Леонід Здшкільнлк. Методологія історії

бібліотеках й збірках знаті. Перекази донесли до нас свідчення, що праця чснця-персписувача цінувалась луже високо- а його сумлінність покривала усі гріхи, допущені ним у жито [66, 32-48).

Від XII ст. спостерігалися поважні зміни у суспільно-політичному її культурно-духовному житті Західної Сиропи. Зміцнення централізованих держав, ріст управлінського апарату, ускладнення структурованості суспільства та поділу пращ вимагали більшого числа освічених людей. Школа І навчання. які знаходились піл домІнащєю церкви, орієнтували на реліпйно-моральне виховання, її той час як- життя вимагало більш прагматичного спрямування освіти. Виникнення у XI ст. приватних І муніципальних шкіл сприяло проникненню до освіти світських елементів, т.зв. "вільних мистецтв". Численні приватні школи у XIII ст. дали початок європейським університетам (перші — Болонський, Паризький, Оксфордський). У XIV ст. у різних європейських країнах від Піренеїв до Карпат їх вже було десятки. Поступово університети перетворились у центри Інтелектуального життя, яю мали власні бібліотеки І скрнгггорії. Крім монастирських і університетських скригггоріїв з'явились також міські цехові майстерні.

Середньовічна історіографія розвивалась у рамках станів суспільної' еволюції, для кожного з яких були характерні особливі риси. Слідом за ОЛ.ВаЙнштеЙном вважаємо доцільним виокремити насипні етапи [15. 9-38).

період, уі?уї$ ст. характерний тим. що антична традиція ще продовжувала жити.; цьому сприяла асиміляція "варварської" знаті римською аристократією. Антична традиція згасала поступово, поетулаючись місцем геологічній візії світу і компілятивній переоцінці відомих подай минулого. Християнські геологи переписували твори грецьких І римських істориків або записували сучасні події, даючи їм богословське тлумачення.

Проте й правителі "варварських" європейських держав дуже швидко усвідомили значення Історії як інструменту політичної пропаганди й обгрунтування своїх претензій на римський спадок. У 519 р. на замовлення спадкоємця Теодорнха Остготського — Евтариха згадуваний вите римський аристократ Кассюдор скла» малозмістовиу "Всесвітню хроніку", що представляла собою компіляцію з пІзньоримських істориків. Автору присвячувала ідея обгрунтування початку "нової епохи", яка продовжували славні традиції Риму ■— епохи примирення й гтштя "варварів" і римлян.

Ця Ідея була розвинена Кассіодором з іншому творі — "[етиці" (12 книг, ям не дійшли до нас), де піп намагався довести давність І знатність родоводу готських правителів, винодячи їх від фракійців (гегш). Загалом ранньосередньовічні Історики доклали чимало чусиль для пошуку аргументів на користь нових правителів, а також звеличення "варварських" паролів, які опанували Західну Європу. При цьому не зупинялися перед фантастичними побудовами, котрі грунтувалися не стільки на переказах, скільки довільних аналогіях (наприклад, готи виводилися від гетів тільки завдяки співзвучності етнічних назв). Прикладом такої праці може бути й і нір Гоїського Історика Иордаиа "Про походження 1 діяння Ген в" (VI ст.), написаний, щоб засвідчити "славні" діяння германських племен та їхніх вождів.