Леонід Зашкільняк. Методологія історн

Пяутарх,- я намагаюся змінити на краще власне життя й влаштувати Його за прикладом тих. про чиї доблесті розповідаю" [112, 1- 305].

Популярність творів Плутарха. написаних добірним літературним стилем, від античних часів не зменшувалася, а ііого "життєписи" вчинили величезний вплив на усю Історичну літературу.

Назагал грецькі Історики та філософи періоду Римської імперії опинились на окраїнах античного світу, працювали на традиційних засадах 1 не внесли нових елементів у світобачення. Лппіан (II ст.). виходець з олександрійської знаті, переселився) Рим 1 тут написав "Римську Історію" у 24-х книгах, прославляючи римську могутність 1 прано римлян на світове панування, Арріан (95-175 рр.) досягнув високих державних посад у Римі. написав декілька Історичних творів ("Анабачис Олександра", "Індія", "Першл Пакту Іівксинського' ). спираючись на Історичну літературу І наслідуючи Ксенофонта. Праї нені ія греків переселім пся до Риму свідчило про переміщення стрижня культурного життя до Вічного Міста.

Римська історіографія розвинулась під безпосереднім впливом елліністичної, продовжила античні традиції, але мала також свос власне коріння. Найдавнішими пам'ятками римської історіографи були записи римських жерши на таблицях, як> отримали назв} "анналів" ("річників"). Вони вміщували опис головних політичних [іодій, а також астрономічних та кліматичних явищ. Таблиці виставлялись для загального огляду біля будинку головного каштана. Вони провадились від V ст. до н,е. Власне Історіографія розпочалась під грецькими впливами з Ш сг. до н.е. Перил римські історики писали свої твори грецькою мовою, оскільки латинська ще не виробила погрібної термінології. Вони опрацьовували у літературній формі храмові таблиці й тому їх називали "апналстами", Ці перші історики намагались представити римську Історію від найдавніших часів, включаючи в опис також історію Італійських міст, релігійних культів тошо. Одним з таких "анналіетів" був Фабіус Піктор (ПІ ст. до н.е.), автор пращ "Аннали", а також Л.Циншп Ллімент. Г.ЛІшлШ Та Інші.

Перший Історичний твір латиною написав Марк Порцій ЬСагон Старший (234-149 рр. до н.е.), який з недовірою ставився до всього грецького і закликав до патріотизму, вважаючи, що грецька мова І культура "знищують" шдетави традиційного римського стилю життя. Посідаючи високі державні посади, він старався зберегти від перекручення "старі добрі ■звичаї". Перу Катона Старшого належало чимало творів, в тому числі Історія Риму під Назвою "Почаїки" ("Оп<ппсз"). в якій під впливом грецької традиції італІкі виводилися від греків, а латинська мова— від грецької (1).

Слідами Катона Старшого пішли Інші римські "анжиісги". як>. як правило, брали активи)' участь у політичному житті республіки, належали до римської політичної еліти — Кассі>с Геміна, Кальпурнш Фруп. Фаншус та Інші Серед них можна виокремити двох істориків, котрі нав'язували до кращих зразків елліністичної Історіографії. Публш Семпронщ Аселто у творі, присвяченому описові війни римлян з Гантбаюм. за зразок взяв методологічні вказівки По.тіоія. Він підкреслював: "...Недостатньо розповідати самі факти, а необхідно вказати на мотиви дій,.. Писати про те, за коіроіо консула війна

Розділ І.ПочлткиісторішноГсвідомості...

почалась, а за котрого закінчилась. І хто здобув тріумф... або подавати рішення сенату чи народних зборів, а не виявляти причини, означає розповідати байки дітям, а не писати Історію" [173, 378].

Лушй Целій Антиішр у праці про друїл Пунічну війну обраи зразком твори тих елліністичних Істориків, котрі захоплювалися насамперед літературною стороною минулого. Його твір був наповнений риторикою, описом другорядних деталей, котрі, на думку автора, повинні буди притягнути читача своєю сенсаційністю.

Творчість "анналіетів¹¹ полегшувалася тим. що між 130 І 120 рр. до н.е. великим понтпфіком Мушєм Сцеволою було припинено провадження таблиць, а попередні — опубліковано у 80 книгах "Великих Анналів" (увійшла лише частіша таблиць). Усі "анналісти" писали свої пращ, виходячи з положення про "вищість" римського народу над іншими завдяки доблесті І патріотизму. Ідеалізація римлян у цих працях вступала у суперечність з вимогою правдивості. Незабаром цс було помічене спостережливими Істориками.

У період громадянських війн і поступового занепаду республіки все. більший вплив на Історіографію чинили політичні чинники. Сучасність з усім драматизмом її подій відволікала увагу від далекого минулого і зосереджувала погляд на сьогоденні. Знані політики І полководці вважали своїм обов'язком залишити нащадкам власне бачення сучасних подій. Гай Юши Цезар (100-44 рр. до н.е.) — видатний політик, полководець і письменник написав кілька великих творів мемуарного плану, в яких претендував на подання образу Історичних поти: "Записки про галльську війну", "Записки про громадянську війну". Свос бачення подій він подавав ак цілком об'єктивне. Проте ці твори були написані ним з мстою обгрунтування власних вчинків (слід зазначити, шо про себе він писав }■ третій особі), і висвітлювані події тенденційно. Назагал обидва твори містять багато важливої Інформації для пізніших Істориків, засвідчують високу ерудицію автора.

Відмінний стиль характеризував історичні твори сучасника Цезара і офіцера його армії Гая Салюстія Крнспа (бл.86-34 рр. до н,е.) — автора двох відомих праць 'Змова Катіліни" І "Югуртипська війна". Будучи заангажованнм у політиці. Салюетій прагнув у обох творах пронести Ідею про нездатність римської аристократії управляти державою. Його стиль характеризується намаганням проникнути у механізми політичного життя, встановити причини "погіршення" управління державою, застерегти від "негативних" тенденцій, що проявлялися у обмеженому колі римської еліти, котра деградувала у моральному відношенні.

Працю "Змова Катіліпи" Салюетій розпочинає роздумами про "дух І тіло" й про розбіжність між ними, з якої випливали» на його думку, усі суспільні конфлікти. Пристрасть до збагачення і влади зіпсувала "дух" Гі народила боротьбу. Остання є рушієм історії І відбиває "амбп'лї". шо * виразом "моральних категорій" (жадоба, панування, задоволення тощо). Тому слиною можливістю вплинути на суспільний розвитої; є очищення і моральне вдосконалення особистості, а історія покликана відіграти у цьому провідну роль.

(