Леонід Зашкільняк. Методологія історії

"Історію Оттона". Добре володіючи латиною, маючи прекрасний стиль, Ліутпранд однак був найбільш тенденційним і суб'єктивним Істориком середньовіччя, зневажливо ставився до всіх європейських народів, окрім германшв, називаючи їх "дикунами", "дурнями", "боягузами" тощо. Як аристоіфат він ие відмовляв собі у задоволенні смакувати скандальні подробиш папського двору.

Германський Історик Відукіїїд (919-973) був сучасником Ліутпрацда, але мав протилежні якості. Своє життя він провів ченцем Корвейського монастиря, цікавлячись більше світського Історією. Його твір "Саксонська Історія" ("К.Є5 Ос5ІаІ> Захошсас") був присвячений описові зіткнення саксів Т слов'ян, просування германшв па схід. Прославляв саксів як носіїв християнства І цивілізованості на Сході Європи, підводячи гад це ідею "богоугодаості".

Англійська історична думка розвивалась у цей період поза обсягом Ідей "нової Романської Імперії християн". Імперія Каролінгів вже занепадала, коли король Уессексу Альфред Великий (849-899) побудував стабільну, міцну державу англів і саксів. У мій народилась оригінальна Історична праця "Англосаксонські хроніки", яку за дорученням короля провадили давньоанітйською мовою. Альфред Великий був великим прихильником літератури І мистецтв, згуртував навколо себе групу освічених, осіб, котрі за його вказівкою переклали на давньоанглІйську мову найвідоміші пращ середньовічної теологічної думки, що дозволило значно поширити коло їхніх читачів. Зі смертю короля спалах англо-саксонськоі літератури згас.

Період А7/-А7К, оті, характеризувався у Західній Європі економічним піднесенням, утворенням І зміцненням перших національних держав, посиленням колгунікацій І взаємин з позаєвропейськими народами. Виняткову роль у цих процесах відігравало середньовічне місто, що поступово перетворювалось у центр адміністративного, торговеяьпо-економічного І культурпо-духовного життя. Немаловажне значення мали хрестові походи, які призвели до зіткнення з арабським світом та його культурою.

На духовне життя того часу величезний вплив мала боротьба між Імперією І папством за верховенство влади, яка внесла пожвавлення у церковну літературу, змушену піддавати конфронтації й критичному аналізові аргументи сторін. З'явилось багато полемічної літератури, яка зачитувалася з амвонів, шкільних кафедр, на міських площах, щоб прихилити населення до аргументів однієї з сторін — світської чи церковної. Зрозуміло, то дискусії зачіпали вузькі кола освіченої громади І точилися переважно в середовищі духовенства та правлячої верстви. Вони неодмінно стосуватись оцінки минулого, його Інтерпретації.

Провіденціальна теологія Історії залишалася наріжним каменем бачення минулого, але "відстрочка" настання "Страшного Суду" вимагала від теологів нових обгрунтувань "свяшеної історії", привертала увагу до античного спадку, який не завжди вписувався у теологічну історію. Історична література у XII-XIII ст. швидко зростала кількісно І урізноманітнювалась у жанровому відношенні. До традиційних творів додались "посібники", "енциклопедії",'¹ міські хроніки", полемічні праці. Університетські міста перетворились у центри освіти І культури, які притягали здібну молодь Т досвідчених вчених.