2.Ідеї критичної історіографії XVII ст.

Раціональній світогляд складався на тт бурхливих і драматичних політичних подій в Західній Європі кінця XVI" — першої половини XVII ст., про яю йшлося више. Оптимізм натурфіжюс-фів супроводжувався песимізмом ! скептицизмом мислителів періоду¹ Бароко, які не поділяли віри у всесилля розуму, можливість зрозуміти порядок речей, насамперед "людських". Умонастрої нової епохи найповніше відбив французький філософ Мішель де Монтень (1533-1592). У книзі "Досліди" він піддав критиці теологічну схоластику, а також гостро виступив проти ідеалізації людини та її розумових здібностей, пославшись на приклади сучасних йому релігійних війн, коли в Ім'я одного бога християни знищували своїх же одновірців. Людина нездатна нічого пізнати, заключав філософ. Скепсис мислителя торкався як християнської геології, так і моральної філософії гуманістів. Антропоцентризм є іллюзією. вважав вчений, так само як казка про Існування потойбічного світу. Під впливом відкриття нових земель І описів укладу життя неєвропейських паролів Монтень закликав повернутись до "дитинства" людства, якому незнайомі недоліки цивілізації.

Французький мислитель чутливо віддзеркалив умонастрої, що поширились у XVII ст., у час, що отримав назву Бароко. Змінність І непевність людської дог, сумніви у можливостях людського розуму, зникнення твердої "опори" у житті — все це формувало менташтет епохи, в якому були присутні 1 крайні розчарування, і надії на нові можливості раціонального шзнапші.

За таких обставин філософські міркування Декарта стосовно ненауковості історії мали під собою солідний грунт у вигляді тогочасної Історіографічної практики. Вчений вірно зауважував, що історичні твори засновувались не стільки на науковому дослідженні, скільки на грі Індивідуальної уяви автора. Історії бракувало такої документальної підстави, котра б у поєднанні з критичним методом перетворила її у рщ дослідного знання. Вказаний скептицизм однак стимулював пошуки підсилення "науковості" І достовірності Історіографії. Наразі це проявилось у потужній хвилі критики Історичної думки І спробах вивести й на якісно новий рівень на фунті джерелознавства.

Спроби надати Історіографії Бароко новий Імпульс у річищі Ідей Коїпрреформації були здійснені двома школами, що були сформовані орденами пупів І бенедиктинців І отримали спільну назву "ерудитів". Обидві школи створили підстави тої науки Історії, котра мала конкретний об'єкт 1 предмет вивчення — Історичні документи. Методика їх. опрацювання і верифікації у підсумку штовхала до формулювання певних гіпотез стосовно самих документів 1 можливостей "витягнення" з них наукових знань.

"Ерудиційні" дослідження народились у Франції у першій половиш XVII ст. Представники "ерудитів" звернули увагу на історичний контекст, в якому відбувалось конкретне явище, вимагали не просто ствердження його правдивості чи фальшивості, а й розгляду обставин, що його спричинили. Ще

одна вимога торкалась належної підготовки історика до пращ в архівах і бібліотеках. Не дивно, що більшість французьких ерудитів були бібліотекарями або ж виконували Інші світські обов'язки. Так, Андре Дюшене( 1580-1640) склав І опублікував 1618 р. "Бібліотеку авторів, що описували історію І топографію Франції", яка містила спробу критичної оцінки попередніх Істориків. Депюї Етьш Балюз (1630-1718), будучи бібліотекарем книгозбірні французького канцлера Кольбера, опублікував працю "Розділи французьких правлінь", в якій критично оцінив відомі історичні праці І документи, присвячені минулому Франті. Над вивченням історичних документів працювали Шарль дю Каюк. Леон Теодор Годефруа та Інші. Усі нони запровадили до історіоі рафії два типи критики — політичний і ерудиційний, змістом яких була вимога ні лїтові-тої підготовки людини, котра збирається писати Історію (стосовно вміння сформулювати гіпотезу і опрацювання документів) 1172, 46-52].

Фундаментальну роль у оновленні історії відіграли вчеш-ченш копгрегацш єзуїтів і бенедиктинців. Насамперед слід зупинитись на єзуїтах, котрі утворили об'єднання "болландистів" від Імені свого визнаного глави Жана Болланда {І596--1665). Болланд і його прихильники звернули увагу на потребу колективних праць, утримували зв'язки з єзуїтами усієї Європи, заохочуючи до пошуку документальних матеріалів, котрі б пролившій світло на життя і діяльність святих. У роботі болландистів існував поділ праці, Болланд займався біографіями святих у Іспанії, Англії та Німеччині, Геишен — Франції, Італії І т.д.

Болландисти розпочали видання фундаментального багатотомного опрацювання "Документи святих", яке містило критично оброблені матеріали стосовно життя 1 діяльності освячених церквою осіб. Кожний том відкривався "передмовою", котра подавала методику критичного опрацювання документального матеріала. Вступну частину до першого тому написав сам Боллапд. Йому присвячувала ідея донести до нащадків "дійсну" історію життя святих, відокремити правду від вигадок. Для цього була здійснена велика пошукова і впорядкувальна робота, яка уможливила шляхом порівняння ] співставлення різних давніх творів встановити ті частини текстів, що були самостійно внесені авторами і не підтверджувалися Іншими джерелами.

Болланд сформулював методологічні вимоги для написання Історичних праць про святих. Кожна така праця повинна розпочинатись з опису місця І часу, в якому той жив, які посади займав і чим трудився, далі —- як помер і був похований, які "дива" з ним пов'язані тощо. Наголошував на тому, щоб опис містив передусім бездискусшні моменти, а потім вже "дива", але із згадкою про їх ймовірний характер. Докладно викладав вимоги щодо методики роботи з документами, хронології І атрибутики їх виникнення, місця збереження. Підкреслював, що необхідно оцінювати лише ті історичні факти, які відбиті у документах, І не можна згадувати про те. чого у документах немає.

Відповідно до загальних міркувань Болланд накреслив етапи дослідницької роботи Історика, в яю включив (1) пошук документів, (2) перевірку знайдених джерел відносно правдивості, (3) анаїш "правдивих" матеріалів. Останній етап передбачав співставлепня вміщених в них фактів з інформащями інших авторів. Фактично вступ Болланда був оптимістичною