Леонід Злшкілкняк. Методологія історії

Фактично Руссо конструював своєрідну соціально-політичну міфологему, яка мала небагато стального з дійсним розвитком людства. Але вона відіграла поважну роль у подальших спробах моделювання історії, оскільки розглядала суспільний організм у цілісності, запроваджувала соціологічний підхід як спосіб вивчення людських взаємин. У підсумку виникала парадигма Історико-сощолопчного пояснення, яка грунтувалась на раціонально визначеній схемі стадіального розвитку суспільного організму — віл природного стану до утворення державних форм ї суспільного стану, а від нього до "нового" природного стану на більш високій стадії, що базується на шіпІлІчащйних здобутках. Вплив такої споглядальної схеми на суспільну свідомість був величезний І довготривалий, прорісши у наступні теоретшео-с\сшдьствознш}чі доктрини XIX ст.. нклїочаючи марксизм.

На відміну від інших просвітників Руссо не вважав прогрес цивілізації абсолютним благом, оскільки він, на його думку, віддаляв людство від природного стану, приносив Із собою занепад моралі, зростання нерівності тощо. Мислитель порівнював розвиток людства з живим організмом, що проходить шлях від "дитинства" до "старості", не поділяв оптимізму теоретиків прогресу щодо можливостей побудови розумного суспільства, закликав назад до первісного "природного" стану.

Проте стосовно методу пояснення суспільних змін женевський самотгшк зробив цікаві спостереження. Зокрема, він зауважив взаємозв'язок між господарським, соціальним І культурио-духовним життям, підкресливши, що зміни способу господарювання закономірнії викликають зміни у відносинах власності й соціальних стосунках, а також І моральних засад.

Незважаючи на суперечливий характер соціологічних конструкцій Руссо, вироблена ним схема історичного прогресу вписувалась у просвітницьку Ідеологію, демонструвала ті ж великі конструктивні можливості розуму щодо необмеженого саморозвитку, здатного перенести розумові конструкції на реальне життяГІ

Під впливом Руссо працював один з провідних публіцистів, політиків І вчених французького Просвітництва абат Гаоріель Бонно де Маблі (1709-1785). Належачи до радикального крила Просвітництва, МаблІ поділяв соціологічні погляди Руссо, акцентуючи увагу на виникненні приватної власності, яка. на його думку, поклала край "первісному комунізму" і призвела до регресивного розвитку суспільства. Цивїлізаційш здобутки, незважаючи на їх корисність, стали дальшим занепадом людського розуму, оскільки викликали падіння моралі, свободи І справедливості. Таким чином прогрес у Маблі перетворювався у регрес, а оптимізм замінявся песимізмом, який він переносив І на історію.

На відміну від Руссо МаблІ професійно займався історією, в тому числі й її теорією. Осшнній він присвятив дві праш — "Про спосіб написання Історії" (1775) І "Про вивчення історії" (1778). Його концепція Історії відрізнялась відчутними моралізаторськими тенденціями І прагматичним розумінням й значення. Вчений віддавав належне раціоналізму ідей Просвітництва, постулював природно-закономірний характер розумової діяльності, яка засновувалась на апріорному пізнанні "природної моралі" і "природної

Розділ 4. Історична думка Бароко і Проскітннцтва...

політики", що є незмінними і постійними. Історик, на його погляд, повинен спІвставляти реальні явища минулого і сучасності з цими законами І подавати їхню оцінку. У реальному житп пристрасті затуманюють розум людей і віяво.іікаюіь І'х від справжніх цінностей. Тому Існує постійна потреба освічувати людей, спрямовувати на Істиний шлях.

Це практичне просвітницьке завдання стосовно політиків Маблі. слідуючи античній традиції, покладав на історію. Не випадково вчений багато займався дослідженням античної Історії, в яюй знаходив приклади громадянських чеснот. Залишив також пращ з історії Франції ("Зауваження з приводу історії Франції"), в яких розвивав оригінальну Ідею германського завоювання Галлії, яке принесло з собою звільнення від римського деспотизму І утвердження порядків, заснованих на свободі і рівності. Потім ці порядки були порушені шляхом узурпації влади аристократією. Подальша Історія Франції відбігала від "природних законів" і представляла собою низку порушень свободи І справедливості.

Найбільш повне відображення просвітницька ідея історії знайшла у творчості французького мислителя Жана Антуана Кондорсе (1743-1794). Цей вчений, член Академії наук, автор праць з математики, астрономії, права, філософії, активний політик часів революції змушений був переховуватись від переслідувань І в кінні кінців прийняв отруту, щоб уникнути публічної страти. Власне гад час революції', переховуючись від переслідувань якобінського терору, він написав працю "Ескіз Історичної картини прогресу людського розуму" (1794), в якій виклав конценшкметоричного процесу, що отримала назву "теорії прогресу людства".

Стоячи на оптимістичних позиціях стосовно прогресу розуму І знань, Кондорсе сподівався, що вони повинні забезпечити реалізацію ідеалу свободи, рівності І братерства через знищення нерщносп між націями, класами і моральне вдосконалення особистості. У підстави філософії Історії вчений поклав Ідею прогресу, зрозуміло розумового прогресу, який дозволяє людству, проходячи відповідні стадії, досягти справедливого, побудованого на освіті І знаннях суспільства. Таке суспільство найбільш відповідає природному закону.

Філософсько-історична схема Кондорсе була побудована шляхом раціонального конструювання. їй були властиві світський телеологізм І фіналом, вихоплювання з багатоманітності подій і фактів тільки тих. що вписувалися у загальну концепцію. Крім практичної цінності Ісюрії у справі освіти, вчений висловлював думку про її прогностичні функції — можливість передбачення майбутнього, а також управління ним з метою прискорення його настання.

Праці Копдорсе властивий також дуалізм у розумшпі розвитку природи і духу. Незмінні природні закони вивчаються "метафізикою' (філософігю). важав вчений, натомість прогрес змінного людського розуму досліджує Історія, яка показує "картину прогресу людського розуму". Таким чином, людський розум здатний поступово наблизитись до істини 1 пізнати загальні закони природи. Людський розум у Кондорсе виступає як Історичний, тобто такий, що змінюється з часом І епохами. Цей важтивий висновок про "Історичну людину" можна вважати видатним досягненням Кондорсе.

: