Тема № 2. Судова влада і судова система в Україні. Принципи організації і діяльності суддів.

2. План лекції (розрахунок навчального часу)

№п\п	Навчальні питання	Розрахунок часу, хв.
	Вступ	5
1	Роль суду в житті суспільства	25
2	Загальна характеристика судової системи України	15
3	Поняття принципів організації і діяльності судів	30
4	Система нормативних актів, що регламентують діяльність судів	Питання винесене для самостійного опрацювання
4.1.	Рекомендація №R (84)5 щодо принципів цивільного судочинства, спрямованих на удосконалення судової системи.	Питання винесене для самостійного опрацювання
4.2.	Рекомендація №R (86)12 щодо заходів по недопущенню та скорочення завантаженості судів	Питання винесене для самостійного опрацювання
	Висновок:	5
	Разом:	80

Перше питання Роль суду в житті суспільства

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення: захисту гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина; захисту прав і законних інтересів юридичних осіб; інтересів суспільства і держави.

Ці завдання суд виконує виходячи із принципу верховенства права, який згідно із

ст. 8 Конституції діє в Україні. Це означає, що суд як правовий інститут держави при здійсненні правосуддя виходить з пріоритету права перед, іншими соціальними нормами, наприклад звичаями, мораллю тощо. Суд, здійснюючи правосуддя, повинен керуватися тільки Конституцією і законодавством України.

Головне, щоб у юридичній діяльності суду правосуддя здійснювалося на засадах верховенства права, забезпечувався захист прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Під час здійснення правосуддя суд виконує завдання із розгляду і вирішення конкретних судових справ правовими засобами, які йому надані у судочинстві для захисту гарантованих прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Завдання суду при здійсненні правосуддя конкретизовані у процесуальному законодавстві (ЦПК, ГПК, КУпАП, КПК), яке врегульовує порядок провадження у цивільному, господарському, адміністративному, кримінальному судочинстві.

Наприклад, здійснення судом правосуддя у кримінальних справах спрямовано на: викриття осіб, винних у вчиненні злочинів, притягнення до відповідальності та справедливе їх покарання; захист осіб від безпідставного притягнення до кримінальної відповідальності і засудження невинуватих; охорону прав та законних інтересів громадян, юридичних осіб і держави, яким злочином заподіяно шкоду.

Виконання цієї мети при розгляді і вирішенні конкретної кримінальної справи забезпечується додержанням судом процесуальних правил, що є реалізацією демократичних засад правосуддя, спрямованих на гарантування підсудному, потерпілому, іншим учасникам процесу їхніх прав і охоронюваних інтересів, зокрема права підсудного на захист, рівність всіх учасників процесу перед законом і судом, дотримання презумпції невинуватості та ін.

Водночас реалізацією в судовому розгляді кримінальної справи засад правосуддя забезпечуються інтереси суспільства і держави, які заінтересовані у швидкому, повному розкритті злочинів, викритті винних осіб та правильному застосуванні до них законів.

Завданням здійснення правосуддя у цивільних і господарських справах є охорона прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб - учасників цивільних і господарських правовідносин, Повний, всебічний розгляд і вирішення судом конкретної справи досягається шляхом дотримання правил судочинства, якими сторонам гарантуються права на доведення своїх вимог, спростування безпідставних вимог іншої сторони тощо.

Право на справедливий суд, гарантоване коментованою статтею, закріплено у ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права і в п. 1 ст. б Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Сприйняття цього принципу судової влади вимагає від держави дотримання наступних умов: гарантії доступу до суду, матеріальних гарантій, тобто забезпечення певних вимог стосовно організації судів та кількісного складу корпусу суддів, процесуальних гарантій щодо здійснення судового розгляду.

У контексті наведених міжнародних документів, а також практики Європейського суду з прав людини право на справедливий (належний) суд означає встановлення певних вимог до організації суду: його створення на підставі закону; самостійність, безсторонність; доступність; додержання процедури розгляду справи; гласність; забезпечення реалізації наданих процесуальним законом прав учасників судового розгляду; змагальність; розумний строк розгляду справи; виконання остаточного судового рішення тощо.

