3.Філософська Історія Просвітництва

Якщо континентальна історіографія XVII сі. переживала своєрідну "кризу жанру" І вела пошуки його подолання на рейках посилення уваги до джерел, то в Англії на розвиток історичної думки вплинули передусім політичні події революції середини XVII ст. Революція стимулювала духовне життя суспільства, поставила в порядок денний проблеми устрою, влади і власності в державі. Ідеологічна і політична боротьба поділила англійське суспільство па два головних табори: прихильників необмеженої королівської влади, освяченої божественим провидінням, і послідовників обмеженої монархії, яка не повинна зачіпати "природних прав" людини. Найбільш радикальні погляди висловлювали левелери та їхній ідеолог Джон Лільбери (1614-1657). що, посилаючись на Біблію, поставив питання про народний суверенітет як джерело і підставу усякої влади.

Бурхливі події англійської революції хвилювати багатьох сучасників, спонукали до їхнього осмислення. Одним з перших, хто спробував розглянути питання суспільного устрою в Історичному аспекті, був філософ Томас ї'оббе (1588-1679). Його праця "Левіафан або матерія, форма І влада держави церковної та громадянської" (1651) містила декілька важливих теоретичних міркувань, котрі заатіднили європейську наукову думку. У ній вчений запропонував схему походження держави, твердячи, що вона з'явилася лише на певній стадії розвитку людства і відокремила "природний" бездержавний етап, коли всі люди були рівними, від "державного", що виник внаслідок "суспільного договору", народженого безперервною боротьбою між людьми за задоволення своїх егоїстичних інтересів і потреб. Виникнення держави, як зверхньої влади над людьми, призвело до появи громадянського суспільства, але поклало край "природним правам", запровадивши на їх місце закон. Держава і с тою міфічною потворою — Левіафаном, яку людство змушене терпіти, аби не повернутися до дикунства І "війни усіх проти усіх". Влада, закон, фінанси є основою держави, яка покликана зрівноважити "природні" потяги людей.

Ідеї розмежування двох відмінних стадій розвитку людства, його поділу на природну і громадянську (первісного суспільства І цивілізації), а також походження держави як раціонального акту міцно увійшли у західноєвропейську філософио І соціологію.

Дальші кроки в напрямку "історизащї" філософії І "фІлоеофізації" Історії (вживаємо такої незвичної термінології з метою підкреслення взаємопов'язаного процесу розробки підходів до принципу Історизму) були зробтені англійськими фІтогофами — послідовниками Джона Локка (1 632-

'

Леонід Злшкідьмяк, Методологія історії

1704). Сам Локк поділяв погляди Гоббса на державу і владу, але вніс до них суттєві корективи. Зокрема він вважав, Ідо у "природному стані" не було боротьби між людьми, їхня Індивідуальна праця призвела до появи власності, яка поступово загострила стосунки і покликала до життя державу, щоб охороняти права власності і особисту свободу. У праш "Дна трактати про уряд" Локк розвинув думки про народний суверенітет І обов'язок держави забезпечувати його.

У іншій праці — "Есе про людське розуміння" (1690) Локк виклав засади вчення про пізнання. Він стверджував, шо всяке знання набуваегься через досвід І таким чином г історичним продуктом, заперечував можливість будь-якого посередництва між чуттєвим досвідом ) знанням, котре завжди є тільки конкретним. Ідеї, принципи не є вродженими,- писав вчений.- вони насуваються з досвідом. Але досвід розпадасться на "зовнішніш" (чуттєвий) І "внутрішній" (рефлексія), чисто розумовий. Локкові бракувало аргументів, щоб подолати пізнавальний дуалізм. Це зробили ного англійські послідовники у наступному столітті.

Серед них заслуговує на згадку конгроверсШна постать відомого англійського політичного діяча, філософа та історика лорда Еолінгброка — Генрі Сент-Джона (1678-175!). Суперечливі оцінки І дискусії навколо цього аристократа, одного з провідних англійських політиків першої половини XVIII ст. не затьмарюють ного авторитету як мислителя, який вте у філософсько-Історичну думку Просвітництва оригінальні думки. Його міркування 1 твори були відомі французьким просвітникам, зокрема Вольтеру, ще до Ігублікашї і вплинули на формування їхнього світогляду. Опубліковані посмертно у 1752 р."Листи про вивчення і користь Історії" Болшгброка справили справжню сенсацію в політичному 1 науковому житп Англії, проте викликали неоднозначну реакцію, оскільки політична "слава" кинула тінь на науковий авторитет вченого, ім'я якого незабаром незаслужепо забули [9. 287[.

