(-ст.55по63)І

Леонід Зашкільняк. Методологія історії від давнини до сучасності

"

Вперше у вітчизняній історичні її літературі зроблено спробу подати узагальнену картину формування і розвитку історичної думки віл її зародження до кінця XX століття, окреслити її взаємозв'язок і різкими формами суспільної свідомості на конкретних етапах еволюції суспільства та його членів. На сторінках книжки читач зустрінеться з маловідомими п Україні теоретичними течіями і школами західногвропейської та американської ісюрюграф.ї, знайде пізнавальний матеріал для розуміння процес) вивчення історії у попередні часи, а також проблем, які доводиться розв'язувати сучасним історикам в Україні й за кордоном. У підсумку це дозволить скласти власне враження про загальний стан історичної науки у світі напередодні XXI століття.

Робота призначена для фахових Істориків — науковців, вчителів, студентів; буде також корисною для спеціалістів інших гуманітарних наук і всіх, хто цікавиться нинішнім станом історіографії іа її майбутнім.

Рецензенти: доктор історичних наук, професор Микола Крикун,

кандидат історичних наук, доцент Геннадій Кипареико

Друкується за ухвалою Ради історичного-факультету Львівського

державного університету імені Івана Франка

(протокол № 6 від 17 березня 1999 р )

Набір та макетування здійснено на комп'ютерному обладнанні, придбаному за рахунок гранту Міжнародного Фонду "Відродження"

Художнє оформлення Романа Гіпюна

Видання здійснене за сприяння директора ТзОВ "Хартія" Олександра Шскорського

Адреса редакції 290602. Львів, вул.Університетська.1. Львівській державний університет їм. ів Франка, історичний факультет, тел. 794-154

І5ВК 996-02-0995-9 (Інститут українознавства їм. І.Кршїяксвича НАН

України)

© 1999, Леонід Зашкільняк

© Львівський державний університет ім. Ів. Франка

ЗМІСТ

Вступ 5

РОЗДІЛ 1. Початої історичної свідомості. Антична

історіографія : 9

1.Зародження міфологічної історичної думки... У

2.Грецька і римська антична історіографія 18

РОЗДІЛ 2. Теологічна історія європейського середньовіччя ,.37

1 Теоретичні підстави християнської теології історії 37

2.Етапи та ідеї західноєвропейської історіографії УЇ-ХГУ ст 45'

3.Візантійська історична думка та її впливи 55

РОЗДІЛ 3. Історіографія європейського ренесанса: критична

історія (ХУ-ХУІст:) 62

].Світоглядні підстави гуманістичної історіографії 62

2.Ренесансне бачення історії. ,\ 69

РОЗДІЛ 4 Історична думка Бароко і Просвітництва (ХУИ-ХУШ ст ):

філософська історія §3

1.Формування раціонального світогляду . . 83

2.ІДЄЇ критичної історіографії XVII ст 86

5.Філософська історія Просвітництва 89

4 Німецька філософія історії 106

РОЗДІЛ 5. Історична теорія "вік)' історії" (XIX ст.): наукова історія 110

1.Світ ідей романтичної історіографії , ПО

2.Народження соціологічної історії 124

2.1.Позитивізм і соціологічна історія 125

2.2.Історична соціологія К.Маркса 133

3.Німецька класична історіографія , 136

РОЗДІЛ 6. Історична ігумка першої половини XX ст.: багато облич

історії 141

1 .Інтелектуальний перелом на рубежі століть 141

2.Соціологічна історія та її трансформації:

"нова історична наука" -. . .. 146

2.1.Соціологічна історія Макса Вебера ." 146

2.2.1сторико-соціологічш теорії початку XX ст 148

3. Марксизм і історія 152

4. Шко.іа "Аннали" — 1: "нова історична наука" 163

3.Філософія історії у XX столітті '. 168

3.1 .Абсолютний історизм Б.Кроче 168

3.2-Ідея історії РДКоляжґвуда 170

З.З.Історія цивілізацій. АД.Тойнбі 172

ЗАТєологічна філософія історії XX століття 175

3.5.Аналітична філософія історії (неопозитивізм) 177

4.1 іеоканііанісьха традиція в історії 180

4.1 .Феноменологія та історія 182

. 4.2.Філософія історії людини (екзистенціалізм). РОЗДІЛ 7. Теоретична історія другої половини XX ст.:

повернення до історії людини

[.Нові тенденції у розвитку науки

2.Від соціологічної до антропологічної історії

2.1,Марксизм і неомарксизм в Історії

2.2.Школа "Аннали" — 2: "глобальна Історія".

