П авло Борисович Дудник

Життя як пісня.

Є міста і містечка, селища і села, є невеличкі хутірці. Часом здається, що яскраве щасливе життя чекає тебе десь далеко. Там, де значно більше людей, де сяйво рекламних вогнів, де носять дорожчий одяг. Мрію не шукають близько. А дарма. Виявляться, можна бути успішним і задоволеним життям будь-де. Головне знати, чого прагнеш і сміливо йти до своєї мети.

М ова піде про директора Старченківського будинку культури і спорту Павла Борисовича Дудника. Чому саме про нього? Хоча б тому, що однією роллю директора він не обмежився у своєму житті, хоча ніколи їй не зраджував. Він – талановитий, розумний, працьовитий і, на диво, сучасний. Від манери вдягатися до манери мислити. Він вміє відчувати час, потреби сучасників і залишається постійним у своєму успіху. А порівняти його можна з піснею. В репертуарі його ансамблів є народні пісні у сучасному аранжуванні. Вічні, як світ, і незмінно актуальні.

Павло Борисович завжди має багато справ. Рідко яке свято у районному центрі обходиться без його участі. Він, без сумніву, талановита людина. Але талантів всюди достатньо. А ось людей, здатних їх зібрати, організувати, відточити майстерність і потім показати іншим, обмаль. Він талановитий у спорті: від шахів до футболу. Виявляється, можна поєднати і такі, здавалося б, несумісні речі. Павло Борисович став ініціатором проведення «Кубка Степана Машковського» - футбольних змагань районного масштабу на честь Героя Радянського Союзу вихідця зі Старченкового. Вже майже десять років місцеві футболісти з нетерпінням чекають осені, бо кубок це не тільки гра, це ще й чудовий концерт, виступи груп підтримки. Одним словом, шоу. Цікаво не тільки вболівальникам. До речі, сільська команда організована і грає теж завдяки турботам П. Дудника. Красень-стадіон виріс також не без його зусиль.

У районі проводиться шаховий турнір «Белая ладья». Неважко здогадатися, що це теж справа Дудника. Шахи його захоплюють тим, що розвивають вміння мислити, передбачати, вираховувати дії супротивника. Неодноразово він був чемпіоном району з шахів. А оволодів ними самотужки. Нині з комп’ютером грає. Між іншим, йому майже шістдесят. У цьому віці не кожен наважиться опановувати комп’ютер, особливо якщо ніхто не змушує. 14

15Здається, що в нього все виходить надто легко. Відвели його в дитинстві у музичну школу вчитися на баяні, так він з першого у третій клас перескочив. А ще через два роки отримав свідоцтво про закінчення з відзнакою. Вступив до училища з саморобним інструментом, не дуже на ньому награєш… Та талант не приховати…

С тав директором колгоспного Будинку культури. Там організовує три колективи: вокальний ансамбль «Надежда», вокально-інструментальний ансамбль «Апрель» та агітбригаду. Невдовзі всі захистили звання «народних».Найголовніше, працюють вони до сьогоднішнього дня. Склад, звісно, змінюється, агітбригада переросла у Театр мініатюр.

Всі дипломи створених ним колективів важко перерахувати… А скільки вони виступали! Не лише в рідному Володарському районі, а й по всій області. За їх участі знято чотири передачі на телебаченні. Чому у нього все виходить? «Я працю люблю», - відповідає Павло Борисович.

Багато чого досяг Павло Дудник. Ці досягнення здобуті власним розумом, працелюбністю і талантом. Особливо приємно, що він вміє пишатися не лише особистими досягненнями. З яким захопленням він розповідає про своїх колег, про акторів і музикантів, що виросли з сільських колективів!

Чималим стимулом для звершень слугувала йому сім’я. Адже і в Старченкове він потрапив завдяки дівчині. З Вірою вони навчалися в одному училищі, і вже більше чотирьох десятиліть вони подружня пара. Є в них двоє синів, які теж йдуть батьківською стежкою. Знаходять час і для творчості, і для спорту, і для бізнесу.

У чому секрет щастя Павла Дудника? Він відповідає на це питання так: «Людині завжди чогось не вистачає. Це добре. Це підштовхує до розвитку. Просто треба знати міру, щоб радіти життю… У мене є все. Я займаюсь тим, що мене цікавить. Я живу так, як вважаю за потрібне. Не важливо, де ти живеш – людина сама створює світ, що її оточує. Я створив свій світ».

З а матеріалами газети «Донеччина».