. Остання обставина зумовила появу російської версії марксизму -—- ленінізму, пов'язаної і Іменем теоретика І практика більшовицької соціалістичної революції 1917 р. Б.І.Ульянова (Леніна). Запропонована ним інтерпретація марксизму послужила підставою для формування офіційної ідейно-політичної доктрини — марксизму-ло гзму, — яка претендувала на "єдино вірне" трактування вчення Маркса. Ця доктрина у формі державної ідеології запанувала у сфері суспільної свідомості, в тому числі й Історіографії, у створеному 1922 р СРСР. а пізніше й у країнах Цсптральїю-СхІдної Європи, що опинилися тд контролем комуністичних партій теля II—Т світової війни.

Розділ 6. Історнчнл думкА першої" половини XX ст.

У Російській імперії поширення марксизму відбулося на грунті революційного народництва, яке ставило метою повалення деспотичної монархії і перехід до справедливого "соціалістичного" суспільства з допомогою патріархальної общини. У російській публіцистці марксизм трактували як "економічне" вчення, яке відбиває специфіку станов.іення західного капіталізму, залишаючи за Росіпо особливості суспільної еволюції. Ні.тьш широке розуміння марксизму було запропоноване одним з перших російських теоретиків марксизму Георгієм Валентиновичем Плсхановим (1856-1918). У працях "До питання про розвиток моністичного погляду па Історію" (1894), "Про матеріалістичне розуміння Історії" (1897) та інших ідеолог російського марксизму намагався заперечити звинувачення суспільної теорії Маркса \ "економізмі" 173. 56-60].

Залишаючись прихильником історичного матеріалізму, Пдеханов відкидав фаталістичний шдхід до минулого, підкреслював діалектичний взаємозв'язок економіки та ідеології. Його поглядам па причинність в історії було властиве зважене співвідношення об'єктивних і суб'єктивних чинників. Іїш висунув положення про три рівні зумовленості Історичного розпитку: загальні причини історичного руху, та слід шукати у розвиткові продуктивних сил. особливі причини, що пояснюють історичну обстановку даного періоду й народу, і одиничні причини, пов'язані з особистими якостями Історичних діячів та випадковими обставинами. У такому вигляді марксистський підхід до Історії виглядав більш гнучким, позбавленим фаталізму.

Одним з перших марксистів Плсханов звернув увагу на важливість суб'єктивного чинника в Історії, мочав теоретичну розробку проблем соціальної психології. Він вірно помітив, що свідомісні процеси у багатьох випадках попереджають зміїгу економічних відносин. Разом з тим, йому не вдалося знайти впливового чинника, який би визначав зміни соціальної психології, він лише констатував факт, що "історична наука не може обмежуватися однією економічною анатомією, вона маг на увазі усю сукупність явиш, котрі прямо чи посередньо зумовлені суспільною економією, включно з роботою уявлення" Ції, 1. 247]. Таким чином, намагаючися відійти від жорсткого причинного зв'язку між базисом 1 надбудовою, Плеханов не подолав механічної залежності свідомості від буття.

Поний етап розвитку марксизму в Росії нерозривно пов'язаний з іменем Володимира Ілліча Ульянова (Леніна) (1870-1924) —■ теоретика й практика соціалістичної революції, У обширнш і різноманітній літературній спадщині Леніна теоретичні питання Історії займали помітне місце. Спеціальне відображення вони знайшли у працях "Розвиток капіталізму в Росії". "Карл Маркс". "Матеріалізм і емпіріокритицизм". "Історичні долі вчення Карл а Маркса","Держава і революція" та багатьох Інших. Написані у різні періоди життя ідеолога російського більшовизму, вони об'єднувалися ЄДИНОЮ думкою про мобшзуючу роль іеорії в революційному перетворенні суспільства, З вчення Маркса Ленін сприйняв І розвинув насамперед положення про вирішальне значення людської практики, спрямованої на перевлаштування суспільства відповідно до раціоналістичних Ідеалів. У підсумку це змусило російського політика розглядати Історичний процес як закономірне І неухильне

и

Леонід Зашкільняк. Методологія історії

лише універсальні цінності "людської долі", встановлення яких й покладено на філософію історії. Ці цінності поділяються на три рівні: (1) цінності форм І норм Історичного пізнання {методологічні позиції дослідника), (2) цінності самого історичного процесу (культурний тип епохи), (3) загальноісторичні цінності (незмінні людські шеали) [123, 140-148].

Таким чином, неоканпантська філософія Історії не "скасовувала" раціональної теорії Історичного процесу, а переносила її з природно-історичного поля на культурно-шдивідуальне, підпорядковуючи., водночас, загальнокультурному поступові людства у напрямку реалізації Ірраціональних цінностей. Не випадково сучасники називали Історичну теорію Ріккерта "іран сцен дентальним ідеалізмом".

Прати філософії) Баденської школи привернули увагу теоретиків Історії до логічних засад історичного шзнаиня, змусивши докладніше зайнятися дослідженням розумових операцій історика. Дискусії, що виникли навколо поглядав нсоюшпаишв. розяели істориків і теоретиків історії по різних методологічних течіях. Під їхнім впливом більшість дослідників, які торкалися питань теорії історії, змушені були давати свої відповіді на поставлеш проблеми ролі суб'єкта в Історичному ноканні.