Леонід ЗАШКІЛЬНЖ. Методологія історії під давнини до сучасності

189

І89

19І

191

196

2.3."Нова наукова історія" 199

2.4.Шхола "Аннали" —3: антропологічна історія 206

2.5.ісЮрія та інформатика. 208

З,"Нова філософія історії": нарративізм 210

3.1.Структурна антропологія та історія 2і І

3.2.Нарративна філософія історії 212

4.Замість епілота: кінець історії? 216

Список використаної та рекомендованої літератури 220

5иттагу 227

вступ

". ..В історії, так сачю як і в науці, мине можемо уникнути певної точки зору, а віра в те, що ми таки спроможні це зробити, обов'язково веде до самообману і відсутності критичного погляду " (Карл Поппер. Відкрите суспільство та його

вороги. Т.2. Спалах пророцтва: Гегель, Маркс та послідовники. Київ, 1994. С.283)

ВСТУП

-

Від часів античності розпочалася гривала дискусія, яка продовжується донині: що с історія? У різні епохи мислителі відповідали на поставлене питання по-іншому. Однак їх відповіді зводилися переважно до двох, як видавалося протилежних, положень — історія с засобом пізнання і розуміння реального світу. Ідо існує у часі й просторі, або вона є результатом творчого натхнення свідомості, яка створює¹ неповторний світ духовних образів, шо є складовою частиною відповідної культурної системи, іншими словами, дискусії й суперечки назагал торкались приналежності історії чи то до грона форм науковою осмислення дійсності, тобто до наук, чи то до сфери образного, емоційно-духовного опанування світу, тобто до літератури' І мистецтва.

Щоправда, поки теоретики ламали списи у пошуках відповідей на "вічні" питання, в яких ставлення до минулого відігравало неабияку роль, інтерес до історії, до тою. шо відбувалось вчора й передвчора, надавав снаги численним любителям стародавностей у пошуках матеріальних й духовних залишків попередніх епох, > спробах відтворити перебіг і зміст минулих подій, а згодом й пояснити їх послідовність та причини. Запис І опис сучасних подій дуже швидко, вже у далекій давнині, наштовхнув на думку про плинність часу й про швидкий перехід сучасного у минуле, а також про потребу передачі прийдешнім поколінням певних відомостей про тривоги й звитяги сучасників. Сталося так, що практичні потреби (насамперед політичного, як от утвердження престолу за династією, але не в останню чергу й економічного чи культурного плану) народили "історіоі рафію" — поки що не науку, а лише опис того, що відбувалось на очах сучасників або їх недалеких предків. І, таким чином, історія здобула поважне місце серед Інших форм суспільної свідомості. її засади розвивалися не стільки завдяки теоретичним уявленням про час. простір, засоби опису, скільки внаслідок конкретної практики окремих особистостей.

/

і

Леонід зашКільняк. Методологія Ісгорії

Тому й не дивно, що у наступні цивілізовані епохи (починаючи від античності) Історіографія й теорія історії (філософія Історії) розвивалися майже відокремлено, а якщо й десь перетиналися, то неодмінно вступали у конфлікт.

