Леонід Злшкільняк. Методологія історії

У ХШ-ХІУ ст. теолопчш узагальнення зникли зі сторінок Історичних творів. Це сталося внаслідок "оновлення" теологічної картини минулого мислителями ХІТ ст., церковних заборон торкатися дразливих питань віри (в тому числі з допомогою терору і репресій Інквізиції), а також появи серед авторів Історичних творів світських осіб, котрі ставили перед собою не стільки виховні, скільки практично-навчальні або розважальні цілі. "Розважальність ', як 1 в попередні часи античності, в цілому знижувала Інформативний вміст творів, натомість поширювала коло читачів. У гонитві за формою опису автори зверталися до віршованої форми.

У Франції здобула популярність "Римована хроніка" буржуа з м.Турнє ФІлша Муска, що містила 31 тисячу віршів з викладом Історії Франті до 1241 р. Пйом Гіард у віршованій" формі розповідав про діяння французьких королів (XIV ст.}. Подібні віршоваш хроніки народилися в Німеччині — "Кельнська римована хроніка" (її автор Готфрід Хагене виконав замовлення малої ради м.Кельн), "Австрійська римована хроніка" (була написана дрібним шляхтичем барона Ліх'генштейна Оггокаром зі Штірії І складалась з 83 тисяч віршів, розбитих на 650 розділів). Достовірність вміщених в них Історичних фактів була невисокою.

Після Четвертого хрестового походу (1202-1204 рр.) з'явився новий жанр історичної літератури — мемуари учасників виправи. Цей жанр був цікавий тим. що в рамках офіційної схеми змушував авторів описувати цілком "земні' справи сумнівного морального гатунку — пограбування християнського Консі антиноноля. Намаганням виправдати скандальні .тії хрестоносців присвятив свої мемуари один з керівників виправи маршал Шампані Жоффруа Віллардуен ("Історія завоювання Константинополя"), 8 яких досить докладно, але тенденційно відбив усі етапи й перипетії походу, інший характер 1 зміст мали мемуари дрібного лицаря з Пікардії Робера де Кларі "Завоювання Константинополя", який не стільки дбав про "згдадження" вини, скільки про передачу власних вражень про події.

Новим явищем в Історіографії ХШ-ХІУ ст. стала поява "лицарської хроніки', що зродилася при дворах європейських монархів. Вона припала на період занепаду лицарства, коли треба було реабілітувати його перед громадською думкою. Чимало таких хронік були створені у Франції та Фландрії, де при дворах крупних феодалів, зокрема герцопв Бургундських, згромаджу пались прихильники консервації старих порядків. Виникла "бургундська школа" в літературі й історіоі рафії. Серед авторів цієї школи відзначався Жан Лебель (1290-1370) -— канонік з Льєжа, поет ї авантюрист. На схилі життя він створив "Правдиві хроніки", подавши опис анппйсько-фрашгузьких війн, в яких лицарство обох сторін чинило "славні подвиги" в Інтересах своїх сюзеренів і... прекрасних дам. До "бургундської школи" належали також Жорж Шателен, Ангсрран де Монтрелле, Жан Лсфевр. Жан Моліпе та інші автори, котрі у своїх творах прославляли лицарський спосіб життя, високі моральні якості дворянства, війни, турніри тощо. Вони спричинили виникнення міфу "лицарської Свропи середньовіччя '.

Проте праця Лебе.тя незабаром була забута, оскільки з'явились 25 томів "Хроніки" Жана Фруассара (бл.1337-бл.14О4)'— оригінального літератора й