Розділ 2. Теологічна історія...

проти ставляється потойбічний світ, створений Богом — Град Божий. Він є дійсним сенсом І призначенням кожної людини.

Людина є розумною Істотою, котра с роздвоєною від свого створення: вона є, частиною природи і як все живе в ній прагне до щасливого Існування, але, водночас, наділена розумом І волею, тобто здатністю до духовного оновлення. Створена за образом і подібністю до Бога, нона є унікальним І абсолютним творінням, здатним до духовного єднання з Творцем. Смерть є способом єднання з Богом. Бог скеровує людину, допомагає їй знайти вірний життєвий шлях у вірі. Без Бога людина тщо, порох.

Таким чином раннє християнство відмовилось від однієї з провідних Ідей античності - ■ оптимістичної оцінки людської сутності, її активної, творчої ролі у земному житті. На відміну від античних мислителів Августин ставив людину в залежність не від природних 1 соціальних умов, а від етики громадського життя.

Провідним наміром такої розстановки понять була ідея єдності усього роду людського, який походить від однієї пари — Адама і Єви, є єдиним, незалежно від мови, племені чи ліри. Увесь людський рід від акту творення рухається в одному напрямку -— до Бога. Універсальність людства І його спільна мета були новим етементом хрисшяиеького світобачення.

Для християнської догми історія набула особливого сене), тому що символи віри представляли собою сукупність цілком конкретних історичних подій (життя і діяння Христа). Саме ці події Августин поставив у центр "священної історії людства'. Усе, що було до Христа. дише передвіщало і готувало його прихід, а все, що відбудеться після — отримало пояснення у смерті І воскресінні Ісуса Христа. Символ віри перетворився у розповідь про "засвідчені" Історичні події. І з цього погляду християнство є виключно "історичного" релігією.

Церковні теологи багато уваги приділили розробці Ідеї Історії', абстрагованої від конкретного й розвитку. Усі події в ній пояснювались позаіеторичпими термінами і зводилися до Бога. Тож Ідея Історії набула форм\ теології історії ("вивчення Ьога"). Проте в перспективі це означало народження філософи історії, поскільки йшлося про єдиний історичний процес, і по підпорядкований провідній Ідеї, яка забезпечує можливість пошуку її прояву у конкретних Історичних подіях.

Людська історія у теолої ічному тлумаченні перетворювалась у драму боротьби добра 1 зла, віри і невір'я, ідо розгортається у часі і просторі, проходячи ряд послідовних, але незворотних етапів від "початку" і до "фіналу". Але людина у такій Історії виявлялась не активним учасником подій, а лише одним зі знарядь божественої вол — провидіння. Ідея проеіденгііалтіу — намагання знайти у всіх явищах земного життя прояви божественої волі — стала підставою теологічної Історії І, водночас. ЇЇ методом тл}маченнн Історичних подій. Августин твердив, що події земної Історії людства і спроби її пояснення якимись іншими, крім провіденціальних, чинниками. ї "оманою", позбавленого дійсного сенсу.

Теологічна історія, запропонована Августином. робила наголос на боротьбі двох непримиренних сип — вірі і невір'ї, добрі і злі. боротьбі, в якій

■