Відповідно до природно-правового підходу до праворозуміння право і справедливість є однопорядковими категоріями: право дорівнює справедливості. Зважаючи на етимологічну близькість понять "право" і "правосуддя", у процесі розгляду судової справи мають місце пошуки права, а результат цього процесу втілюється в конкретному рішенні суду. При цьому згідно з чинним законодавством суду надані всі необхідні повноваження приймати рішення на підставі принципу верховенства права. Це можливості використання аналогії права і закону, прямого застосування належним чином ратифікованих міжнародних договорів, у тому числі рішень Європейського суду з прав людини, визнання пріоритетності прав і свобод особи, повноваження по скасуванню не правових актів органів законодавчої й виконавчої гілок влади, надані Конституційному Суду України й адміністративним судам.

Судова діяльність є різновидом юридичної діяльності, якій притаманні ознаки як правоохорони, так і правозахисту. Суд, як уже зазначалося, може виконувати і суто правоохоронні дії, а саме правовстановлюючі, правозабезпечувальні, правопримушувальні та правовідновлювальні. Проте, на відміну від правоохоронної діяльності, судова діяльність має більш широкий предмет, а отже й інші принципи здійснення, більш Широке державне завдання. Головним завданням у системі судової діяльності є правосуддя, що об'єднує конституційну юрисдикцію, судочинство (як кримінальне, так і цивільне) судів загальної та спеціальної юрисдикції.

Судам належить центральне місце у системі правового захис­ту конституційних та інших правових цінностей. Діяльність су­дів охоплює захист та охорону права, відновлення порушеного права, припинення порушення права.

Правосуддя є квінтесенцією функції держави із захисту та охорони права, відновлення порушеного права, підтримання пра­вопорядку та законності.

Демократичні перетворення в суспільстві і державі неможли­ві без ефективної судової діяльності. Саме вона є невід'ємним ат­рибутом правової держави. Через правосуддя та конституційну юрисдикцію громадяни мають можливість відстоювати свої пра­ва, при чому в судах загальної та спеціальної юрисдикції — без­посередньо, а в порядку конституційного судочинства — як без­посередньо, так і за допомогою обраних ними народних депута­тів. Так, Конституційний Суд повинен гарантувати верховенство Конституції як основного закону держави. З приводу цього ним приймаються рішення та надаються висновки щодо конституційності законів, інших нормативно-правових актів, здійснюється офіційне тлумачення конституційних норм. У сфері господар­ських відносин господарським судом захищаються права та за­конні інтереси учасників цих відносин, вдосконалюються закон­ність та правове регулювання господарської діяльності. Місцеві суди як суди загального судочинства розглядають справи з усіх правовідносин (крім вищезазначених), що потребує високого професійного рівня, вміння об'єктивно й неупереджено вирішу­вати долю обвинуваченого або спору між позивачем і відповідачем,

Специфіка судової діяльності полягає в тому, що судовому владарюванню притаманні такі ознаки державної влади, як юрисдикційність, публічність і субординаційність.

Юрисдикційність судової діяльності полягає у сукупності правомочностей суб'єктів цієї діяльності з розгляду та вирішення спірних питань з захисту права, відновлення порушеного права, припинення порушення права, а також у тому, щоб оцінювати їх наявність або відсутність, оцінювати дії, факти, події, соціальні та індивідуальні ознаки юридичних і фізичних осіб, можливість застосовувати заходи правового впливу, у тому числі санкції. Су­ди надають і правову допомогу згідно з міжнародними догово­рами. Відповідно до Конституції України (ст. 124) правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.

Публічність судової діяльності суть відкритості, політичної або партійної незаангажованості судів та суддів. Суд виступає і як державна установа, яка самостійно організує розгляд судових справ, ініціює виконання судових рішень, організує своє діловод­ство, а також аналізує судову статистику та узагальнює судову практику. Судді розглядають звернення громадян, пов'язані із професійною судовою діяльністю. У звя'зку з цим судам надано матеріально-технічу базу, що забезпечує автономність і публіч­ність роботи кожного судді, тобто необхідну кількість залів засі­дань, конвоювання підсудних, відповідну кількість секретарів су­дового засідання. Суди мають створити умови для численних відвідувачів тощо.

