
- •Лекція №1. Основи технології Web
- •1. Що таке Інтернет?
- •2. Адресація в Інтернет. Ip-адреса.
- •3. Клієнти та сервери.
- •Додаткова інформація
- •4. Www. Історія створення. Хто винайшов www? в чому заключався цей винахід?
- •5. Інструменти для роботи з Інтернетом. Браузери, їх функції, приклади популярних браузерів.
- •6. Що таке система доменних імен dns?
- •Додаткова інформація
- •7. Система адрес url, її призначення.
- •9. Поняття гіпертексту, гіперпосиланя. Піонери гіпертексту. Мова нтмl.
- •10. Складові веб-сайту: контент, дизайн, код.
- •11. Протокол http, його призначеня.
Лекція №1. Основи технології Web
Що таке Інтернет?
Адресація в Інтернет. IP-адреса.
Клієнти та сервери.
WWW. Історія створення. Хто винайшов WWW? В чому заключався цей винахід?
Інструменти для робот з Інтернетом. Браузери, їх функції, приклади популярних браузерів.
Що таке система доменних імен DNS?
Система адрес URL, її призначення.
Поняття гіпертексту, гіперпосиланя. Піонери гіпертексту. Мова НТМL.
Web-сторінка і web-сайт.
Складові web-сайту: контент, дизайн, код.
Протокол HTTP, його призначеня.
В цій лекції ми ознайомимося з основними концепціями Інтернет, без розуміння яких неможливо приступати до вивчення нашого предмету, а також історією його розвитку та сучасним станом.
1. Що таке Інтернет?
Інтернет (англ. INTERNET – INTERconnection NETwork) це – глобальне міжнародне співтовариство комп'ютерних мереж, створених і функціонуючих на основі загальновизнаних технологій (які реалізують базові архітектурні рішення та набір протоколів стеку TCP/IP) і взаємодіючих з використанням каналів різноманітних мереж зв'язку.
Інтернет – це найбільша у світі комп'ютерна мережа. Призначення будь-якої комп'ютерної мережі –дати комп'ютерам можливість "спілкуватися", тобто обмінюватися інформацією.
Комп'ютери, що об'єднані в мережу, називають вузлами мережі.
Невеликі групи комп'ютерів, розташованих недалеко один від одного, об'єднують в так звані локальні мережі. Наприклад, може існувати локальна мережа підприємства або інституту. Усередині такої мережі вузли можуть "спілкуватися" між собою, але дістати до неї доступ "ззовні", з комп'ютера, не підключеного до цієї мережі, неможливо.
Локальні мережі можуть включати багато вузлів, але все таки є ряд обмежень, що не дозволяють побудувати "одну велику" локальну мережу на весь світ (тому вони і називаються локальними).
Проте, існує спосіб з'єднання декількох локальних мереж між собою. Виходить "мережа мереж". Тоді комп'ютери з однієї мережі зможуть через це з'єднання "спілкуватися" з комп'ютерами іншої мережі. Наприклад, з офісу Ви зможе дістати доступ до мережі магазину чи складу.
"Мережі мереж" також можна об'єднати між собою, а їх об'єднання – між собою, і так далі, поки ми не отримаємо глобальну мережу, яка об'єднує всі комп'ютери і в якій будь-який вузол може знайти "доріжку" до будь-якого іншого вузла. Такою глобальною "мережею всіх мереж" і є Інтернет. Завдяки Інтернету єдиний інформаційний простір розширився до масштабів планети.
2. Адресація в Інтернет. Ip-адреса.
Тепер перейдемо до питань більш практичних. Насамперед, розберемося, яким чином комп'ютерам вдається не заблукати в цьому "лісі" інформаційного простору і відшукувати ті самі "доріжки" до потрібних вузлів?
Очевидно, що кожний вузол мережі повинен мати якусь "адресу", по якій його можна безпомилково знайти. Крім того, потрібна карта, що дозволяє "дістатися" по цій адресі. Наприклад, у телефонній мережі кожний абонент має приналежний тільки йому номер, а телефонна станція з'єднує один номер з іншим. В Інтернеті відбувається приблизно те ж саме.
Кожний комп'ютер, підключений до глобальної мережі, отримує унікальну для всієї мережі адресу, так звану IP-адресу. IP-адреса складається з чотирьох чисел в діапазоні від 0 до 255, що теоретично дозволяє закодувати трохи більше 4 мільярдів адрес.
Що стосується карти, то в Інтернеті скоріше діє принцип "мова до Києва доведе": там, де дрібніші мережі з'єднуються в більші, встановлені спеціальні пристрої. Ці пристрої, хоча і не містять повної "карти" Інтернету, тобто не можуть знати точного маршруту до потрібної вам адреси, але, проаналізувавши IP-адресу, вони підкажуть, в якому напрямі краще рухатися.
Там ви зустрінете інший такий пристрій, який також вкаже вам подальшу дорогу в межах своєї "зони видимості". Врешті-решт, ви дістанетеся до найближчого до вашого адресата пристрою, який вже "підведе вас за ручку" до потрібного вузла.
Таким чином комп'ютери в мережі з'єднуються один з одним. І з цієї точки зору вони рівноправні, тобто кожен може з'єднатися з кожним.
Додаткова інформація
IP-адреса являє собою 32-бітове (по версії IPv4) чи 128-бітове (по версії IPv6) двійкове число. Зручною формою запису IP-адреси (IPv4) є запис у вигляді чотирьох десяткових чисел (від 0 до 255), розділених крапками, наприклад, 192.168.0.1.
IP (англ. Internet Protocol – міжмережевий протокол) – маршрутизируемый мережевий протокол, основа стеку протоколів TCP/IP. Стек протоколів TCP/IP (англ. Transmission Control Protocol/Internet Protocol) – збірна назва для мережних протоколів різних рівнів, використовуваних у мережах.
IP-адреса складається із двох частин: номера мережі й номера вузла.
У сучасній мережі Інтернет використовується IP четвертої версії, також відомої як IPv4. У протоколі IP цієї версії кожному вузлу мережі ставиться у відповідність IP-адреса довжиною 4 октета (байта). При цьому комп’ютери у підмережах об’єднуються спільними початковими бітами адреси. Кількість цих біт, спільне для даної підмережі, називається маскою підмережі.
У цей час вводиться в експлуатацію шоста версія протоколу – IPv6, яка дозволяє адресувати значно більшу кількість вузлів, ніж IPv4. Ця версія відрізняється підвищеною розрядністю адреси, вбудованою можливістю шифрування та деякими іншими особливостями. Перехід з IPv4 на IPv6 пов'язаний із трудомісткою роботою операторів зв'язку й виробників програмного забезпечення й не може бути виконаний одномоментно.
У цей час протокол IPv6 вже використовується в декількох сотнях мереж по всьому світу (більш 1300 мереж на січень 2008), але поки ще не одержав такого широкого розповсюдження в Інтернеті, як IPv4.
За прогнозами, після того, як адресний простір у IPv4 закінчиться (приблизно 2011-2012 р.), виникне ситуація, коли два стека протоколів – IPv6 та IPv4 будуть використовуватися паралельно (dual stack), з поступовим збільшенням долі трафіку IPv6 у порівнянні з IPv4.
Отже, у основу структури Інтернет покладено такі принципи:
відсутність центрального комп'ютера (сервера) – всі комп'ютери мережі рівноправні;
пакетний спосіб передачі файлів по мережі на основі стека протоколів;
єдиний адресний простір – кожен комп'ютер в мережі має унікальну адресу, яка називається IP-адресою.