Розділ 2. Теологічна історія...

освятивши середньовічні європейські монархії — спочатку Східну Римську імперію, а потім Імперію Карояшгів, Священну Римську Імперію німецьких правителів, запліднила Ідеологію "третього Риму" Московської держави тощо. Середньовічні Історіографи активно використовували обидві періодизації.

Таким чином, Августин розглядав Історію як діяння Бога, як сізящену Історію. Що ж до громадянської Історії, то вона, на його думку, не представляла інтересу, оскільки була позбавлена внутрішнього сенсу. Віра не вимагала жодного підтвердження фактами з громадянської історії. Вона є тою таємницею, котра дозволяє розкрити кінцеві причини І значення подій людського життя. У сутності йдеться про одну Історію людства, яка розгортається у двох вимірах: змістовному — на небесах, і явищному (діяння) — па землі. Ідея божествсного провидіння і є дійсним сенсом Історії.

Августин, трактуючи Святе Письмо, фактично вчинив перелом у підході до Історії: показав що саме слід розуміти під Історією І де шукати відповіді на питання про сенс та причини людських діянь. Тим самим він високо підніс поняття причинності у людських взаєминах, змусивши будь-які події пояснювати через о'ожєсівєнє провидіння. Останнє повинно тлумачитись телеологічне — виходячи з кінцевої мети. Таке бачення Історії мало серйозну суперечливість, оскільки телеологія виключала випадковість 1 прояв індивідуальної волі, а при поясненні різноманітних випадків людського житгя обійтися без них було непросто (наприклад аморальні вчинки, свавілля правителів Іг.гі.).

Теологічний погляд на Історію завдяки комплексності і системності утримувався дуже довго — увесь середньовічний період європейського минулого, а фактично й значно довше — до XVIII ст.. коли мислителі Просвітництва трансформували його у філософський. Схема Історії Августина подавала відповіді на усі дразливІ питання сучасного йому суспільства, утверджувала оптимістичний погляд на майбутнє, задавала моральні рамки людських кчингов. Вона запроваджувала "ясність" Історичної картини світу І місця в ньому людини, визначала світоглядні орієнтири абсолютної більшості европейських народів, її було легко сприймати, оскільки одночасно відбувалось звільнення свідомості від античних уявлень про складність природничих змін І процесів, місце в них людини, а увага зосереджувалась на духовних пориваннях, внутрішньому єднанні особистості з ідеєю Абсолюту.

Теологічне бачення історії, разом з тим. мало декілька слабких місць, шо ставали все більш очевидними з бігом часу. Неодноразово "відкладупане" "друге пришестя" Христа ставило перед церковними авторитетами завдання реінтерпретації біблійних пророцтв: замість "царства Божого" на землі на перший план було поставлено ідею "царства Ьожого всередепі вас", а па зміну месіанізму прийшов християнський містицизм, уособлений у єднанні віруючого З Христовою "нареченою" — церквою.

Відсунені церквою на задній план месіанські сподівання засновувались на вірі у "перше пришестя", тобто на минулому. Майбутнє проектуйалося на підставі минулого, а не сучасного. Ця особливість середньовічного Історизму знайшла найповніше відбиття у творах ЙоахшШ Флорського (бл.1132-1202) — абата бенедиктинського монастиря в горах Калабрії. У творі "Вічне Євангеліє"