Леонід Злшкільняк. Методологія історії

Не менш вагомим був його внесок у розвиток Історичної думки, зокрема стосовно хронології й метрології. Праця Скашгера "Виправлення хронології" (1583) була відповіддю на запровадження 3 582 р. папою Григорієм XIII нового календаря, запропонованого відомим математиком й астрономом Алоїзем Літаєм. У цьому акті протестанти й Скашгер побачили претензію церкви керувати світом й виступили Із запереченнями. Скалігер намагався науково заперечити висновки Лілія. Його твердження були помилковими, але сама дискусія спричинила зростання Інтересу до хронології ї метрології в цілому й Ініціювала появу низки нових праць.

Будучи професором Лейденського університету у Голландії., Скалігер виступав Із сміливими гіпотезами, не звертаючи уваги на залякування єзуїтів. Наприкінці життя він опублікував велику працю "Скарбниця часу" (1606). її якій зібрав І порівняв різні системи числення й показав їхнє значення в написанні історії.

Політнчно-полемічна література другої половини XVI ст. була дуже обширною І різноманітною, містила Історичні твори, мемуари, трактати, памфлети тошо. Твори Бернара Дюгайяна, абата Брантома, Жана де Таванна, Де Ту, Теодора Беза, Етьєна Лабоесі. Франсуа Отмана, Дюплесі-Морне та багатьох Інших відбивали політичні погляди авторів на сучасне й минуле. Історія притягалася для обгрунтування сучасних політичних претензій,

З плеяди історіографів того часу можна виокремити постать одного з Ідеологів 1 публіцистів гугенотської'о табору Агриппи Д'ОШньє (1552-1630) — вояка, поета, Історика, товариша майбутнього короля Генриха IV. Його поеми періоду громадянської війни, які описували Історичні події і осіб, належать до вершин світового поетичного мистецтва завдяки високому гуманістичному змісту. ("Трагтччі поеми" — 7 книг з 63 тис. віршів, що описують жахи Інквізиції, знуша д>, Варфоломіївської ночі, війн тощо)

Оригінальними були історичні праці Д'ОбІньє і, зокрема, найбільша "Загальна Історія ', дві перших книги якої за рішенням Паризького парламенту у 1620 р. були публічно спалені, як такі, що "сповиєш вигадок і наклепів на знатних осіб". Цей факт дав автору нагоду говорити:"Вогонь, на якому спалювали мої книжки, освятив їх". Свій твір він призначав нащадкам, прагнучи утвердити в їхній пам'яті "безумства І слабощІ людей".

"Історія" була описом подій 1553-1602 рр. у Франції, але до кожного розділу були додані відомості про синхронні події в Інших країнах Європи і Азії. Залучаючи пращ сучасників та зібрані документи, Історик піддав їх критичному осмисленню з мстою зберегти об'єктивність. Проте у підсумку вийшов твір, що підтверджував політичні програми гугенотів.

Слабше була розвинена гуманістична Історична думка у Англії, де ії впливи виявились насамперед у очищенні хронік від найбільш фантастичних вигадок І див. У XVI ст. туї працювали відомі вчеі, послідовники політичної школи в Історіографії Том ас Мор (1478-1535) І Фрейме Бекон (1561-1626). У Історії воші бачили науку політичного досвіду. Обидва були прихильниками монархічної влади, засуджуючи її переростання у тиранію. Оригінальністю відрізнялись їхні методи вивчення суспільства-держави. Т.Мор запропонував модель Ідеального суспільства без приватної власності, обриси якого подав у

Розділ 3. Історіографія європейського рєнєсднед...

книзі "Утопія". Натомість Ф.Бекон намагався застосувати метод індукції до укладання історичних фактів у гтричинно-наслідкові зв'язки. У Інших

складових світогляду вони запишатись на позиціях ренесансного гуманізму.

Іншими шляхами розвивалась історична думка в Україні. Назагал на Сході Європи після занепаду Візантії (XV ст.) і завоювання Балкан турками-османами було перервано розвиток романської духовної традиції, що просякала в українські землі з півдня. Опанування українських земель Литвою 1 Польщею у ХІУ-ХУ ст. включило їх у ареал поширення західноєвропейських ідейних впливів, хоча й на їх периферії. Але проникнення гуманістичних Ідей, яке відбувалось через Польщу, зустрічало серйозний огар з боку православного українського духовенства, яке вороже ставшеся до посилення позицій католицтва.

Літописна традиція залишалась переважною формою фіксації передусім с)-^Ііасних авторам подій, в той час як минуле описувалось шляхом компіляції попередніх літописів. У річищі цієї традиції були складені такі відомі твори XVI ст. як "Короткий київський літопис", "Густинський літопис" та Інші.

Від юнця XVI ст. Берестейська ушя (1596) активізувала православних полемістів, які виступили в обороні православ'я і традищй давньоруської культурної спадщини (М.Смотрицький. І.Нишепський та Ін.). Полемічна література привернула увагу до минулого українського народу, нав'язувала до культурної спадщини Київської Русі. Ці Ідеї відбилися на українському літописанні XVII ст., яке було просякнуте політичними тенденціями, спрямованими на відновлення минулого українського народу та його права на самостійніш розвиток (Межштрський літопис, Острозький літопис). У ідейному плані літописи залишалися в орбіті провіденціалізму.