Історіографи здебільшого турбувалися про докладний опис минулих подій, сподіваючись па об'єктивність і неупередженість своїх писань. Філософи ж здебільшого намагалися знайти мету і сенс Існування природи та людини, їх взаємодію і взаємовпливи. До певного часу шляхи їх роздумів ніби не перетиналися (хоча це була Ілюзія, оскільки і перші , і другі неодмінно спиралися у своїх міркуваннях на певне бачення навколишнього світу, тобто на світогляд). Однак від моменту широкого проникнення раціоналізму у всі сфери людського мислення (ХУІ-ХУШ ст.) історія змушена була шукати раціоналістичні засади для виправдання своїх претензій на "правдиве" іі "об'єктивне" відтворення й пояснення минулого. За таких умов історії не можна було запишатися за межами наукових дисциплін — їй загрожувало втратити ореол "вчительки життя"; здобутий подвижницькими зусиллям» античних Історіографів. XIX століття поза всякими сумнівами стало "віком Історії", часом, коли вона святкувала народження численних академічних закладів. видань 1. найголовніше тішилася високим авторитетом у громадськості. У цей період історики, як і представники інших наук, змушені були докладніше зайнятися своєю теорією, 3 легкої руки відомого німецького Історика И.Г.Дройзсна у 60-х роках ХТХ ст. були сформульовані головні принципи "методології історії", як теоретичної дисципліни, яка обґрунтовувала науковість Історії, й місце серед Інших наук. Після нього нова дисципліна швидко розвинулася зусиллями вчених різних країн.

На початку XX сі. внаслідок зміни наукової картини світу , переміщення уваги дослідників на свідомісні процеси, на творення знань взагалі і наукових зокрема, у ставленні до Історії з'явилося значно більше песимізму, ніж у попередньому столітті. Деякі філософи й теоретики Історії поставили під сумнів її науковий характер, віднесли й до сфери культури й мистецтв. Проте Інші теоретики наполегливо шукали аргументи на користь науковості Історії І, в зв'язку із цим, вимагали відмовитися від "традиційної" описової історії й модернізувати підходи до вивчення та пояснення минулого. У XX ст. пройшли плідні дискусії з приводу теоретичних підстав історії, в ході яких були піддані аналізові різні етапи пізнання минулого І формування історичних знань. Теорія історії збагатилася важливими пізнавальними здобутками, котрі дозволили краще зрозуміти як ті положення, що єднають Історію з іншими науками, гак і особливості, які складають специфіку Історичної науки як засобу пізнання світу.

Великий вплив па теоретичні міркування стосовно історії справили виникнення І розвиток від 20-х років XX ст. наукознавства або філософії науки (аналітичної філософії). Наукознавчі дослідження, а особливо праці 50-70-Х років Т.Куна. [.Лакатоса, П.Фейєрабенда, Н.Генсона, СЛулмша га інших довели, що сама наука є Історично змінною І найтісніше пов'язаною з формами суспільного та духовного життя соціуму. Таким чином, як Історія, так і всі Інші науки підпорядковані поширеним у суспільстві у певну історичну епоху світоглядним парадигмам (прийнятим системам І зразкам пояснення явиш), котрі, у свою чергу, формуються Історично, як результат сукупної пізнавальної

діяльності людства. Наука виступає Історично змінним культурним явищем. І. таким чином, історія законно посідає своє місце серед інших наук, хоча й зї значним обсягом особливих рис [2:14; 24: 25; 54; 100],

Огляд питань, які станусь об'єктом дальшого, більш докладного висвітлення, був потрібний для того, щоб у загальних рисах ввести читача у коло проблематики теорії Історії або, як нам видасться більш доцільним. методології історії Назагал теоретична Історія, як 1 теоретичні дисципліни у Інших науках, виконує у Історіографії подібні функції, а саме: осмислення пронесу розвитку об'єкту дослідження, методів його пізнання, формування наукових знань та їх соціальної значущості. Методологія історії відрізняється від філософи історії— розумового конструювання гіпотетичної моделі змісту і способу розгортання людського буття, під Історіософії — пошуку провідної ідеї розвитку певного суспільства, від історичної соціології, зосередженої на виявленні постійних і змінних елементів суспільних структур. Методологія історії підходить до історії, як однієї з наук, із мірками та засадами, прийнятими у наукознавстві, намагається вибудувати певну систему понять, категорій 1 принципів, які повинні допомогти історику свідомо рухатися від джерел до наукових історичних знань, розуміти роль і функції історичних знань у суспільстві.

Методологія історії, як вже відзначалося в літературі [45; 48; 94: 185], передбачає виокремлення І теоретичне осмислення таких головних елементів Історичного пізнання:

І) об"скгу І предмету вивчення:

І) суб'єкту пізнання (історика), методів і логіки його дослідницької діяльності у процесі створення Історичних знань: