Леонід Здшкільнак. Методологія історії

програмою "дослідження" минулого, забарвленого традиційною теологічною проблематикою. Болланд І болландисти вплинули не тільки на церковну, але й на світську історіографію, подавши їй приклад методичної роботи з джерелами.

Бенедиктинська конгрегація святого Мавра ставила перед собою завдання вдосконалення релігійної освіти І виховання. Генерал ордену Дон Торісс від 1630 р. Ініціював праці над вивченням Історичних творів, що повсталії у Франції від початку XVII ст. Понад 150 бепедиктиншв причинилися до появи численних, публікацій документів, спеціальних праць з палеографії, дипломатики, хронології. Найбільшої слави здобув надзвичайно рухливий і комунікабельний дослідник Жаа Мабільон (1632-1707) — автор численних праць з Історії та християнської догматики. Серед них були й колективні видання бенедиктинських святих ("Документи святах св.Бенедикта"), а також ґрунтовна праця "Дипломатика" (1681), в якій наголошувалося на необхідності опори Історичних творів на документах, було подано методику встановлення зовнішніх ознак їх автентичності — місця, часу І обставин складання. Фактично це пули засади палеографічного аналізу джерел (письмовий матеріал, чорнила, способи висловлювання тощо).

Розвиток Історичної думки в Україні йшов по шляху подолання провіденціалізму, відмови від пошуків повчального сенсу подій. Значно зросла жанрова різноманітність історичної літератури, яка збагатилася творами мемуарного плану, "временниками" тощо. Визвольна війна українського народу середини XVII ст. стала тим чинником, який рішуче прискорив формування національної свідомості українців. Політична боротьба спричинила появу численних творів, що описували події війни ї нав'язували до минулого козацтва, українського народ;'. Теологічний аспект описів відійшов на другий план, поступившись обгрунтуванням політичних програм різних таборів. Низка т.зв. козацько-старшинських літописів XVII — початку XVIII ст. яскраво відбила нові тенденції літописання, які своїм корінням сягали традицій Києво-Могилянської колега (1632), що стала помітним центром освіти І науки у Східній Європі. Прикладом такого виду Історичної літератури був ^т'Літопис Самовидця", автором якого був козацький старшина Роман Ракушка-Ромаиовський. "Літопис Григорія Ірабянки", "Літопис Само'ша Величка" та Інші, їх об'єднувало прагнення показати боротьбу українського народу за спої права, а також обгрунтувати претензії козацької старшини на самостійне управління Україною.

У стінах Києво-Могилянської колегії було створено короткий нарис історії України — "Синопсис" (огляд, зведення, 1674 р.), який був складений ректором колегії, архімандритом Києво-Печерської лаври Інокешієм Пзєяем (б.ч. 1600-1683) і тривалий час використав ув а вся як підручник, був перекладений грецькою 1 латинською мовами. Політична спрямованість цього твору с цілком очевидною. Автор змальовує Історію східних слов'ян таким чином, щоб підвести до думки про спадкоємність самодержавства від часів Київської Русі до Московського царства, цементуючою підставою чого була оборона православ'я від "західних" впливів.

Відомим істориком того часу був Ігумен Київського Михайлівського монастиря й ректор колегії Феодосії! Сафонович ■— автор "Хроніки з літописців

Розділ 4. Історична дуллка Бдроко і Просвітннцтка...

стародавніх", яка охопила період від Київської Русі до XVII ст. Вчений поділяв думки про необхідність єдності східно-слов'янських народів під владою "православного" монарха. Поштичние спрямування ще не позбавило Історичної літератури провіденціального змісту, але відсунуло його на другий план.