Субординаційність судової діяльності полягає в тому, що су­ди утворюють єдину систему із трьох судових інстанцій — судів першої інстанції, судів касаційної та апеляційної інстанцій. Орга­нізація судової діяльності реалізується і в різних діях, які безпо­середньо не пов'язані з відправленням правосуддя. Це такі організаційні дії суду, які прямо стосуються процесуальної діяльності (виклик свідків, експертів, повідомлення інших учасників судо­вого розгляду, вручення копій процесуальних документів, надіс­лання справ до касаційної інстанції, звернення до виконання ви­року, рішення, ухвали чи іншого рішення тощо), і такі дії, що здійснюються у позапроцесуальній формі (стосунки з іншими судами, органами державної виконавчої влади та юстиції, інши­ми правоохоронними органами, планування роботи суду, органі­зація обліку та ведення систематизації та кодифікації законодав­ства, складання довідок та аналіз роботи тощо). Судові процеду­ри є чітко визначеними, тому дії суду і судді можна досить легко перевірити. Так, процедура постановлення вироку у кримінальній справі має відповідати вимогам таємниці наради суддів, за­конності й обгрунтованості вироку, а також правилам його ого­лошення. Правовий зміст вироку визначається колом питань, які знайшли в ньому своє відображення. Але в обов'язковому поряд­ку у вироку відображатимуться питання меж обвинувачення, винності обвинувачених, застосування покарання. Одночасно в ньому вирішується доля цивільного позову, конфіскації майна, судових витрат, реалізації майна, добутого злочинним шляхом. Структура і форма вироку є єдиними у всіх вироках, що оголо­шуються судами усіх ланок, у тому числі і Верховним Судом Ук­раїни. Такою ж чіткою та прозорою є процедура постановлення рішення з цивільних справ.

Поняття правозахисної діяльності. Потреба в утворенні ін­ститутів з правозахисної діяльності пояснюється цілою низкою взаємопов'язаних факторів. По-перше, тим, що гарантування охорони прав громадян стало одним із завдань правової системи та державного життя, що знайшло відображення у Конституції. Діяльність державних органів та окремих службових осіб свід­чить про те, що, виконуючи свої професійні функції та завдання, вони часто-густо порушують конституційні права та правомірні інтереси фізичних та юридичних осіб. У динамічному державно­му житті зросла ймовірність порушень права без формальних по­рушень закону. Тому захист прав громадян потрібен, незважаючи на наявність системи контролю за законністю з боку органів прокуратури, контрольні повноваження інших уповноважених органів.

По-друге, міжнародні політико-правові інститути приділяють дедалі більше уваги правам людини. Для Української держави додержання міжнародних стандартів з прав людини стало одним із пріоритетів внутрішньої політики держави, що свідчить про її динаміку та цілеспрямованість.

По-третє, правозахисні інститути незалежні від державних органів; для них характерні відкритість, вільний доступ для тих, хто потребує захисту своїх прав і свобод. Механізми захисту прав і свобод громадян виникають у процесі взаємодії органів влади і громадянського суспільства на певній стадії їхнього роз­витку і виступають державним гарантом від відомчого або неправомірного втручання і впливу. Правозахисна діяльність має деякі спільні ознаки із правоохоронною діяльністю. Так, адвока­ти можуть здійснювати правовстановлюючі або правозабезпечувальні дії. Досить широкими є повноваження Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Проте предмет правоза­хисної діяльності значно вужчий, ніж у правоохоронної діяльно­сті. Він стосується лише правової допомоги юридичним особам, громадянам України, іноземцям і особам без громадянства та за­хисту фізичних осіб від обвинувачення.

Правозахисна діяльність складається з кількох складових. Вони, зокрема, полягають у роз'ясненні громадянам їх прав та обов'язків. У Конституції України закріплюється важливе "право знати право" (ст. 57) та право на юридичну допомогу (ст. 59). Державним органом, який має сприяти розвиткові юридичних послуг з метою реалізації прав, свобод і законних інтересів гро­мадян та юридичних осіб, надання їм платних послуг правового та технічного характеру, є Міністерство юстиції України та його органи на місцях. До органів юстиції належать органи з виконав­чого провадження, органи реєстрації актів громадянського стану, органи державної реєстрації нормативно-правових актів та гро­мадських об'єднань, а також нотаріат.

