Леонід зашкшьняк. Методологія історії

торкались питання об'єкту пізнання — більшість згоджувалися, що ним є незмінна людина, а ще точніше ЇЇ розум І духовність, котрі "продукують" людські стосунки. Скептицизм Бароко спонукав до пошуку шляхів раціонального прочитання документів І давньої літератури з використанням критичних методів. Проте рішучий крок до внесення раціонального погляду у історію зробили передусім французькі просвітники.

Просвітництво як світогляд] ю-культурна течія в європейському цивілізаційному розвиткові набуло суспільної значущості у Франції і поширилося по усьому континенту, заклавши фундамент новочасного раціоналістичного мислення. Воно сформувалося під безпосереднім впливом досягнень англійської натурфілософи Й природничих наук. Просвітницьке світобачення було твором передусім французьких філософів, письменників, публіцисти;, вчених, блискучим результатом розумового узагальнення пізнавальних зусиль багатьох поколінь європейських мислителів. Просвітники розробили нові Ідеї й цінності, котрі спричинили інтелектуальний перелом XV!!! ст. з далекосяжними наслідками, що проявляються до нинішнього часу.

Головна Ідея Просвітництва, яка була докладно обґрунтована його представниками, полягала в тому, що розумове пізнання спроможне осягнути закони природного і соціального світу й на їх основі встановити між людьми справедливі "природні" відносини. Шлях до суспільства загального добробуту І щастя лежить через дальше вдосконалення пізнавального шетрумептаря, який дозіїо.тить зрозуміти й застосувати "природні закони" до людських взаємин І на їх підставі досягти раціонально організованого суспільного устрою. Засобом для цього є невпинний прогрес науки й освіти.

Оптимістичний погляд на можливості раціонального осмислення нагромаджених знань про природу і людину, зведення розуму і розумової діяльності в універсальний принцип гзнання неминуче провадили до споглядапьного конструювання гіпотетичних теорій природного і соціального життя, що будувались за аналогією з законами механіки. Такі філософські конструкції, при збереженні уявлень про незмінність людської природи і розуму, Грунтувалися на ототожненні розумових законів із законами природними і уявленні про можливість їх безпосереднього "механічного" втілення.

Універсальний 1 незмінний розум -- в уявленні просвітників — був здатний пізнати закони природи І людства та побудувати на їх засадах "розумне'¹ і справедливе суспільство. Таке суспільство повинно відповідати "загальному прирооному законові", який ототожнювався з законом всесвітнього Розуму (гармонії), то у людському бутті проявлявся у моральних принципах — справедливості, рівноправності, свободи -- кожної особистості зокрема І суспільства в цілому. Цим законом, а значить ! моральними принципами, людина повинна керуватися у повсякденному житп І у ставленні до ближнього. Усе минуле людства було драмою пошуку І відкриття людьми цього закону. Але пізнати його можна з допомогою розуму, а не почуттів І пристрастей (чим керувались люди до нього часу), тому довгий Т тривалий шлях до розумового вдосконалення людства можливий лише на реііках освіти (просвітництва), яка розвіє морок невігластва І забобонів.

Раздід 4. Історнмид думка Бароко І Просвітництва...

Таким чином "природний закон" набував не лише наукового, але й морального значення. Вольтер кинув гасло, що стало синонімом Просвітництва — "природа розумна, розум природний".

У світобаченні просвітників історія посіла поважне, якщо не провідне місце. Вона стала синонімом прогресу людського Розуму у пізнанні природи речей І людини. Власне прогрес як такий мислився просвітниками у вигляді поступального наближення до осмислення закономірностей природи і сощуму. Тому й історія повинна була стати схемою розумового поступу, у підставі якої знаходилися філософські принципи раціонального тзнання. Така історія виглядала як "філософське Історія", оскільки пов'язувала себе з індуктивно-дедуктивним методом, каузальністю, а також усіма іншими атрибутами натурфілософії. Вольтер назвав таку Історію "філософією історії", і цей термін з Його легкої руки дожив до кінця XX ст., зазнавши псиної смислової трансформації.

Філософська Ісюрія зосередилася на виявленні в історичному минулому народів спільних рис і властивостей, вона розглядала минуле як Історію всього "роду людського" і не "знижувалася" до окремих подій і фактів. У зв'язку з ним просвітники негативно поставилися до попередньої традиційної історіографії, вважаючи її "апологетичною", "забобонною" тощо. Вони недооцінили досягнення ерудитів у джерелознавстві і навіть гуманістів у політичній Історії.

Просвітницьке світобачення, оперте на раціоналізмі, не залишило місця для дії жодних трансцендентних сил, виступило гострим антагоністом церкви 1 релігії в цілому, піддавши їх нищівній критиці І сарказму, котрі не мали прецеденте аі в попередні, ані в наступні епохи. Просвітники запропонували раціоналістичні мету та спрямованість руху світової історії ----- до повного ■горжества Розуму із природі 1 суспільстві. Звідси і високий оптимізм ідеології Просвітництва.

Просвітництво вперше подивилося на суспільешо як взаємозв'язану щшетсть, яку об'єднує Розум, здатний виявити прояви "природного закону", а також різні напрями людської діяльності. Таким чином було закладено підвалини согиологічного мислення, котре розглядало людські взаємини через закономірності (регулярності) розвитку розумової дшьносгі.

Одним з перших зауважив потребу віднайдення засад цілісного погляду на суспільство, зокрема в його Історичному аспекті, відомий італійський вчений Джамбаттпста Віко (1668-1744). Всебічна і різносторопня освіта і практика, які здобув цей мислитель, займаючись філологією, правом, риторикою та іншими науками, рано забезпечили йому авторитет — у віт ЗО років він став професором Неаполітанського університету. Знайомство з античною літературою І працями Ф.Бекона наштовхнули його па думку охопити людські справи єдиною схемою (теорією). Уже в ранній прані "Про сучасний метод дослідження", написаній під впливом беконівського "Нового Органона", і з метою тддати критиці картезіанський раціоналізм, Віко висловив думку, що людський розум не є однозначним критерієм досягнення Істини у пізнанні. оскільки сам переживає періоди розквіту І занепаду, тобто змінюється, яскравим прикладом чого були античність І середньовіччя. З цього випливав

■ І