Леонід Злшкільняк. Методологія історії

У першій чверті XVII ст. були здійснені також важливі відкриття у медицині, хімії, боташш. Вільям Гарвей (1578-1657) зосередив увагу на механізмі життєдіяльності живого організму, застосувавши анатомічні методи його вивчення. Нарешті наукова революція XVII ст. отримала завершення у працях Ісаака Ньютона (1642-1727), який узагальнив свої експерименти й спостереження у "Математичних началах натуральної філософії" (1687). Його картина світобудови грунтувалась на законах механіки й остаточно усунула з ачансцени системи Арістотеля і Птолемея. ЇЇ значення полягало у замші телеологічного пояснення сніту. у підстав якого лежав пошук відповіді на призначення певної речі, причинно-наслідковнм і функціональним поясненням. У ході здіснених відкриттів сформувався новіш раціональний стиль мислення, який спирався на розумове осмислення результатів чуттсво-дослідпого пізнання. Провідними принципами такого мислення були: (1) абсолютний характер часу і простору, в яких Існують усі речі і проявляються явища. (2) всезагальний характер руху, як способу Існування 1 взаємодії речей, (3) причинно-наслідкові зв'язки усіх. явиш. Наскільки радикально змінився менталітет сучасників під впливом нових відкриттів засвідчив сучасник Ньютона поет Олександр Поуп (1688-1744), який писав: ...Вимірюй Землю, зважуй повітря, Навчай планети, яким шляхом їм рухатись, Спрямовуй усі часи й Сонцем керуй. [5, 302]

Наука нового часу надала особливої актуальності проблемі методу пізнання, тобто процедури дослідження 1 доказу. Середньовічна концепція знання не вимагала емпіричного підтвердження або фактичної перевірки. Праця нових вчених продемонструвала практичну значущість досліду 1 ного математичного узагальнення. Вона змушувала поставити питання про мету Е методи пізнання передусім природи.

Такі питання найперше були поставлені і вирішені вже згадуваним вище англійським політиком, філософом та Істориком Френсісом Беконом. У праці "Велике відновлення наук" він обгрущуізав індуктивний метод, як єдиний метод наукового пізнання, покликаний дати адекватні знання. Індукція як поєднання ЧУТТЄВОГО (емпіричного) 1 раціонального (теоретичного), на його думку, здатна "відкрити людському розумові новий шлях, зовсім відмінний від того, що був відомий пашим попередникам, 1 дати йому нові засоби допомоги, шоб дух міг користуватись сіюїми правами на природу' [12. 2, 61]. Бекон стверджував, що є лише два шляхи досягнення Істини: перший полягає у переході від відчуттів і частин до більш загальних висновків І постулатів, що приймаються за встановлені, а від них до суджень і відкриття постулатів нижчого рівня (дедукція); Інший шлях — витягнення перших свідчень з відчуттів і частіш, поступово підносячись до загальних постулатів (індукція). Але обидва грунтуються на емпіричному досвіді і дозволяють у підсумку просуватись від незнання до більш повного знання.

Значно обережніше ставився Бекон до суспільства, вважаючи, шо зміни у ньому відбуваються дуже попільно І непомітно. Як ми вже зазначали вище (у розд.З), відповідно до гуманістичної традиції він надавав переважного значення суб'єктивним чинникам — освіті і моралі елітарних верств, що правлять у

Розділ 4. Історична думкд Бароко і Просвітництва...

державі. У зв'язку з цим вчений накреслював Ідеал "технологічної утопії", за якого влада у суспільстві повинна належати освіченим особам, шо займаються наукою І провадять державні справи. Саме вони спроможні привести державу до добробуту, котрий залежить від опанування природи й предметного світу.

З іншого боку до проблем пізнання підійшов видатний французький філософ І математик Рене Декарт (Картезш) (1596-1650), Він запровадив до пізнання математичну логіку і перете центр вага на індивідуальний розум, здатний осягнути зовнішній світ у Ідеальних розумових категоріях. Декарт у підстави філософської системи поставив принцип сумніву як акту мислення ("со§ію сгдо зшп" — "мислю, значить Існую"), надавши тим самим першорядного значення у пізнанні науковій гіпотезі (розумовійконструкції). що повинна піддаватись емпіричній перевірці.

Свій метод Декарт застосував лише до філософії та Ії складових па той час частин — математики, фізики й метафізики. Історію він не включав у список наук, відокремлюючи ії 1 від філософи, і від поезії (мистецтв), скептично ставився до правдивості історичних повідомлень і їхньої значущості у практичному житті. Скептицизм Декарта поряд з раціоналістичними засадами пізнавальної діяльності вчинили величезний вплив на розвиток наукової думки у ХУІІ-ХУШ ст., спрямувавши ії на теоретичне (логічне) узагальнення емпіричних даних і наступну перевірку побудованих гіпотез у практичній діяльності.

Дослідне природознавство у XVI! ст. набуло статусу науки, котра вивчала природні явища і отримувала експериментальне (чуттєво) підтверджувані знання. Істинність яких можна було повсякчас перевірити. Така наука не потребувала Бога. їй було достатньо Природи, що включала у себе все суще, в тому числі й людину. Поєднання математичної логіки з дослідним природознавством остаточно розмежувало сфери віри 1 науки. Наука опинилась у силовому попі раціонального мислення ї методів, віра -— за межами раціонального.

Якісна різноманітність світу у новому світобаченні, одо швидко формувалось, зводилась до механістичної натурфілософії, головними рисами якої були: (І) невідокремленість духовного світу людини вщ його чуттєвої діяльності і беззастережне визнання об'єктивності зовнішнього світу (ідея Бога залишалась здебільшого у вигляді деїзму або пантеїзму, що мали небагато спільного з догматичним християнством), (2) підпорядкованість усього природного світу певним законам (насамперед механіки), котрі можна пізнати І представити математично, (3) універсальність Індуктивно-дедуктивних методів вивчення емпіричних даних, (4) механістичний детермінізм, шо передбачав причиппо-наслідковий зв'язок між будь-якими явищами природного оточення.

Нова раціональна картина світу, що формувалась па Ідеях натурфілософії, неодмінно повинна була включити у загальний образ людину 1 соціум. Здійснити не могли тільки найсвітліші мислителі філософського плану, котрі методи філософії, тобто тогочасної науки, спробували би прикласти до вивчення суспільства.

-

Леонід ЗлшкІльняк. Методологія історії

Розділ 4. Історична думкд Бароко і ПРОСВІТНИЦТВА...