За лексичним значенням термін «функція» означає «обов’язок, коло діяльності, призначення, роль». Поняття «функція» використовується для характеристики певного кола діяльності, що виконується яким­небудь органом чи особою. Разом із тим цим поняттям оперують для позначення зовнішнього прояву властивостей якогонебудь предмета в певній системі відносин. Це значить, що функції судової влади залежатимуть від місця й ролі суду в певному суспільстві.

У дореволюційному суспільстві функція судової влади зводилася до вирішення спорів і встановлення справедливості шляхом відправлення правосуддя. «Своєрідний характер функції, виконуваної судом, полягає в констатуванні права для захисту прав — у цьому, і лише в цьому покликання судді», «Судові місця існують для відновлення справедливості у випадку спору встановленим у законі порядком». Визнається, що суд служить «не приватним інтересам окремих осіб, окремих суспільних утворень або відомств, а загальним державним інтересам».

За радянських часів суду відводилася роль правосуддя, що вважалось однією з численних функцій соціалістичної держави. Суд також наділявся непритаманною йому роллю вихователя громадян.

На початку 80х років ХХ ст. у науковій літературі було порушено питання про необхідність виконання судовою владою функції контролю. У подальшому ця думка знайшла підтримку в законодавця, і на судову владу було покладено функцію конституційного контролю. Тоді ж з’явилися пропозиції надати нормативного значення правозастосовчій діяльності суду. Ця пропозиція сприяла становленню владної ознаки суду шляхом визнання за судовою владою функції управління — однієї з ознак влади. Однак зазначена точка зору й досі не знайшла певного відгуку в законодавця.

У межах функції судової влади щодо вирішення юридично значущих справ, що мають правові наслідки, суди (судді) виконують наступні види діяльності.

1. Розглядають і вирішують по суті правові конфлікти, що виникають у суспільному житті між фізичними особами, між фізичними й юридичними особами, між юридичними особами з приводу порушення їх прав і законних інтересів, передбачених кримінальним, цивільним, господарським, адміністративним, міжнародним, екологічним, сімейним, житловим, конституційним, податковим чи іншим законодавством.

Підставою для звернення особи до суду за розглядом правового конфлікту є неправомірні дії (бездіяльність) або рішення державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних чи фізичних осіб, які: (а) порушують передбачені законом права цих осіб, (б) перешкоджають вільному використанню закріплених прав, (в) накладають на осіб не передбачені законом (або іншим документом, що засвідчує права особи) обов’язки, (г) безпідставно притягують особу до відповідальності.

Наведені питання стають предметом судового розгляду. Вирішення таких правових конфліктів відбувається в судовому засіданні в порядку, закріпленому процесуальним законодавством. За результатами розгляду справи суд може визнати дію (бездіяльність) або рішення однієї зі сторін спору незаконним і зобов’язати задовольнити вимоги іншої сторони (припинити незаконну дію (бездіяльність), скасувати незаконне рішення тощо), а також учинити дії щодо поновлення порушеного права. Суд визначає вид і міру відповідальності винної сторони, а також розмір компенсації шкоди, спричиненої незаконними діями (бездіяльністю) або рі­шенням правам і законним інтересам постраждалої сторони. У разі визнання дії (бездіяльності) або рішення, що є предметом судового розгляду, законним суд відмовляє стороні в задоволенні її скарги.

Розгляд справ щодо відповідності Конституції України рішень (актів), що приймаються вищими органами державної влади, здійснюється Конституційним Судом України (закони, інші правові акти Верховної Ради України; акти Президента України; акти Кабінету Міністрів України; правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим). Цей орган судової влади покликаний забезпечувати їх відповідність Конституції України. Реалізуючи повноваження, передбачені ст. 14 Закону «Про Конституційний Суд України», Конституційний Суд виступає органом контролю за дотриманням конституційної законності в державі. У випадку невідповідності законів та інших нормативних актів або їх окремих положень Конституції і законам України або належним чином укладеним і ратифікованим міжнародним договорам та угодам він визнає їх недійсними з моменту введення їх у дію.

