Леонід Зашкільмяк. Методологія історії

висновок про "історичність" самого розуму. Але він потребував більш докладного обгрунтування.

Численні наступні праці Віко поступово привели дослідника до потреби створеная "нової науки", котра б дозволила пояснити феномен суспільного життя І культури людства. Результатом творчих зусиль вченого стала грандіозна багатотомна праця "Підстави нової науки про загальну природу націй, завдяки яким виявляються також нові підстави природного права народів" (1725, обсяг понад 300 др. арк.), з видрукуванням якої в Італії виникли труднощі. Це змусило вченого переробити пращо і обмежити й пятьма томами. що й були опубліковані 1730 р. і стали відомими в Європі під назвою "Підстави нової науки про загальну природ) націй". Праця принесла славу і почесті й автору, який наприкінці життя був призначений офіційним Історіографом Неаполітанського королівства [67, 25-32].

Для пояснення суспільного життя Віко запропонував брати не слово, не право, а "загальну природу націй", тобто закон, що полягає у створенні "громадянського світу" (суспільства) І шзнанні "дійсного порядку речей". Супроводжуючи виклад ідей книги посиланнями на остаточний критерій божестаеного провидіння, до якого спрямоване людське пізнання, вчений, однак, констатує свідомий І об'єктивний характер людської діяльності (тільки нєсгавггадіння намірів і наслідків дій засвідчує присутність провидіння). Люди творять свою історію самі, хоча й у межах загального порядку, встановленого світовим Розумом. Цей порядок проявляється через "природні людські звичаї". шо виробляються ними у соціальному ешвжитгі. "Світ Націй,- підсумовує Віко.-був, без сумніву, зроблений Людьми".

Італійський вчений на величезному фактичному матеріалі переконливо показав, що усі результати людської активності — держава, Інститути, матеріальна І духовна культура —- виникали в певних обставинах відповідно до потреб людських спільнот, змінювались разом з обставинами і розумовим вдосконаленням. "Природа речей — ніщо Інше, як їхнє виникнення в певні часи І при певних обставинах; завжди, коли останні є такими, саме такими, а не Іншими ішникають речі",- писав Віко (18, 77].

Вважаючи, що однієї філософії недостатньо для пізнання таких "змінних" речей як розвиток людської спільності, вчений пропонує "нову науку", яка о поєднала раціоналізм філософії (стосовно "вічних Істин") з історичною змінністю людства, що виражена у набутті істиних знань через пізнання конкретного світу речей. Таким чином філософія 1 філологія У поєднанні з Історією й дають у підсумку "нову науку", котра у сутності є "філософією історії" (Віко цього терміну не вживав).

Тривалі дослідження мови І права переконали вченого, що з їх допомогою можна здобути цілком певні знання, які не відрізняються від здобутих емпірично. Підстава для цього — можливісгь розумової реконструкції того процесу, у ході якого створювалися документи І закони (правові) у мшгулому. Віко виходив з того, що критерієм ставлення до ідеальних речей повинно бути відношення кожної сучасної людини до оточуючого світу.

Віко приходить до ще одного важливого висновку про те, що людська природа у сутності є суспільною —тільки у спілкуванні з допомогою мови й

Розділ 4. Історична думка Бароко і Проскітннцтка...

можливе людське життя. І тоді стадії¹ розвитку абстрактної людини перетворюються в стадії розвитку (змінності) суспільства. На місці філософської антропології, якою на початку уявлялась "нова наука" Віко, утверджується "філософська сощолопя" (цього терміну Просвітництво ще не знало) або "філософія Історії". "Філософія розглядає Людину такою, якою вона повинна бути.- підсумовує вчений.- а Історія —такою, якою вона є '.

Щоб підтвердити ці Ідеї. Віко прослідковуе Історичні стадії зміни людської спільності, котрі І є "вічною сутністю Історії", тобто законом. Суспільне буття виросло з дикунського стану, і розбудовалось з родит-ш, яка була першою формою "суспільності". Громадянське суспільство виникло внаслідок потреби об'єднати родини для придушення протесту рабіїі, створити відповідний механізм захисту прав людей. "ВІК Героїв" або початок громадянського порядку пов'язаний з встановленням аристократичної республіки. Боротьба між станами не припинилась і призвела до заміни аристократичної республіки — демократичною, в якій плебс оте наділений землею. На цій сталії "Вік Героїв" змінився "Віком Людей" — люди навчились творити закони. Проте демократія неминуче переростає у анархію і тому змінюється монархією — нанстїйкішою державною формою. "Вік Людей" (античний світ) змінюється варварством середньовіччя, яке неминуче готує грунт для повторення циклу на більш високому рівні.

Циклічність Віко відрізняється від античної двома провідними рисами: в її підставі лежить ідея проіресу — "гуманізації" людини, а не ії незмінності (незмінною залишається загальна ідея розвитку, якій підпорядковане розумове пізнання); натомість зміна розуму провадить до зміни "речей" — людських творів ■— об'єктивного світу. Таким чином ідея прогресу як закономірності людського розвитку стала надбанням .тогочасної науки.

Не забув Італійський мислитель зупинитися па методах пізнання минулого. Він розрізняв поняття "розуміння" ] "пояснення". Друге — це передусім причинио-наслідковий зв'язок явищ, в той час як перше — застосування методу аналогій (конструювання заздалегідь заданих параметри! мислення, як би ми це назвали сьогодні). Він встановив певні правила дослідження: застосування аналогій більш широкого плану (поршняпня "подібних" періодів у різні епохи через їхні Інституті — форми правління, господарство, мистецтво, мораль тощо); врахування закономірності повторення послідовності подій (наприклад форм держави), яке. однак, не є докладним повторенням минулих подій, а цілком новим явищем, що зберігає подібність рис, І це виключає можливість пророцтва на майбутнє (і): необхідність остерігатися "перебільшень", "зарозумілості", "довірливості" й інших спотворень, котрі зустрічаються у історичній літературі: застосування "мовознавчого" аналіз}¹ до роботи з Історичними документами, оскільки вживані значення багатьох слів у минулому значно відрізнялися від сучасних: сприйняття будь-якого переказу про Історичні події лише як непевну пам'ять. що містить тільки частку спотвореної інформації про іс, що відбувалося насправді; вивчення свідомості (вірувань, моралі, науки тощо) відповідної епохи або їхні залишки в Інших епохах, щоб вміти розшифрувати історичну Інформацію джерел.

і