Леонід Зашкільняк. Лієтодологія Історії

Проте пог.тяяи ПатрІш були непослІдоішими, він часто вступав у суперечність з самим собою, повертаючись до засад "риториюв".

Оригінальні погляди на історію розвивав Томмазо Кампанелла (1568-1639). Він вважав, що історія с складовою частиною філософії й повинна формувати судження про поведінку людини в минулому. При цьому слід спиратись на "відчуття" Інших людей, не забуваючи про їх критичну перевірку-У Кампанелли історія поділена на три частини: божествену, природну і людську, остання І є політикою, але вона не вичерпує всій історії, котра повинна бути універсальною І поєднувати всі "іри складові.

Італійський гуманізм І його ідеї у ХУ-ХУ1 ст. потиратись по усіх країнах Західної 1 Центральної Європи, знайшовши там своєрідне переломлення. Італія перетворилась тоді у центр культурного життя Європи, сюди приїжджали усі, хто цікавився науками І мистецтвом. Гуманізм дав поштовх Реформації, але їхні шляхи розійшлися, спричинивши поділ "сфер впливу" на духовку і пізнавально-емпіричну, який більш виразно проявився вже у XVII ст. Реформація, внісши розбіжності у церковно-рєлІпйне життя, викликала глибокі Ідейні 1 політичні катаклташ на континенті, наслідком яких було посилення скептицизму і песимізму у суспільній свідомості, а також світобаченні.

Італійський гуманізм знайшов своєрідне переломлення у Німеччині, де вчеш теж виступили проти теологічної схоластики І догматизму. ЦІ виступи однак не були такими сміливими І гострими, а з початком Реформації вони влилися у церковний рух. віддавши сили боротьбі на боці протестантизму або католицизму. Історичні пращ служили зброєю І аргументом у ідейно-реяшйнш боротьбі. При цьому поважне місце у творчості вчених відводилось обгрунтуванню "германської" Ідеї. Теологічна Історія залишалась наріжним каменем історичних праць, в той час як гуманізм виконував швидше декор ативну роль.

Реформація поступово розійшлась з гуманізмом, оскільки перша апелювала до віри, а другий — до розуму. Реформація не висунула видатних істориків. 1 Лютер, і його помічник Філш Мелангтон здійснили заходи, котрі поліпшили рівень освіти в університетах, спрямували зусилля вчених-теологш на збереження Історичних пам'яток І літератури, обмеживши гуманістичний раціоналізм консервативною схоластикою. Надалі Контрреформація закріпила позиції за теологічною Історією.

Лютер висловлював погляд, що Історію треба писати згідно з релігійним духом, аби причинитися до боротьби проти папства. Його думки розвивав Мелангтон, зобов'язуючи своїх учнів студіювати Історичні твори. Реформація дала багатьох Істориків, котрі внесли свою лепту у Ідеологічні спори.

НайорипнальнІшим твором протестантської думки було 13-томие видання "Церковна Історія окремих століть" (1559-1574), котре в кожному томі подавало опис історії церкви від народження Христа до кінця ХШ ст. Цей твір впровадив до історіографії певні Інновації. Передусім він був підсумком колективних зусиль, при чому підготовка провадилась з "розподілом праці": одна група осіб ("студенти") збирала і комплектувала матеріали по бібліотеках

Розділ 3. Історіографія європейського рєнєсансд...

монастирів і капітулів різних країн, друга група ("архітектори") піддавали аналізу зібрані документи 1 класифікували їх хронологічно, третя група на чот з Ігпрієм Флаціусом робила остаточну редакцію тексту. Наслідком цього була поява у "Церковній Історії..." певного схематизму; кожний том мав відповідну структуру, яка розпочиналась з питань теології, а дат містила опис діянь. Всупереч ренесансному секуляризму твір нерозривно поєднував Історію з тсолопсю. Світські Історики звинувачувались авторами у нездатності зрозуміти дійсний сенс священої історії, а їхні Історичні твори вважалися такими, що позбавлені дійсного сенсу.

Католицька церква не залишалась у боргу стосовно критики протестантів. У відповідь на "Церковну Історію..." папські теологи під проводом Карла Бароніуса і Рейиальда підготували 12-томну працю "Церковні аннали від народження Христа до року 1198". Полемічна спрямованість передбачала попередній відбір матеріалу, який би уможливив відповідь на постулати протестантів, зокрема стосовно незмінності засад церкви від її заснування, примату папи над єпископами та щ. Праця цікава тим, що К.БаронІус чітко визначив методологічні засади писання церковної історії, котра повинна спиратися на ватикансью архіви І бібліотеку, суворо слідувати джерельним фактам. Він брав під захист церкву, твердячи, що фальсифіковані документи, які масово викривалися гуманістами й протестантами, підроблялися поза її межами 1 церква не може нести за них вІдповідапьність £172. 38-40].

Іншими шляхами адаптувався гуманізм у Франції. Його поширенню у шй країні сприяли завойовницькі війни французького короля Карла VIII V Італії наприкінці XV — першій половині XVI ст., коли французьке дворянство зіткнулося з культурними досягненнями Італійців. Від того часу італійці стали постійними гостями французького королівського двору. Під їхнім впливом пожвавилася французька література, мистецтво і науки.

Проте зіткнення гуманізму з ідеями Реформації і Кої-прреформації на терен Франції позначилося виникненням оригінальної Історичної думки, в якій переплітались гуманістичні І теояопчно-догматичш елементи, історія залшпадаеь в орбіті зацікавлень небагатьох вибраних верств. Але вже релігійні війни другої половини XVI ст. стимулювали рішуче зростання впливів І практичної значущості історії.

Провісником французького гуманізму був аристократ, політик і письменник Філіал де Коммін (1447-1511), що залишив широко відомий твір "Мемуари". У ньому він подав докладний опис свого мінливого політігчного життя на службі у французьких королів, головних подій європейської політики другої половини XV ст., проявивши раціоналізм І прагматизм у оцінці причин та наслідків політичних подій, котрі вбачав у особистих прагненнях видатних осіб. Коммш відкидав можливість ірраціональних див, але визнавав дію провидіння, яке виявляється виключно через людський розум. У його поглядах поєднувалися провіденціалізм І елементи гуманізму, зокрема стосовно природи політичного житія, яка була виявом людських намірів, а не божеетвеноі волі. Ще у XIX ст. французькі дослідники відзначали, що "політична Історія у Франції починається від Комміна" [74, 436-437].