2.Сошологічна історія та її трансформації: "нова історична наука"

2.1 .Сощолопчна Історія Макса Вебера

Неокантіантський "виклик" вдарив по слабких місцях позитивізму і марксистської соціологи. Проте Й неокантіанці припускалися однобічності у ставленні до реального Історичного процесу, суб'ективізуючи не лише пізнання, але й об'єктивний світ. Тому фахові історики "відвернулися" від теоретичних побудов І практикували історію у позитивістському дусі. Бурхливий розвиток соціології чинив більший вплив на цєхоіїє ремесло істориків.

Уже на початку XX ст. теоретико-тзнавальш проблеми, поставлені неоканпандями на грунті історії, спробував розв'язати відомий німецький Історик І соціолог Макс Вебер (1864-1920). Як науковець, Вебер сформувався у Гейдельберзькому університеті під впливом німецької "Історичної школи права" (Г.Шмоллер, В.Рошер та пі.). Перші пращ присвятив вивченню історії державно-правових Інститутів та їхнього впливу на. аграрні й торговельні відносини у давньому Римі й середньовічній Європі. У них він накреслив перші обриси "емпіричної соціології", яка пов'язувалася з Історією. Вихідними Ідеями для неї послужили пращ неокантіаншв та їхні думки про унікальність Історичних явиш та їхню культури)' наповненість. Але Індивідуалізуючий метод здався йому недостатнім.

На початку XX ст. Вебер опублікував твори, в яких виклав власні теорію і метод — "Протестантська етика І дух капіталізму" (1905). "Господарська етика світових релігій" (1919) та ш. Повторюючи Ріккерта, Вебер запропонував вивчати не світ переживань історика, а логіку утворення

Розділ 6. Історична думка першої половини XX ст.

тих понять, якими він оперує. Поняття є тим чинником, який перетворює суб'єктивний світ Історика у об'єктивний світ Історичної науки. Дат Вебер "попрощався" з Ріккертом І постулював створення Істориком у процесі пізнання "ідеальних типів" — Ідеальних понятшно-лопчних конструкцій, які грунтуються на узагальненні емпіричного матеріалу історичних документів. "Ідеальні типи" (наприклад "феодалізм", "капіталізм", "ремесло" і т.д.) є абстракціями, які мають небагато спільного з конкретною історичною реальністю, але допомагають її зрозуміти. Вони є тим Інструментом, який дозволяє оволодіти емпіричними даними і пояснити реальні історичні відносини минулих епох.

"Ідеальні типи" (фактично теорії) Вебера можна вважати Ідеальною пізнавальною моделлю, яка використовусіься й у природничих науках. Сам автор підкреслював, шо розумові конструкції властиві усім наукам, І у конкретній Історії вони "гак само мало зустрічаються в реальності, як фізичні реакції, котрі вираховаш тільки при допущенні абсолютно порожнього простору" [17, 9-Ю]. Поняття "економічний обмш". "ремесло", "церква" тощо є лише Ідеальпо-типічними конструкціями, які використовуються як засіб для опису І зображення неповторних історичних явищ. Великою помилкою було би ототожнювати щ розумові конструкції з самою Історичною реальністю.

Поряд з тим, німецький вчений докладно обгрунтував механізм виникнення феномену Історичного соціального явища І його об'єктивізації: кожне людське діяння виступає спочатку як Ідея, намір, мета, які можуть бути реалізовані. Історику важливо встановити ці первісні наміри, тобто джерела їхнього виникнення. 1 тут важливо орієнтуватися не тільки на об'єктивні обставини життя, але й на стан "-свідомості. Для розуміння 1 пояснення Історичних явиш потрібно насамперед встановити культурно-щльову мотивацію повєдіїуси людей. Суспільство розвивається як взаємодія людей, що переслідують спої цілі — в такому визначенні Вебер повторював Маркса. Але далі він вважав, що джерела мотивації людей слід шукати не у еощальио-екопомічних відносинах, а у культурному типі даного суспільства, який включає поряд з соціальними та економічними також етнічні, релігійні, звичаєві, громадські, групові та інші інтереси. Встановлюючи щ Інтереси, дослідник завжди абстрагується від їхньої багатоманітності, надаючи перевагу тим чи іншим. Тому й отримуваний образ минулого явища завжди є приблизним, Ідеальним.

"Ідеальний тип" — це суспільство і соціальні явища через призму мотивації поведінки людей. Далі Вебер запроваджує категорію "раціоналізації" соціальної поведінки людей у суспільстві. Нею є виокремлення провідної тенденції соціальної діяльності, яка полягає у посиленні раціональності людських дій, що проявляється у способі господарювання, управлінні, політиці, науці, культурі тощо. Найвагомішим проявом раціональності є наука.

Вебер вважав, що у розвитку європейської цивілізації провідним чинником, який забезпечив раціоналізацію, був протестантизм. Саме він створив світоглядні підстави здійснення раціонального способу виробництва й господарювання, поставивши в центр життя людей Індивідуальний комерційний успіх. Протестантизм забезпечив формування того типу