Леонід Злшкільняк. Методологія історії
Історія виступає у Кондорсе як універсальний процес всього людського роду. Різні народи проходять одні й ті ж стадії еволюції, вносячи свій внесок- у вдосконалення людського розуму. Рушієм Історії є боротьба і подолання помилок та забобонів філософів й класів. "Історія цієї боротьби,- тдкресяював вчений,- Історія зародження, успіху І падіння забобонів посяде... велике місце в цій праці..." [76, 14].
Здобутком Кондорсе у осмисленні минулого було чітке виокремлення стадій Історичного розвитку, кожна з яких була вищою відносно попередньої. Історію людства він поділив на дев'ять епох, додавши до них майбутню десяту. котра повинна звершити три головні завдання: знищити нерівність між націями, досяглі рівності між класами одного народ)1, домогтися дійсного вдосконалення .полини. Кожна епоха розглядається вчешім комплексно — у Сукупності господарських, соціальних, політично-правових, культурно-духовних, стосунків. Перші три епохи відбивають первісний стан людства до появи писемності, котра стала далекосяжним відкриттям, яке забезпечило перехід до цивілізованих форм життя, заснованого на розвитку наук І .мистецтв. Цей розвиток був загальмований перемогою християнства і загальним занепадом людського розуму, який "швидко спускається ч висоти, на яку він піднісся... невігластво веде за собою тут дикунство, там — витончену жорстокість -— повсюди розклад Т віроломство" (5 і 6 епохи). Далі відбувається відродження "енергії розуму" і суспільні зміни, яго дозволяють звільнитися від авторитету релігії І розпочати похід до знань і щастя (7-9 епохи).
Кондорсе окреслив контури соціологізації Історії і можливості інтегрального підходу до вивчення суспільства. Він запропонував створити "нову" науку історії, яка б зайнялася не "Історією однієї або декількох осіб" (для неї достатньо простого збору фактів), а "історією маси людей". Така історія повинна спиратися на спостереження, на відбір сутніснихрис явищ. Без високої філософської освіта тут не обійтися. Потрібні точні методи відбору, аналізу, синтезу І класифікації фактів, котрі б забезпечиш! історії "майже математичну точність". '
Велика Французька революція вчинила велетенський вплив на весь наступний цивілізацій ний розвиток Європи І світу, а особливо помітно він відбився на гуманітарних і соціальних науках. Особливо радикальні голови вважали її початком зовсім нової епохи в Історії людства, викидаючи весь попередній розвиток як час нездарних блукань у сутінках. Посіяні просвітниками раціоналістичні Ідеї дали далеко не ідеальні паростки суспільної практики! Насильство і розгул неписьменного натовпу відвернули від революції більшість Інтелектуалів. Тільки одиниці продовжували осмислювати революцію з просвітницьких позицій.
У XVIII ст. в Україні спостсрііався занепад освіти і науки, який був наслідком політики російського самодержавства, спрямованої на ліквідацію автономних прав українського народу. Тільки частина козацької старшини продовжувала плекати надії на відновлення Гетьманщини і давала вихід цим думкам у публіцистичних, та Історичних творах. Такі твори були просякнуті Ідеями самодержавства і. водночас, пошуками Історичних аргументів на користь самостійності українського народу. Прикладами такого плану творів
_____ Розділ 4. Історична думка Еароко і Просвітництва...
були праш вихідців з козацької старшини Г.Полетики, П.Симоновського, В.Г.Рубана, О.І.Рії-єльмана та інших. ЦІ автори зверталися до минулого з метою довести право української шляхти на управління в Україні. Досить довільно Інтерпретовані І вїдсеиироваш факти хротк 1 літописів служили їм підставою для формування політичної концепції автономії українських земель в складі Російської Імперії. Натомість у таких працях вже не залишалось місця для провіденціалізму, який поступався місцем провідній політичній ідеї. Яскравим прикладом такого виду літератури була "Історія Русів або Малої Росії", авторство якої приписувалося Г.Кониському.
Ідеї просвітницького раціоналізму у XVIII ст. відбились також па свідомості багатьох освічених особистостей. Серед них привертає увагу постать церковного діяча, письменника Й Історика Фсофана Прокоповича (1681-1736). Він першим з вітчизняних мислителів розглянув теоретичні питання вивчення минулого [93, 42]. Крим багатьох конкретпо-ісгоричних пращ. Прокопович залишив оригінальні теоретичні роздуми — "Про поетичне мистецтво". "Про риторичне мистецтво". Спираючись на твори античних авторів, зміст історії він бачив у боротьбі освіти і науки з неуцтвом і невіглаством. За античною традицією джерела суспільних змін шукав у свідомості І психології видатних політиків, а еводкшію суспільства бачив у послідовності форм державності.
Прокопович чітко відмежовував історію від літератури. Історичне оповідання, на його думку, передбачало три достоїнства — "стислість, ясність І вірогідність", а також обов'язкову логжу- викладу. Крім того, "історик розповідає про справжню Історію, як вона відбулася; у поета або вся розповідь вигадана, або, якщо він навіть описує Істинну подію, то розповідає про неї не так, як вона відбувалася насправді, але так, як вона могла або повинна була відбуватися" (117, 401-402]. Змістовними є вказівки вченого на методи написання історії, які вимагають від дослідника дотримуватися правди, уникати емоцій при оцшш осіб, не вносити у твір легенди, перекази, здогадки, домисли. Дуже докладними є методичні вказівки стосовно опрацювання матеріалів та літератури, побудови структури твору тощо.
Поважний вплив на суспільну думку України мали життя і творчість видатного "мандрівного" філософа й письменника Григорія Сковороди (1724-1794). Вчений не залишив Історичних творів, але значення мати передусім його фідософсько-світогляди ідеї, що були співзвучні поглядам французьких просвітників. Його світобачення грунтувалося на дуалізмі, що поширювався не ТІЛЬКИ на людину, а Й на всю природу (пантеїзм)- Історію Сковорода розглядав як поступальний розвиток людського розуму, який пізнає сам себе 1 через це шзііання наближується до Істини. На цій підставі він будував теорію (закон) "еродності" —відповідності "внутрішнього" (духовного) покликання людини її •'зовнішній" (практичній) діяльності. "Сродшсть" глибоко закоріпена у традиціях і звичаях власного народу і вимагає раціонального пізнання. Відсутність "еродності" провадить до занепаду моралі й розуму, а слідом за цим й політичних підстав суспільства. Ілюструючи "закон еродності", у пращ "Діалог про давній світ" (1772) Сковорода малює картину занепаду античного суспільства, в якому поширилася "нееродна" діяльність, котра викликала гонитву за наживою, насолодами тощо. Оригінальні погляди і спосіб життя
-