Леонід ЗашкІльняк. Методологія історії

Важко недооцінити слід, ЩО залишив по собі в науці Віко, випередивши свій час у трактуванні питань співвідношення суб'єкта і об'єкта в Історії, засад і методів наукового пізнання, визначення складових суспільного життя, котрі необхідно вивчати, аби зрозуміти минулі епохи. Слушно зауважував відомий англійський Історик Р.Д.КолІпгиуд. що Віко "занадто далеко випередив свій час, аби зразу справити дуже великий вплив"; як часто траплялося в минулому, Його заслуга були визнаю аж тоді, коли "двома поколіннями пізніше, німецька філософія самотужки досягла погляду, вельми спорідненого з його власним" [71, 129].

І Іраці Д.іііко вплинули на розвиток філософської іі історичної думки у Єпроги. Але обсяг вшшвів французьких просвітників у ХУШ от. був значно більшим. Французьке просвітництво сформувалося як потужна світог.іядно-інтелектуадьна течія, іцо прагнула докорінно переосмисшіш попередню систему цінностей і світобачення, ям спирались на середньовічну традицію І не враховували нових досягнень пізнання.

Історія як самостійна наукова дисципліна \ Франції XVII) ст. ше тільки формувалася: під середини століття виникали Історичні кафедри в університетах, серед видань переважали великі комішвщійні праці, які ч теологічних позицій прославляли діяння французьких монархів ! церкви (як от 30-томна "Історія Франції з часів встановлення монархії І до панування Людовика XIV" абата П.Ф.Велді). Фундаментальні публікації французьких "ерудитів" були знані лише вузькому колу спеціалістів.

У той же час минуле привертало до себе увагу з огляду на Інтерес до виникнення й еволюції' державних Інститутів і становості, котрі піддавалися зростаючій критиці. Античний спадок змушував докладніше придивлятися до джерел, вшшуковувати у давнині зразки свободи п рівноправності громадян. Насамперед це торкалося Історії Риму, що демонструвала конкретні форми народоправства п його занепаду. Поступово інтерес перемістився до минулого Франції та виникнення її державності. Свідченням цього була полеміка навколо питань походження французької нації і держави, шо мала місце у першій третині XVII! ст. між графом Апрі де Буленвілье (1658-1722) і абатом Ж.Б.Дюбо (1670-1742). У посмертній пращ "Історія давнього уряду Франції" (1727) Буленвілье висловив думку, що французьке суспільство виникло внаслідок германського завоювання Галлії, в результаті чого завойовннки-франкн стали панами, а галло-рншіяни — підданими. Такий устрій вважався цілком природним й спирався на "право ситьнппого". Погляди графа у 1734 р. піддав ґрунтовній критиці секретар Французької академії абат Дюбо. який стверджував, шо факту завоювання не було, а відбулося злиття й асиміляція франків, які й призвели до формування французької нації. Шляхетський стан пишне внаслідок узурпації прав всього народу вузькою верствою шляхти. Полеміка 3 порушених питань захопила не тільки цих двох авторів, але більшість французьких вчених XVIII ст. Вона вивела їх на інші проблеми суспільного життя у їхній історичній рстроспективі.

Вагоме місце у розвитку філософсько-історичних Ідей посіли пращ відомого політика, президента парламенту у м.Бордо Шарля Луї Монтеск'с де Секонда (1689-1755). Маючи постійну справу з практичними питаннями

Розділ 4. Історична думка Бароко 1 Просвітництва...

політики, Монтеск'с неодноразово звертався до вивчення минулих політичних взаємин й Інститутів. У праці "Про дух законів" (1748) він порівняв системи правління різних часів, починаючи лід давнього Риму. 1 прийшов до висновку, шо всі вони змінюються в залежності від природно-клімаїнчних \мов. градищі) та звичаїв націй. "Я встановив загальні підстави і побачив, що окремі випадки як би самі собою підпорядковуються ним. що Історія кожного народу випливає / них як наслідок 1 будь-який окремий закон пов'язаний з Іншим законом або залежить від Іншого, більш загального закону",- констатував вчений [98. 159].

Як видно Монтсск'г застосовував теоретичний підхід, будуючи наукову і іпотезу функціонування суспільних структур І прикладаючи її до конкретного матеріалу. Це вже була не Історія подій, а Історія суспільних Інститутів. Запропонований метод був новим, він нав'язував до соціологізму Д.Віко. але уникав побудови загальної схеми розвитку людства, привертаючи дослідницький погляд до окремих сторін соціуму.

Подібно до Віко Моптсск'с підходив до історії з подвійною міркою: З одного боку, вона детермінована об'єктивними умовами {природою, кліматом. •звичаями), а з другого. - законами світового Рочуму. який с вищою інстанцією духовності. Вчений віддавав належне усшха.м природничих наук, постулюючи географічне середовище в якості провідною чинника у формуванні суспільних Інститутів І національних традицій, залишаючи водночас за розумом нерозривний зв'язок зі "світовим духом", який Проявляється у законотворчій діяльності народін. Так. переваги англійського устрою, котрі він сильно Ідеалізував, виводилися і впливу поміркованого клімату Британських островів.

Роздвоєність у розумінні людської природи, яка поділялась на фізичну і духовну, призводила до дуалізму у трактуванні всього світу — поділі Його на природу і ро?ум. За таких умов природа зазнавала змін і розвитку, в той час як людина та ц духовна природа залишалися незмінними. Наділена свободою волі, людина може встановлювати й змінювати закони (тобто відносини й Інституції), але вони с розумними тільки тоді, коли відповідають "природному закон}". Іншими словами, освіченість особистості, усвідомлення нею "природного закону", освіченість підданих є мірою гармонії Історії з законами природи. Ці ідеї складали теоретичну підставу раціоналістичних конструкцій французьких просвітників^/

Найбільш повно вони виявились у творчості видатного і різнобічного мислителя Вольгера —- Марі Франеуа Ару* (1694-1778). У ранк-.х історичних працях ("історія Карла XII". "Вж Людовика XIV") Вольтер надавав вирішального значення Індивідуальному розумові у картезіанському дусі. Пізніше під впливом Лейбнща (про нього нижче) захопився Ідеєю про напередвизначену гармонію руху Історії. У підсумку цс привело його до переконання про потребу не Історії подій, в історії людей — їх звичаїв, взаємин, Інститутів. Гака історія повинна була на думку вченого вибрати найголовнпт і найсуттєвіші прояви людського розуму, котрі провадили до цивілізації. Ані легат правління королів, апі описи війн та конфліктів з точки зору цпвілізаційного розвитку не мають великого значення, с швидше проявом людських блукань і помилок у пошуках "природного закону". Така історія є розривом з традиційною теологічною І початком справжньої історії—-