Леонід Здшкіпьняк. Методологія історії

заняття з писаними документами І укладання матеріалу, здобутого з них: по-друге, топографія, вигляд міст і місць, опис рік І портів 1, говорячи назагая, особливі властивості морів І країв та їх взаємні відстані; по-третє, політичні проблеми... Особливою Галуззю історії є передусім встановлення —- які слова вжито в дійсності, а потім пізнання, як цс відбулось, 1 чому певна політика або дії вдалися чи ні. Оскільки саме тільки твердження, шо щось сталося, може бути цікавим, але не повчальним: якшо ж буде доповнене з'ясуванням причини, тоді вивчення історії стас плідним. Або ж. стосуючи аналогію до обставин, в яких ми самі перебуваємо, отримуємо засобе І допомогу для передбачення майбутнього; навчаючись у минулого, коли діяти обережно, а коли з більшою сміливістю у теперішньому" [183.24-25].

Наведена цитата містить квінтесенцію методології грецького історика, її можна спровадити ло таких головних положень: здобуття з документів правдивої Інформації про природу, населення, устрій і звичаї народу, далі — про політику. її цілі, реалізацію і наслідки, нарешті, витягнення з неї висновків для застосування у сьогоденні І майбутньому.

Мислителі, відокремлює Історію від трагедії і поезії, яким "дозволено" створювати ілюзію, подібну ло правди, історія повніша дати "допитливим людям невмирущі уроки 1 настанови правдивим записом діянь і промов". Правдивість — головня відмінність Історії від іншого письменства. У цьом> Полібій слідує своііому кумирові — ФукшІду, продовжуючи його традицію. Проте, у нього з'являється нона риса — універсальність Історичного розвитку ізсіх держав І народів, ям "приречеш" на встановлення гегемонії Риму, що лав найвищі зразки цивілізованості.

У всіх випадках Пошбій прагне знаходити причиню-наслідкові зв'язки, Відрізняючи при цьому причину від приводу. Кінцева причина всіх Історичних, явищ знаходиться у думках, планах, розрахунках видатних осіб. Особа — головний історичний чинник: маса, народ є пасивними учасниками подій І піддаються впливам видатних осіб. "З будь-яким натовпом буває те саме, шо й з морем... — писав історик. - По своїй природі безпечне для моряків 1 спокійне море усякий раз, як зірветься вітер, саме одержує властивість вітрів, які на ньому панують. Так і натовп завжди проявляє ті самі властивості, якими відрізняються його вожді і порадники".

Історіограф надає великої ваги правдивості джерел інформації. Він залучає до опису лі гературу, свідчення очевидців, перекази, власні спостереження. За життя учений зустрічався з багатьма особистостями, які залишили помітний слід в Історії і перейшли на сторінки його творів. Вважав своїм обов'язком особисто відвідати місця важливих подій, про як* збирався писати, а також здійснювати подорожі і метою збору Інформації. Назагал з повніою ставився 1 Іолібій до будь-якого документу, наводив лапі про те. де він Переховується, вимагав цього від Інших Істориків. Наводив у тексті багато офіційних документів: договорів, законів, листів тощо. Правда, не не перешкоджало Йому вкладати в уста ісіорнчпих осіб вигадані промови, що обірунтовували ті чи Інші їхні вчинки. Такий прийом від часів Фукідша вважався нормою у Істориків; головне, щоб промова "вкладалась" у канву дійсної політики.

Розділ 1. Почлтки історичної свідомості...

Політика є основою Історії, її творять люди, а боги не мають впливу на конкретні дії людей. Вони залишаються за авансценою людської Історії, визначаючи лише загальний її напрям. Цікавими є здогадки Пошбія про вплив природних умов па характер, звичаї, політику народів та їх окремих представників. Природа виступає важливим чинником історичного процесу, який розвивається циклічно, повертаючися до вже Пройдених форм. Ці форми у Пошбія с політичними єдиновладдя (вожді), тиранія (царі), олігархія, демократія і знов все від початку.

Фактично Полібій був першим Істориком Риму, який у повному обсязі переніс туди античну традицію. Латинська римська історіографія запозичила методологічні засади історичної прані видатного грека.

Грецькі історики елліністичного часу причинилися до більш цілісного бачення цивілізованого світу. Антична традиція складача підставу такого світосприйняття. Діодор СицІліГіськпй (бд.90-21 рр. до н.е.). як І Полібій. багато подорожував й. осівши у Римі, написав великий Історичний твір "Історична бібліотека" > 40-ка книгах (з них збереглися 15). в якому намагався подати синхронізований виклад подій минулого Греції І Риму, починаючи від міфологічних часів до початку Галлської війни Ю.1 Цезаря (60 р. до н.е.).

Найпопудярншшм грецьким Істориком періоду римського панування був Плутарх (бл.46-бл.125 рр.). Він походив зі знатного аристократичного роду, багато подорожував, мав замилування до філософії й заснував у рідному місті Херонеі (Беотін) філософську школу, присвятивши еебо педагогічній діяльності. Багата літературна спадщина 1 Ілутарха нараховує понад 200 творів (збереглись трохи більше полотній), з яких найбільш відомими ще з часів античності були "МоралІЇ" (збірка послань, трактатів, філософських діалогів) І "Паралельні життєписи" - 46 парних і декілька поодиноких біографії! знаменитих грецьких і римських діячів й полководців, що становлять вершину античного біографічного жанру та засвідчують високу ерудицію їх автора, Написані барвистою мовою й жвавим стилем па підставі великої кількості тогочасної й більш ранньої літератури, що на сьогодні є втраченою, біографії просякнуті моралізаторством, покликаним показати добрі і злі сторони діянь видатних людей і, тим самим, подати приклад сучасникам.

Працюючи у період імператорського Риму, видатний грек бачив ознаки поступового занепаду моралі, який тягнув за собою зневіру у майбутньому і ефах, за збереження вироблених античністю засад гуманізму, культурних здобутків. Успадкувавши римську історіографічну традншю (про неї далі). Плугарх ставить перед історією дещо відмінні завдання, а саме: не збереження правди про минуле, а. насамперед, використання минулого ,шя "виправлення'¹ моралі сучасників. Історія у його розумінні має конкретне прикладне значення — навчити розрізняти добро 1 зло. співвідносити свої вчинки з можливими їх наслідками. У центрі життєписів знаходиться опис внутрішнього світу знаменитих мужів, який розкривається через вчинки, промови, наміри І діла. Такий підхід потрібен для змалювання моральних мотивів діянь героїв, які приносять успіх тільки тоді, коли спрямовані на високі цінності — служіння народові й батьківщині, поширення справедливості і рівноправності, поваги до людини, любові ло ближніх тошо. "...Дивлячись в Історію як у дзеркало. - писав