Леонід зашкільняк. Методологія історії

РОЗДІЛ 5. ІСТОРИЧНА ТЕОРІЯ "ВІКУ ІСТОРІЇ" (XIX СТ.): НАУКОВА ІСТОРІЯ

І.Світ Ідей романтичної історіографії

Велика Французька революція стала епохальною подією, яка суттєво вплинула на зміну не тільки політичних, соціальних й господарських стосунків на європейському континенті, але й вчинила справжній перелом у суспільній свідомості європейців, запровадивши нові світоглядні орієнтири. Політичні Ідеї лібералізму розчистили шлях для демократизації суспільства, у економічному житті спричинили поширення й утвердження капіталістичних відношень І початок "віку шдустріалізму", змусили розробляти нові ідеї світобачення.

Разом з тіаг. реакція на Французьку революцію і наступну "епоху війн" в Єврот викликали обмеження Інтелектуального вплину Просвітництва, яке до небачених висот підносило віру у суспільний прогрес, що спирається на могутній людський розум: дійсний хід подій відбігав віл "розумових" передбачень. Драматичні колізії розвіяли облудний образ настання "царства Розуму", а Історія поточилася непідвладним розумові шляхом і дала результат, на який аж ніяк не сподівалися просвітники. Ідеальні розумові конструкції минулого І майбутнього виявились "писаними по воді", Уявлення про суспільство, як про просту механічну сукупність особистостей, яких можна довільно "переробити", вдавшися до освіти, розвіялися як туман. З'ясуватося. що людина у практичній діяльності керується не лише розумом, але й певними "не;розумілими" внутрішніми мотивами, часом діс під впливом спонтанних зовнішніх подразнень.

Усе це зродило розчарування у раціоналізмі, підважило оптимістичну візпо Людини і Прогресу. Погляди Інтелектуалів звернулися до минулого насамперед з намаганням знайти відповіді на важкі питання про неспроможність "людського розуму", про причини драматичних суспільних конфліктів кінця XVIII ст. Попередні часи середньовічного станового суспільства, віддаленого від сучасників кількома поколіннями, з позицій Історичної рстроспек'іиізи видавалися "кращими", "спокійнішими". Треба було знайти відповідь на причини порушення попередньої "гармонії" і. водночас, пильніше придивитися до феномену людини, побачити — що саме, окрім розуму, спонукає її до дії.

■ Філософське осмислення минулого й сьогодення народило на початку XIX ст. такий своєрідний інтелектуально-культурішії феномен як романтизм, який охопив сфери мислення І творчості. У першій половині XIX ст. він просякнув більшість європейських ІсторюграфІіі. Романтизм був неоднорідним явищем, в цілому йому були властиві: (1) Ідеалізація минулих "спокійних" періодів історії', з яких на першому плані було середньовіччя, як час станової гармонії й ідеологічної стабільності; (2) зміщення центру ваги з особи до спільноти — "народу-нащї", яка мас свої особливі культурно-психолопчні риси, котрі проявляються у мові, традиціях, звичаях, нарешті, національній самосвідомості; (3) героїзація видатних осіб, які спроможні зрозуміти й

Розділ 5. Історичнл теорія "віку історії"...

висловити "волю" народу-нашї: (4) ірраціональний підхід до пояснення людських прагнень і дій, котрі не можна осягнути розумом, а лише чуттям, Інтуїцією; (5) увага, насамперед, до особливих і неповторних явищ у минулому; (6) відмова від універсалізму історичного процесу й надання переваги особливостям історії окремих народів і держав; (7) замша людського розуму, як підстави Історичного розвитку, колективним "національним (народним) духом", який зумовлює специфіку суспільної свідомосіі й визначає еволюцію народів І країн.

Романтизм сприйняв кіл Просвітництва І розвинув Ідею історизму, як принципу змінності історичних епох, кожна з яких формує відповідну свідомість й суспільні порядки. Романтики, однак, акцентували увагу на духовному житті людей кожної конкретної епохи й народу. Вони твердили, що внвчити та зрозуміти епоху можна з допомогою "вживання", "вчування" у свідомість (психологію) її представників і такс пізнання дозволить пояснити усі Інші прояви суспільного життя.

Загалом, торжество історизму у XIX ст. спричинило зростання суспільної значущості історії та впливу історичної думки, яка швидко інституашзуналася та онаучнювалася. Відзначаючи зміни, які висунули історію у число провідних гуманітарних наук, французький історик О.Тьєрр! писав: "Саме Історія накладе свій відбиток па XIX ст.... Вона дасть йому Ім'я, так само як філософія дала своє ім'я XVIII століттю" \55. 110]. Історія стала професійною діяльністю, наукою, яка відокремилася від літератури. У європейських країнах масово виникали Історичні кафедри в університетах, спеціалізовані дослідницькі Історичні установи, товариства, часописи, музеї, архіви. Виходили друком фундаментальні документальні публікації, як от у Німеччині багатотомні "Пам'ятки історії Німеччини" (від 1826 р.), "Невидані документи з історії Франції" (понад 400 томів) І т.д. Інтерес до минулого підніс науковий престиж історії— праці істориків швидко зникали з полиць книгарень, лекції збирали багатолюдні аудиторії, Історична белетристика (тнори В.Скотта, В. 1 гаго. О.Бадьзака, О.Дюма та ш.) заполонила уми широких кіл громадськості. Справді. XIX ст. стало не тільки "висом пару І машин", але й "віком історії".

Світоглядні засади романтизму були підготовлені розвитком філософської думки кінця XVIII — початку XIX ст.. коїра осмислювала ідеї Просвітництва з дещо відмінних позицій. Фактично, перші контури нового бачення минулого були накреслені у праці видатного німецького філософа Йоганна-Го гфрида Гердсра (1744-1803). Як учень Ї.Канта, Гердер добре засвоїв його пізнавальний метод, але збагатив його натурфілософськими здобутками французьких просвітників й отримав у підсумку оригінальну концепцію історичного процесу, котру можна зарахувати як до філософської історії, так і до нового типу філософування, який доречно назвати Історіософією, оскільки Історія та історичний метод тут переважали над загальнофілософськими питаннями.

Свої роздуми Гердер виклав у фундаментальній праці "Ідеї до філософії Історії людства", яка почала виходити окремими частинами від 1784 р.. однак так І не була завершена. Вона була спробою написати загальну історію