Твір Болінгброка, написаний 1735 р. у формі 8-ми листів до молодого Історика лорда КорнберІ, який просив поради щодо методу написання Історії, пролили світло на фі.юсофеько-історичт погляди англійського поттнка-ерудита, котрі суттєво розходились з тогочасною Історичною практикою. Вони дали поштовх до більшого зближення натурфілософії та Історії, власне поєднання філософії іі історії на засадах.раціоналізму. При цьому, залишаючись па позиціях деїзму, властивих більшості просвітників. Воганіброк був послідовніше щодо джерел формування людського досвіду І розуму, вважаючи ними зовнішній об'єктивний світ. Це давало йому підстави рішучим чином усувати релігійні "містику" зі свідомості сучасників. А далі — висувати оригінальну думку про народження морально-етичних норм не з абстрактних Ідей, а від законів природи, котрі зростають з конкретних потреб та інтересів особи. Воші ж провадять до дії закону "сошабельїюсп" — об'єднання у суспільство. Останнє у своєму розвитку проходить дві фази: політичного суспільства ("малі держави") і громадянського суспільства (вчений не визнавав Існування т.зв. "природного стану" людства). Логіка підштовхувала Ьолінгброка до утопічної візи майбутнього — суспільства "рівної

Розділ 4. Історнмна думка Бароко і Просвітиицтва...

відповідальності станів" на чолі з "Ідеальним" монархом. — оскільки кожна людина в рівній мірі прагне до задоволення подібних потреб та інтересів.

Особливо цікавими були пізнавальні моменти твору Болінгброка. Визнаючи два види написання історії — "поетичного", спрямованого до почуттів. І "раціонального", шо промовляє до розуму, — вчений тільки другий вважав "справжньою" історією. Така історія може бути тільки філософською. Тобто такою, що встановлює вічні і незалежні від часу істини. Тому для Історика не факти і події * метою і сенсом дослідження, а встановлення "загальних правил" (закономірностей). Ці природні закони пбо "загальні правила" —мораль, етика, психологія.

Абсолютизація раціоналізму зіграла недобрий жарг з англійським вченим й усіма просвітниками: вони грунтували спої погляди пй незмінності "природного закону", який щодо людини полягав у морально етичних засадах. Тому, зазначав Боліитброк. філософія починає з розуму і закінчує уявою, а історія почипас з фактів 1 завершує розумом. Однак самі по собі факти шс не несуть Істиних знань, які треба здобути з. допомогою розуму.

Аналітичний стиль мислення дозволив Болінгброку висловити низку плідних теоретично-пізнавальних думок, котрі були розвинеш просвітниками. Зокрема, він чітко поставив питання про предмет Історії. "Людина с предметом будь-якої Історії; щоб добре Ії знати, ми повинні бачити і зрозуміти Ії (людину Л.З.) у кожному віці, у всіх країнах, у всіх державах, у жилі і смерті — і тільки історія може нам так ії змалювати¹,- писав Болінгброк.

XVIII ст. стало в Англії часом шетитуціалізашї історії, появи її як окремого предмету у англійських і шотландських університетах. Інтерес до минулого, що підсилювався колоніальною політикою держави 1 освоєнням невідомих країн сходу І заходу, спонукав заможних меценатів до збирання колекцій рукописів, пам'яток матеріальної культури. 1707 р. у Лондоні було відновлено товариство антикварів, члени якого займались пошуком і публікацією старовинних документів. Серед видань товариства була цінна 7-томна публікація "Державних паперів Терло" (Терло був державним секретарем за часів протекторату О.Кромвеля). У 1753 р. відкрив свої двері Британський музей, основою зібрань якого стали антикварні колекції. 1759 р. при музеї розпочала діяльтсть Британська бібліотека рукописів І книг.

Великий Інтерес до писемних пам'яток спричинив вже у середині XVIII ет. появу численних документальних публікацій, що засвідчували вдосконалення техніки 1 методики опрацювання та інтерпретації історичних джерел. Ріст освіченості населення створив сприятливі умови для поширення описово? І розважальної Історичної літератури, котра задовольняла насамперед естетичні потреби широкого кола осіб (популярністю користувались невибагливі, літературно оброблені твори поета 1 письменника О.Голдсміта "Історія Британії", "Історія Риму". "Історія Грещї",які містили уривкові обробки цікавих епізодів минулого).

У ангтйськШ Історіографії утвердилась традиція поділу світової Історії на давню (класичну), середньовічну І нову. 1724 р. в університетах Оксфорда і Кембріджа були відкриті професорські кафедри пової історії, котрі призначалися для підготовки дипломатів 1 державних службовців. Проте

■

-■.