Усі інші правові конфлікти, що не входять до компетенції Конституційного Суду України, розглядаються судами загальної юрисдикції.

2. Вирішують питання щодо можливості (необхідності) застосування до особи заходів процесуального примусу і провадження окремих слідчих та оперативнорозшукових дій, що обмежують конституційні права та свободи людини.

У межах цієї діяльності судді розглядають і вирішують питання стосовно надання органам дізнання й досудового слідства при розслідуванні кримінальних справ дозволу на провадження таких процесуальних і слідчих дій:

а) обрання до підозрюваного чи обвинуваченого у вчиненні злочину запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою;

б) подовження строку тримання під вартою, але в межах строку, встановленого законом;

в) направлення підозрюваного, обвинуваченого, які не знаходяться під вартою, до психіатричного стаціонару для проведення судово­психіатричної експертизи;

г) проведення обшуку в житлі та іншому володінні особи;

д) проведення примусової виїмки із житла або іншого володіння особи;

е) проведення обшуку особи або виїмки в неї предметів і документів;

ж) накладення арешту на кореспонденцію;

з) зняття інформації з каналів зв’язку.

3. Розглядають і вирішують скарги на дії (бездіяльність) прокурора, слідчого, особи, яка здійснює дізнання, і дають висновок щодо їх законності й обґрунтованості.

Відповідно до закону всі постанови слідчого, прокурора, особи, яка здійснює дізнання, про відмову в порушенні кримінальної справи, про її закриття, а також їх рішення та дії, що зачіпають конституційні права та свободи учасників кримінального судочинства або ускладнюють доступ громадян до суду, можуть бути оскаржені в суд за місцем провадження досудового слідства. Скарга може бути подана заявником, його захисником чи представником безпосередньо або через особу, яка здійснює дізнання, слідчого чи прокурора. На підставі поданої заінтересованою особою скарги на дії (бездіяльність) зазначених осіб у порядку судового засідання суд оцінює дії (бездіяльність) або рішення прокурора, слідчого, особи, яка здійснює дізнання.

Принесення скарги не зупиняє провадження оскаржуваної дії або оскаржуваного рішення, якщо його не прийме орган дізнання, слідчий, прокурор або суддя.

Суддя робить висновок про законність та обґрунтованість дій (бездіяльності) та рішень особи, яка здійснює дізнання, слідчого, прокурора на підставі всебічного, об’єктивного й повного судового розгляду обставин, що оскаржуються, за участю заявника та його захисника або представника, інших осіб, чиї інтереси безпосередньо зачіпаються оскаржуваними діями (бездіяльністю) або рішенням, а також за участю прокурора.

Неявка осіб, своєчасно повідомлених про час розгляду скарги, не є перепоною для розгляду справи судом.

За результатами розгляду скарги суддя виносить одне з наступних рішень:

а) про визнання дії (бездіяльності) або рішення відповідної посадової особи незаконним або необґрунтованим і про обов’язок усунути допущене порушення;

б) про залишення скарги без задоволення.

Дії (бездіяльність) і рішення судді можуть бути оскаржені до вищого суду. Розгляд таких скарг здійснюється відповідно до процесуального законодавства в порядку апеляційного або касаційного провадження.

4. Офіційно засвідчують юридичні факти, що визначають виникнення, зміну чи припинення особистих або майнових прав фізичних та юридичних осіб. Перелік таких фактів, що підлягають судовому засвідченню, визначено законодавством.

5. Виключною компетенцією суду є прийняття в передбачених законом випадках рішень щодо обмеження прав та свобод громадян, що не пов’язано з учиненням правопорушення. Зокрема, йдеться про компетенцію суду стосовно визнання у випадках, визначених законом, особи недієздатною або обмежено дієздатною. Так, тільки суд може визнати особу недієздатною через психічне захворювання, коли вона не може розуміти значення своїх дій або керувати ними.

6. Діяльність суду завжди пов’язана з правозастосовною діяльністю, у процесі якої судді тлумачать правову норму. Але слід відокремити напрямок судової діяльності, який безпосередньо полягає у трактуванні норми права. За результатами такої діяльності суд робить висновок про правовий зміст норми й відповідність її Конституції.