Назагал ренесансна історична думка здійснила три головних зрушення у підходах до Історії. По-перше, залишаючись на позиціях визнання остаточної зумовленості реального світу божестнепим провидінням, гуманісти розпочали фактичну секуляризацію історичної думки, повернувши її обличчям до античного зразка, в якому Людина сама будує своє життя у прагненні до морально-етичного ідеалу. Таким ідеалом виступала християнська візІя майбутнього, а джерелом руху до нього —- активна людська діяльність щодо власного вдосконалення і поліпшення на цій підставі оточуючого світу.

По-друге, утвердилася думка про державність як природну форму суспільної організації, в якій можна знайти причинний зв'язок між подіями, спираючись на розуміння подвійної природи людського єства. Залишаючись назагал подісвою. гуманістична Історіографія спромоглася на переважно "людське" пояснення Історичних фактів.

По-третє, вагомим чинником, який суттєво змінив обличчя ренесансної Історіографії, було застосування методів передусім філологічної критики попередньої І чоіочасної Історичної літератури, а також залучених більш різноманітних джерел, що дозволило зробити великий крок вперед на шляху до раціонального пізнання минулого.

■

Леонід ЗАШКІЛЬНЖ. Методологія ІСТОРІЇ

Гуманістична історіографія шлійігша до усвідомленім факту змінності суспільних Ідеологій в залежності від епох., а також визнання рога соціальної організації (держави) та її впливу на людське життя.

Разом з тим, Історична думка епохи Відродження залишалася під переважним впливом теологічної Історії. Остання давала достатньо струнке й завершене уявлення про світову свопгоішо людства. Напевно тому теологічна історія досить успішно витримала "наступ" гуманізму, який не наважився зруйнувати загальну християнську візтю світобудови.

Розділ 4. Історнчнл думкд Бароко і Просвітництва...

РОЗДІЛ 4. ІСТОРИЧНА ДУМКА БАРОКО 1 ПРОСВІТНИЦТВА (ХУЦ-ХУШ ст.): ФІЛОСОФСЬКА ІСТОРІЯ

1 .Формування раціонального світогляду

XVII століття стало тим часом у культурно-духовному розвиткові Сиропи, коли у суспільній свідомості внаслідок дальшого розмежування іетими-віри її істини-з наші я все більшу частку починає займати науково-інтелектуальне сприйняття оточуючого світ\\ Формується раціональне ставлення як до природи, так і до людини, яке грунтується на осмисленні чуттєвого досвіду. Обриси новоєвропейської науки зростають з плідною грушу ренесансного гуманізму, успіхів дослідного природознавства і поступово складають філософію механістичного натуралізму, котра запровадила природознавчі принципи у всі галузі людської Інтелектуально' діяльності. Найвищого розпитку натурфілософія досягла у Просвітництві XVIII ст.. яке остаточно усунуло теологічну схоластику з поля дослідного пізнання реального світу, вибудувало оптимістичну візио людського буття, коїре па підставі досягнень науки здатне досягти віку "Щастя І Свободи".

Передумови до зміни світоглядної парадигми, переносу акцентів з метафізичних побудов нз чуттєво-дослідну сферу склались у XVI ст. Ньому сприяли відкриття геліоцентричної системи, успіхи дослідної науки, що принесли нові набутий у матеріальному виробництві, резолюїдй..,-! зміни у політично-державнему устрої. Охарактеризувати уи 1'х у датам» місці ае представляється можливим. Проте слід мати на увазі, що усі вони дійсно революціонізували тогочасне світобачення. Ті контури світогпяяу, кота у ренесансному гуманізмі були розкидані окремими зернинами, у "'зс Бар Ікс проросли у ціпком нове світобачення, в якому людина виступала суб'єктом пізнання і перетворення оточуючого світу відповідно до здобутих дослштш¹-знань. Заклик гуманістів "назад до класиків" виявився застарілим І гальмував дальший розвиток думки, "класична мудрість" не була спроможна пояснити нову реальність, що виникала з досліду та експеримент)'.

Зміни у світоглядній парадигмі слідом за М.А.Баргоч можна схарактеризувати як "наукову революцію ХУІ-ХУІІ ст." [5, 292]. Першим ії актом було математичне обгрунтування М.Копер гаком гедищентричнесп всесвіту (праця (543 р. "Про обертання небесних тіл"), котре позбавило Землю й Людину центрального місця у світобудові. Далі Галшео Галілей (1564-1642) сформ>лював засади нової фізики І небесної механіки, засновані на експериментах і теоретичному узагальненні їхніх результатів. Вони дозволили ше більше розширити уявлення про всесвіт як безмежний простір. Галией стимулював астрономічні спостереження, які швидко принесли приголомплточі даю. що підтверджували його висновки про безмежність всесвіту. Иоганн Кеплер (1571-1630) узагальнив астрономічні спостереження математично й вивів відповіли закони. Нові уявлення про простір на середину XVII ст., незважаючи на гоеірий отр церкви, стали реальністю.

'

"